РеЛоковані. Тетяна Федоренко про бельгійський «хуєморген» та людей-ребусів

Як це — бути впевненою, що ніколи не полишиш Україну надовго, а потім вимушено опинитися в будинку незнаймого бельгійця з двома дітьми та собаками? Тетяна Федоренко, креативна директорка, сценаристка, письменниця, ділиться власним шляхом релокації в Бельгію, знайомством з антверпенською діаспорою та дослідженням місцевих устоїв.

Чому обрали для релокації саме Бельгію? Як опинилися в Антверпені?

Відповім на це питання з кінця.

Опинилася я в будинку незнайомого бельгійця, який залишив мені, моїм двом дітям, двом собакам свої єдині ключі та поїхав у відрядження, не мавши змоги навіть побачити своїх майбутніх співмешканців. 

Розчищаю через місяць на своєму комп’ютері місце й раптом бачу дивний файл — відео Zoom-зустрічі. Це виявляється запис розмови з астрологом, який давно робив мені натальну карту про місію в житті. Зразу зауважу, що на астрологічний прогноз мене вмовив мій чоловік, тож я з самого початку ставилася досить скептично, а в момент передбачення та згадування астрологом утретє про мій переїзд за кордон я занервувала, тому що ніколи не збиралася полишати Україну надовго.

Я працювала в міжнародних рекламних агенціях, були пропозиції в офісах європейських країн, у 2014 році пропонувалась релокація у зв’язку з війною, та від усіх оферт я завжди відмовлялася. Але у відеофайлі астролог наполегливо зауважує: зараз ковід, не можна виходити з дому, кордони закриті, однак за рік-за два ви житимете в іншій країні та писатимете про жінок за кордоном. Я — про жінок за кордоном?!

І от я в Белігії, здебільшого спілкуюся з українськими жінками та бельгійками. У країні цій я раніше ніколи не була й на пропозиції чоловіка полетіти лоукостами на вихідні в Брюсель чомусь раніше постійно відмовлялася, надаючи перевагу іншим ідеям чи напрямкам.

Наважившись вивезти дітей від війни за кордон, я мала їхати в Італію в гестхаус. Відклала поїздку на один день, того ж вечора колеги моєї подруги з антверпенського офісу Nokia запропонували евакуацію до них на батьківщину. Вони так про нас піклувалися ще здалека, що, здавалося, от-от усиновлять обидві великі сім’ї, хоча ми всі ніколи раніше не бачилися. Польські колеги подруги організували водіїв та хостів для переїзду до Варшави, потім — Берлін, потім — замістя Антверпена. Це були абсолютно приватні, некорпоративні ініціативи. Багато добра, обіймів, щедрості та активної підтримки. Ось так зі мною сталася Бельгія.

Як зараз побудований ваш робочий день? Якими проєктами наразі займаєтеся?

За декілька місяців з моменту виїзду за кордон мені довелося звільнитися з посади креативної директорки рекламної агенції TBWA Ukraine. Моя професія досить нішева та полягає в роботі з мовами зокрема. Але країна, яка відкрила мені свої двері, має дві офіційні мови: нідерландську та французьку. Тож, незважаючи на мої численні нагороди найпрестижніших міжнародних фестивалів креативності, я опинилася у невигідному становищі. З трьох мов у вимогах вільно володію тільки англійською. 

Тому мій день починається із завезення сина до бельгійської школи, потім — курси нідерландської, потім — непроста щоденна інтеграція в бюрократичні та побутові процеси нової країни, плюс обіди, вечері, гуртки та українські школи дітей (зокрема, чотири загальноосвітні школи в моєму радарі).

Увечері (чи вночі) я пишу роман про жінок за кордоном. Привіт астрологу! Він, до речі, активно воює з початку війни. Також іноді пишу заявки для сценаріїв на замовлення українських продюсерів, недавно закінчила пілотний сценарій для підліткового анімаційного серіалу, пишу вірші, статті та багато іншого.

Топ особливостей місцевих жителів, які спостерігаєте. Що подобається, а що — бісить?

Бельгійці вважаються закритими. Мені щастить здебільшого на відкритих. Це пунктуальна та дуже ввічлива нація, разом із тим це нація bourgondiërs — вони люблять смачно і красиво їсти, пити та весело проводити час. У цій маленькій країні найбільша кількість ресторанів Мишлен — більше, аніж будь-де у Європі. Люблять масштабні свята, карнавали, дітей. Антверпенці цінують красивий дизайн та цікаві яскраві аутфіти. І будь-де ви можете зустріти людей з голими ногами в мороз. 

Мабуть, найнезвичніша риса для нашого менталітету — непряма манера спілкування в певних обставинах, уникання прямих конфліктів, повільне розморожування емоцій для «не своїх».

Люди-ребуси, які цікаво розгадувати, але іноді мені дуже не вистачає нашої слов’янської щирості. 

Та найбільше мене вразило інше. Скульптура хлопчика, що пісяє, не просто так є символом Брюсселю. Тут абсолютно нормально, якщо твій шлях у жіночий туалет в барі або школі пролягає повз відкриті чоловічі пісуари. Притримуючи своє багатство однією рукою, другою моїй подрузі усміхнено махали «привіт!». Або гуляю парком зі своїми таксами, зупиняється солідне авто зовсім неподалік від мене, виходить чоловік і поряд біля дерева справляє свою нужду. Практично, як мої собачки.

Для мене це було спочатку шоком. Як і перше привітання «хуєморген» («доброго ранку» нідерландською, а не те, що ви, як і я, могли подумати). 

Що важливо взяти до уваги українкам, що планують свій переїзд у Бельгію? Чи порадили б цю країну для релокації?

Це, безумовно, дуже красива, цікава країна для подорожей та життя. Але треба зважати на білінгвальність (хоча у Фландрії говорять нідерландською та за запитом — англійською), у Валонії здебільшого тільки французькою). Також варто зауважити високий рівень життя, відповідно великі витрати на повсякдення та оренду нерухомості (її кількість досить обмежена). Бельгійці нешовіністичні, але на інтеграцію може знадобитися більше часу, скажімо, аніж у Польщі чи Чехії. Ну, і треба прихопити парасолю. 

Як влаштована креативна сфера Бельгії? Які тренди спостерігаєте?

Тренди схожі на українські до повномасштабної війни — великі мережеві агенції конкурують із відносно невеликими дуже креативними. 

Що відрізняє від нас — так це темп/ритм життя. У порівнянні з бельгійцями ми не біжимо, а несемося. В нас кількість проєктів зашкалює на одиницю часу та ресурсу. Ми поспішаємо догнати й перегнати інколи самих себе. Стара Європа на дзені, усе неквапливо (як на наш погляд), розважливо, без перевантажень. Старі гроші звикли до повільних танців. 

Які культурні заходи відвідуєте? Що запам‘яталося найбільше?

В Антверпені чудова українська діаспора в декількох поколіннях, яка організовує мітинги, літературні, музичні, мистецькі та кросмедійні заходи. Брюссель — головний офіс Європи, там ще більше масштабних подій для українців та від українців — бельгійцям. 

Знаковою подією для мене стала презентація книги бельгійського письменника Алана Ванклостера «Політ лелек», до якої увійшла моя історія вимушеного виїзду та вірш, який він переклав нідерландською. Я деколи «гастролюю» з Аланом, читаючи свою поезію на публіку.

Нещодавно у Брюселі відбувся ще один такий захід за підтримки Посольства України в Королівстві Бельгія. До сліз зворушливо зустрічати неймовірних людей, щиро захоплених Україною. 

Чи подобається вам місцева їжа? Які улюблені страви?

Бельгія — батьківщина картоплі фрі (у фрітюрі), тут вона опускається в киплячу олію двічі. Інколи я можу її собі дозволити. Також люблю бельгійські шоколадні праліне та пиво, якого тут понад вісімсот сортів і ледь не до кожного виду, або й бренду, є певний бокал. Готую я останнім часом здебільшого азійські страви (в Антверпені є китайський квартал із магазинами) та наші котлетки, битки, купую гречку в українському магазині. 

Як комунікуєте з бельгійцями про війну? Чи не забувають про Україну в медіапросторі Бельгії?

Буває так, що бельгійці починають говорити зі мною на вулиці, зачувши мою українську. Цікавляться, співчувають, розпитують про родину в Україні. Бельгійським дітям у школі показують сюжети про наших хоробрих дітей війни. Про те, як наші малі вчаться, займаються спортом і прагнуть до більшого, інколи роблячи неможливе в обставинах жахливого вторгнення. Але нашої країни стає в інфополі менше, буває, мене питають, чи продовжується ще війна, бо давно нічого не було чути в новинах. 

Речі, яких вам наразі бракує більше за все.

Мені бракує самореалізації саме тут, а це надто важлива частина моєї особистості. Я сумую за своїми близькими та друзями. Доля щедра до мене на нових прекрасних цікавих людей, але на батьківщині є свої, яких ніким не заміниш. У Києві я створила мій симпатичний матеріальний та нематеріальний світ, без якого мені дуже некомфортно. Не вистачає нашого сонця взимку, але я зустрічаюся з ним у Києві влітку на канікулах.