Два тижні тому у Києві відгримів найбільший музичний фестиваль України — Atlas Festival. З початком повномасштабного вторгнення він став не просто святом музики, а символом сили, єдності та благодійності. У розпал війни фестиваль перетворився на платформу підтримки ЗСУ та української культури.
Редакція MMR поспілкувалася з програмним директором Atlas Festival Владом Яремчуком про філософію фестивалю, різницю у комунікації з українськими зірками та західними артистами, а також дав поради організаторам та маркетинговим командам, які хочуть залучити топових артистів у непростих умовах.
Як змінилися музичні вподобання української аудиторії після початку повномасштабної війни?
Сьогодні українські артисти ніби отримали друге дихання — їх відкривають заново. Після 2022 року зʼявилася безліч нових імен, і фокус слухачів досі залишається на українській музиці. Це надихає артистів — вони бачать відгук і продовжують творити попри війну.
Ще одна помітна тенденція — повернення звучання 90-х і нульових. Можливо, це спроба знайти щось знайоме й заспокійливе у часи турбулентності.
Загалом українська сцена зараз надзвичайно жива й цікава. Лайнап стало формувати ще захопливіше: менше міжнародного букінгу, зате справжній океан українських артистів. Ми з головою занурюємось у цей звук, щоб створити щось унікальне. І хочеться, щоб любов до української музики збереглася назавжди — просто з часом доповнилася іноземними іменами.
Як формується лайнап для Atlas? Чи є у ньому філософія, крім популярності артистів?
Звісно, є. Формування лайнапу — це завжди захопливий, але непередбачуваний процес. На старті ми уявляємо бажану картину, та фінальний склад артистів майже завжди інший. Впливають десятки факторів: доступність виконавців, бюджет, переговори — особливо з іноземними артистами.
У воєнний час це ще складніше. Безпекова ситуація змінюється щодня: сьогодні артист готовий їхати, а завтра — вже ні. Додаються фінансові питання, щільні графіки, складна логістика. Щоб дістатися до України, іноді потрібно кілька днів у дорозі — і не всі готові на це.
Але філософія лайнапу для нас не зводиться до популярності. Ми прагнемо створити різнопланову програму, де кожен зможе зібрати свій власний мініфестиваль — із улюблених і ще невідомих артистів. У лайнапі є і мейнстрим, і андерграунд, рок і поп, хіп-хоп і експериментальна музика — дуже різні жанри й естетики.
Ми вибудовуємо лайнап як цілісну, багатогранну історію, у якій кожен знайде щось близьке. І уважно стежимо, щоб він не повторювався: додаємо нові імена, повертаємо тих, кого давно не було. Atlas має дивувати — щороку по-новому.
На фестивалі є багато сцен і кожна має свою програму. Як розподіляється контент під різні формати та аудиторії?
У наших сцен є певна тематика, але вона не надто сувора.
Main Stage — для хедлайнерів, найулюбленіших артистів (як-от Бумбокс), але такі артисти в нас бувають не лише на цій сцені.
Star Stage — потужна вулична сцена, де теж виступали великі артисти, з акцентом на рок і суміжні жанри.
Aurora Stage — сцена всередині молу з темною стелею та неймовірною візуальною атмосферою — ідеальна для артистів, які грають зі світлом і відео.
Shelter Stage — для андерграунду та експериментальної музики. Розташована в укритті, вона не припиняє роботу під час тривог — як символ незламності культури.
Coca-Cola Stage — камерна, тепла, для молодих перспективних артистів.
Blockbuster Mall Stage — місце для колаборацій, попмузики та нових імен.
Останні дві сцени — безкоштовні. Це своєрідний мініфестиваль для відвідувачів молу, який дозволяє відчути атмосферу Atlas навіть без квитка — і, можливо, надихнутись прийти наступного року.
Чи є у вас «внутрішній список» артистів, яких ви хочете «відкрити» аудиторії Atlas?
Так, у нас є список артистів, які ще не виступали на Atlas, але яких дуже хочемо побачити. Є й ті, хто повертається після паузи. Ми постійно стежимо за новими іменами й часто робимо на них свої «ставки».
Іноді запрошуємо виконавця ще до того, як він став популярним — а згодом глядачі згадують: «Він же був на Atlas на самому старті!». Буває й навпаки — артист уже на піку, і фестиваль дає шанс почути його наживо вперше. Це дає слухачам можливість відкривати нових поряд із улюбленими — як-от «Океан Ельзи» чи «Бумбокс».
Фестиваль відкриває публіці все більше молодих артистів. Як відбувається процес підбору нових імен?
Це дуже близька мені робота — давати платформу молодим артистам. Раніше ми проводили відкриті відбори, і я сподіваюся, що вже наступного року вони повернуться.
Зараз цю ідею реалізуємо через сцени Coca-Cola Stage, Shelter Stage, Blockbuster Mall Stage, що створені саме для молодих артистів, а також у партнерстві з FUSION JAMS, Artилерією, kontrabass, MEGOGO MUSIC, МУЗВАРом, «Гомоном», «Землячками» та «На її основі». Разом формуємо лайнап, який показує, наскільки молоді артисти різні та цікаві. Але це не лише сцена. Ми підтримуємо їх і в промо — публікуємо контент, записуємо інтерв’ю, знімаємо відео. Для когось з артистів цих лайнапів це може бути вирішальним моментом у їх подальшій кар’єрі.
Особливо зараз, коли після буму 2022 року стало складніше: обстріли, нестача фінансів, фокус на благодійності. Індустрія працює на межі. Деякі музиканти просто не мають ресурсу, щоб продовжувати.
Для багатьох Atlas — це перша велика сцена. Це може дати віру й поштовх. Я дуже хочу, щоб нова хвиля української музики жила і розвивалася, а не зникла, як це було з талановитими гуртами після 2014-го. Ми робимо все, щоб теперішня хвиля української музики не повторила цієї історії.
Який артист викликав найбільший резонанс — і чому?
Найбільший резонанс на наших фестивалях стабільно викликає «Бумбокс» — другий рік поспіль із колосальним запитом. Це гурт, який дає слухачам відчуття опори. Подібна ситуація з «Океаном Ельзи» — цьогоріч вони стали хедлайнерами, і це було щось неймовірне.
Серед нових імен — Klavdia Petrivna. Це справжній феномен, гідний міжнародної уваги: подвійний сольник у Палаці Спорту, потужна презентація. Українська сцена формує сильні музичні історії, і хочеться бачити їх ще більше.
Чи траплялося, що запрошений артист не виправдав очікувань? Як ви це розбираєте всередині команди?
Так, таке буває. Після кожного фестивалю ми аналізуємо, що спрацювало, а що можна покращити. Цього року дебютували автограф-сесії — вдалий старт, але вже бачимо, як їх вдосконалити. Вдалося реалізувати ідею FUSION JAMS — імпровізаційний джем із зірками лайнапу, що став крутим експериментом. Іноді трапляється й неідеальний виступ — наприклад, коли артист ще не до кінця готовий до великої сцени. Але ми завжди робимо висновки.
Яка найдивніша вимога чи ідея надходила від артиста чи менеджменту? І чи погодились ви на неї?
В останні роки, в умовах війни, ми самі часто звертаємося до артистів із нестандартними ідеями — переважно для благодійних зборів. Знімаємо відео, влаштовуємо сюрпризи на сцені, запускаємо емоційні лоти — усе, щоб збирати кошти ефективніше.
Але й від артистів надходить чимало неочікуваних запитів — від незвичних колаборацій до нових форматів виступів. Наприклад, на Main Stage були і розіграші унікальних лотів, і навіть пропозиція руки та серця після The Rasmus.
Але інколи запити бувають дивні або просто не вписуються в наш контекст. Пригадую, у 2019 році The Chainsmokers наполягали на створенні ексклюзивного Snapchat-фільтра для свого виступу, доступного лише на території Main Stage. Пояснити, що в Україні Snapchat не має популярності, було непросто — для американських артистів це здавалося абсолютно нормальним. Часом виникає подібний розрив у сприйнятті, але ми завжди намагаємося знаходити компроміси.
Чи є різниця у взаємодії з українськими зірками та західними артистами або їхніми агентами?
Так, це два зовсім різні світи — і такий контраст відчувається особливо сильно в Україні. З нашими артистами все зазвичай відбувається неформально, «по-родинному»: спілкування в месенджерах, голосові, дзвінки, зустрічі. Це живий, часто емоційний процес, у якому є місце спонтанності — але іноді щось може загубитись у переписці.
З іноземними виконавцями — цілком інша історія. Уся комунікація — формальна і проходить через букінг-агентства. Формат кардинально інший.
Який був найбільш складний чи несподіваний букінг? Чому?
Найбільше сюрпризів — завжди з міжнародними артистами. Один із найнеочікуваніших букінгів — A$AP Ferg. Ми вийшли на нього вже під час фестивалю, коли остаточно зірвався виступ A$AP Rocky. Не вірили, що зможемо так швидко знайти заміну — ще й хедлайнера такого рівня. Це було складно, але вдалося.
Ще один непростий, але особливий кейс — виступ Шерон ден Адель із Within Temptation. Команда була максимально професійна й відкрита до співпраці, але ми замахнулися на масштабну постановку: нові оркестрові аранжування, хор, абсолютно нова програма — і лише 2–3 місяці на дистанційну підготовку.
Марія Яремак, яка писала аранжування, приїхала з Великої Британії до рідного Закарпаття, щоб працювати над програмою здебільшого без електрики та у спеку. Шерон працювала з Нідерландів, оркестр — у Києві. Ми передавали матеріали, координували репетиції, збирали все по шматках. А за день до фестивалю ще й довелось змінити оркестр. Це був хаос, виснаження — і водночас успіх. До останнього ми не були впевнені, що все вдасться. Але це точно букінг, який залишився в пам’яті.
Як ви готуєтеся до непередбачуваних змін у лайнапі, як з A$AP Rocky, і зберігаєте довіру глядача?
Кожен фестиваль — це унікальний виклик. У 2019-му ми екстрено замінювали A$AP Rocky і привозили A$AP Ferg приватним літаком у день виступу, у 2021-му формували лайнап за 3–4 місяці через COVID. Минулого року — перенесення на тиждень, складна логістика, перебудова графіків. Наприклад, ONUKA повернулася з Вроцлава і майже з автобуса вийшла на сцену. Але завдяки командній роботі та досвіду — все вдалося.
Як ви пояснюєте міжнародним артистам, що таке Atlas Festival зараз?
Це не лише про Atlas Festival — це про Україну, людей і досвід, який ми переживаємо. Я пояснюю артистам: українці надзвичайно голодні до музики, вони щиро раді кожному, хто наважується приїхати — попри обстріли, страх і складну логістику.
Я кажу: якщо ви приїдете зараз — вас запам’ятають назавжди. Це справжня підтримка, яку люди не забудуть. Фестиваль — акт спротиву. Ми існуємо попри все, бо росія прагне знищити нашу культуру.
Гурт Within Temptation під час свого виступу зняв про це 20-хвилинний документальний фільм «The Invisible Force». Дуже рекомендую подивитись. Вони просто дали слово фанатам і запитали, що для них означає приїзд Шерон в Україну. Це такі щирі, глибокі емоції, що тепер я можу просто показати цей фільм агентам артистів — і ті, хто мають, все зрозуміють.
Просто дайте людям слово — і ви побачите справжні емоції. Артисти, які приїжджають, змінюються. Бо розуміють: їхня музика здатна змінювати реальність, допомогти зібрати гроші, врятувати життя, подарувати людям надію та віру.
Це справжній міст єднання зі світом у час, коли ми боремося за право на існування.
Чи часто бувають випадки, коли артист не хоче виступати через війну або інші причини, або навпаки — артисти самі шукають можливість доєднатися?
Найчастіша причина відмови закордонних артистів — питання безпеки через війну, хоча часто є й інші фактори. З українськими виконавцями теж складно — дехто служить і не може виступати. Наприклад, Yarmak долучився лише цього року — це його перший великий виступ під час повномасштабної війни. Для нас це справжня честь, адже Yarmak — це символ боротьби українців, а його виступ — справжній маніфест, який він створив із командою в умовах обеженого часу.
Інколи виконавці самі подають заявки, і якщо музика нас зачіпає — ми включаємо їх у лайнап. Але більшість артистів — це наша ініціатива.
Чому саме The Rasmus став закордонним хедлайнером?
Ми ніколи не знаємо наперед, хто стане хедлайнером — зараз забукати артиста до України дуже складно. Цього року не вдалося привезти одного з великих закордонних виконавців, але він пообіцяв приїхати наступного разу. Натомість у лайнапі були The Rasmus — вони щиро підтримують Україну, їхній приїзд був складним і довгим, але вони стали частиною збору, погоджувалися на всі активності й залишилися в укритті. Їхня колаборація з Kalush Orchestra після повномасштабного вторгнення не була випадковою — для них це особисте. Фіни, як і скандинави чи балтійці, краще розуміють нашу реальність. Це був важливий жест підтримки, і ми віримо, що таких артистів буде більше.
Які музичні виступи на Atlas за останні роки ви вважаєте «історичними моментами»?
Виступ Шерон ден Адель торік — один із найособливіших для мене: складні умови, мінімальні терміни, але надзвичайний результат. Вона стала однією з найвизначніших артисток, що виступили в Україні під час повномасштабного вторгнення.
Минулорічний фестиваль теж історичний — перший Atlas під час війни. Попри обстріл Охматдиту й перенесення на тиждень, ми зібрали 100 млн грн і потурбувалися про безпеку гостей. А сет Fatboy Slim у 2021-му — справжня магія. Після пандемії він повернувся на сцену саме у нас, і це було незабутньо.
На фестивалі почали виступати стендап-коміки, наприклад, Василь Байдак, Сергій Чирков, Настя Зухвала. Як ви інтегруєте стендап у музично-візуальну атмосферу фестивалю — і для чого?
Минулого року ми вперше інтегрували стендап у фестиваль: запросили коміків як ведучих та учасників благодійних аукціонів. Після 2022-го спостерігається культурний підйом не лише в музиці — театр і стендап переживають справжній ренесанс.
Це був експеримент, і ми побачили, що формат має потенціал, хоча є що вдосконалювати. Щороку шукаємо нові грані для фестивального досвіду: окрім музики — стендап, театр, поезія. Уже був досвід з артсценою та поетичними читаннями, і хочемо розвивати ці формати далі — мріємо, щоб вони стали невід’ємною частиною Atlas.
Наскільки важливо проговорювати тональність виступу (настрій, меседж, навіть вбрання) — чи даєте артистам повну свободу?
Ми даємо артистам повну творчу свободу. Нам важливо, щоб сцена виглядала цілісно, але кожен виконавець сам вирішує, що хоче показати. Якщо артист готує щось особливе — ми долучаємось до обговорення, ділимось ідеями й підсилюємо виступ, але фінальний контент — завжди за ним. Наша роль — поради та підтримка, не контроль.
Чи робите окремий аналітичний блок після кожного фестивалю, щоб розуміти, які артисти, формати або інтеграції призвели до найбільш глибокої залученості аудиторії?
Ми намагаємося відслідковувати залученість аудиторії, хоча під час фестивалю це складно — у команди тоді купа задач: контроль процесів, вирішення проблем, координація. Але ми фіксуємо, скільки людей приходить на кожного артиста, як реагує публіка, хто створює особливі моменти.
Після події — аналізуємо соцмережі: які артисти отримали найбільше згадок, що стало вірусним. Наприклад, минулого року дуже гучною стала несподівана колаборація Вакарчука та YAKTAK — їхній спільний виступ розлетівся мережею.
Ми завжди намагаємось створювати такі емоційні моменти разом з артистами — і постійно аналізуємо, що можемо зробити ще краще.
Що б ви порадили іншим організаторам або маркетинговим командам, які хочуть залучити топових артистів? Чи є якийсь момент/жест/підхід, що став вашою фішкою Atlas у роботі з артистами?
Усе починається з власної історії та чіткого розуміння, що робить тебе унікальним як організатора. Ти маєш вірити у свою справу, розуміти свої цінності й вміти донести їх артистам. У нашому випадку — це роки досвіду та довіра. Багато букінгів тримається на зв’язках та досвіді засновника фестивалю Дмитра Сидоренка. Крім того, важливо, щоб місія фестивалю збігалася з місією артиста — бо не кожен тобі по дорозі.
Мені, наприклад, цікаво спостерігати за феноменом Лесі Квартиринка — це унікальні івенти з дуже особливими лайнапами. Їм довіряють настільки, що люди купують квитки, не знаючи лайнапу. А виконавці — як Dakh Daughters, за якими «полюють» багато організаторів, — обирають її через можливість відкритись новій аудиторії.
Твоя суть, довіра та послідовна робота — це те, що формує репутацію. Не разовий концерт, а довгострокова історія.