Коли світ стає надто гучним, важливо вміти зупинитися й відновити зв’язок із самим собою.
Саме цій ідеї глибинного занурення присвячено новий артпроєкт ЦУМ Київ, створений разом з ілюстраторкою Марією Фоєю. Головна метафора — водні глибини: вони присутні в кожному образі. Вода — як дзеркало, що дозволяє побачити себе справжнім.
Сім вітрин — сім етапів внутрішньої подорожі, створених у форматі диджитал-ілюстрацій і відтворених за допомогою об’ємних елементів. Вони захоплюють з першого погляду: глибокі сині кольори, гра світла, плавність ліній — усе говорить про спокій і рівновагу. Кожна із семи вітрин — окрема метафора стану чи процесу, через який проходить людина, коли намагається повернутись до себе.
Перша вітрина — «Занурення». Це момент, коли ти ще на поверхні — але вже готовий до пірнання. Фігура стоїть у воді, відчуваючи її температуру, ритм, пульс. Вода приймає не одразу: вона трохи відсторонена. Але варто зробити крок — і все навколо починає змінюватись.
Друга вітрина — «Початок подорожі». Занурення відбулося, і починається рух. Поруч — восьминіг, сильний і в’язкий, як сама глибина. Це не монстр, а охоронець, який тримає тебе у безпечному полі.
Третя вітрина — «Пошук». Тут з’являється медуза, що світиться. Вона — твій ліхтарик у темряві. М’яка, майже прозора, вона не нав’язує напрямку, а просто пливе поруч. Це момент, коли зосереджуєшся на деталях: спогадах, відчуттях.
Четверта вітрина — «Політ». Найповітряніша з усіх. У центрі — манти, що витають, мов думки. Тут уже з’являється внутрішній ресурс — політ фантазії, уява, творення. Це про етап, коли щось нове починає народжуватись. Не обов’язково про плани — радше про внутрішню легкість.
П’ята вітрина — «Дивитись усередину». Це вітрина без героїв, лише кола на воді. Абстрактна, майже графічна. Після польоту приходить тиша. І з нею — фокус. Це вітрина-медитація, яку хочеться просто розглядати без поспіху.
Шоста вітрина — «Споглядання». Тут з’являються світлі відблиски — наче нові сенси, які проступають після мовчання. Це спокійна, дуже світла частина шляху.
Сьома вітрина — «Повернення». Точка, з якої ти повернувся зовсім іншим. Ця вітрина — тепла, обволікаюча. У ній є щось від материнської підтримки.
