Сніжана Морозюк, International COMMS Community Manager в Danone, ще до війни мала мрію попрацювати в центральному офісі Danone у Парижі. Як пройшла релокація, чим відрізняються французький та український відділи комунікацій та яка позиція французького оточення щодо війни в Україні — про це та багато іншого Сніжана розповіла в рамках спецпроєкту MMR РеЛоковані.
Чому обрали саме Францію? Це пов‘язано з тим, що ви до цього працювали в компанії Danone в Україні? Наскільки складно пройшла ваша релокація?
Так, моя релокація пов’язана з тим, що я працювала в Danone в Україні. Мені подобається моя компанія та те, що ми робимо. Тож з першого дня в компанії я мріяла про те, що одного дня потраплю на роботу в центральний офіс у Парижі. Тому, коли мені випала нагода, я без жодних сумнівів вирішила її вхопити.
З першого дня, як я прийняла пропозицію, у мене в голові був чіткий план, і я знала, що маю робити.
Чесно кажучи, уже й не пам’ятаю, наскільки складно це було. Пам’ятаю, що це було стресово, оскільки я вирішила переїхати в країну, в якій жодного разу не була. З першого дня, як я прийняла пропозицію, у мене в голові був чіткий план, і я знала, що маю робити. Оскільки я була налаштована на це і хотіла цього, особисто для мене релокація пройшла не складно. Компанія мені багато в чому допомогла, тож це також полегшило процес. Та, думаю, я тільки зараз починаю розуміти, що насправді тоді трапилось, і приймати наслідки.
Розкажіть про посаду, яку зараз очолюєте. Які структурні та, можливо, ідеологічні відмінності французького та українського відділів комунікацій?
Моя посада зараз — це Менеджер з міжнародної мережі комунікацій, або іншими словами — спільноти комунікаційників. Це посада у глобальній команді комунікацій, у центральному офісі компанії. Моя роль полягає в тому, щоб забезпечувати інформування для спільноти та підтримувати співпрацю між колегами з різних куточків світу та глобальною командою комунікацій. Може, виглядає трохи нудно, але насправді дуже цікаво! Особливо, коли мова йде про створення нових інструментів для ефективної взаємодії. Це абсолютно унікальний досвід у своїй суті.
Центральний офіс — це «голова компанії», де створюються та запускаються всі глобальні загальнокомпанійські проєкти.
Оскільки я працюю у центральній команді, тут структура більш розгалужена і кардинально відрізняється від структури в Україні через свою глобальність. Як мінімум, центральна команда набагато більша. Центральний офіс — це «голова компанії», де створюються та запускають усі глобальні загальнокомпанійські проєкти. Ось це і є основна та суттєва відмінність. А також те, що тут у нас кроскультурна команда, адже в центральному офісі, як і у моїй команді, працюють люди з різних країн, з різних куточків світу.
Як наразі виглядає ваш стандартний робочий день?
Іноді я працюю з дому, а іноді — в офісі. Зазвичай це завжди кілька колів на день із колегами з інших країн, декілька чек-поінтів із командами, багато спілкування з колегами, аби впіймати всі оновлення щодо проєктів та спланувати найближчі кілька місяців. У перервах між цим — уроки французької та перевірка новин, а також рука на пульсі з рідними. Все це є невід’ємною частиною мого робочого дня.
Що вам подобається в буденних звичках французів, а чого дуже бракує?
Я захоплююсь їхньою здатністю повноцінно насолоджуватися обідом та виділяти на нього цілу годину часу, а також тим, як вони цінують свій час.
Мені подобається їхня простота, а також відношення до самих себе — вони дбають про себе. І ще, напевно, повага до життєвих ритуалів. Я захоплююсь їхньою здатністю повноцінно насолоджуватися обідом та виділяти на нього цілу годину часу, а також тим, як вони цінують свій час. Люблю спостерігати за тим, як французи на вихідних спеціально виходять з дому, щоб купити свіжий багет та насолоджуватися ним за сніданком, приправивши його смачним маслом та додавши запашну каву.
Чого мені бракує тут? Мабуть, найбільше — нашої відкритості та гостинності, а також швидкості в прийнятті рішень. Тут життя має більш розмірений темп, коли в Україні все дуже динамічно, до чого я звикла. А ще —кефіру й запашної гречки. Вони тут рідкість. Тож тепер ви знаєте, що везти як сувенір, принаймні мені.
Що ви розказуєте про Україну французам? Чи є у вашого французького оточення чітка позиція щодо війни в Україні?
Тут моя позиція однозначна — на нас напала сусідня країна, ми захищаємо свій дім від загарбника та не віддамо нашу землю нікому. Ми невпинно боремось і ми переможемо! Коли про це заходить розмова, я виділяю час на те, щоб все детально пояснити, як от те, що ми не одна нація, ми абсолютно різні й ніколи не будемо однаковими, не будемо «братами». Тому так, у мого французького оточення є чітка позиція щодо війни в Україні, і в усіх них є посилання на наші основні благодійні платформи для внесків, куди вони регулярно донатять.
За якими профільними медіа наразі слідкуєте?
У моєму топі MMR, Vector, Bazilik Media, Медіамейкер, БЛІЦ та CreativityUA. Із міжнародних: Edelman, Contagious, Ogilvy і з останнього — блог European Association of Communication Directors.
Чи думали ви про еміграцію до війни? Чи плануєте ви повернутись в Україну?
Так, еміграція до іншої країни була моїм планом, скільки себе пам’ятаю. Я завжди знала, що одного дня це трапиться, але не знала, коли та як саме. Тому я точно знаю, що моє місце там, де я є зараз і де бачу кар’єрні можливості, новий досвід та шанс професійно зростати.
Якщо одного дня зрозумію, що мені час повертатися, повернусь без жодних сумнівів.
Переїхала я не так давно, тож найближчі кілька років планую бути тут. Проте, якщо одного дня зрозумію, що мені час повертатися, повернусь без жодних сумнівів, принісши з собою здобутий досвід та бажання створювати найкраще майбутнє для України.
Топ-речей, які вам подобаються у вашому паризькому житті?
Париж — особливий. Це одне з небагатьох міст, яке зберегло свою унікальність в архітектурі, звичаях, традиціях. Мені це дуже подобається. Я люблю гуляти вулицями Парижа, насолоджуватися красивими будівлями та спостерігати за невимушеністю людей навколо, як вони живуть своє життя.
Я, однозначно, людина міста. Обожнюю те, що тут завжди щось відбуваються виставки, покази, різні зйомки, а також культуру читати книгу в парку чи мріяти під вуличну музику. Тут це норма. Крім того, ходити в кіно, театр чи на концерти. А ще ласувати круасаном на вихідних й запашним багетом із друзями. Це все дуже про мене, як виявилось.