З карусельних дверей центрального офісу компанії МХП потрапляємо у фойє першого поверху. Біля ліфтів бачимо на стелажах низку документальних фотографій: ось діти фотографуються в центрі Києва біля танка з написом «путін капут», десь — евакуація українців з Ірпеня. На ліфті підіймаємося на третій поверх. Тут — продовження виставки: кладовища снарядів на Харківщині, військові в Бахмуті, евакуація поранених. Це — роботи оператора Сергія Михальчука та подружжя Влади й Костянтина Ліберових, зібрані в унікальну фотовиставку «Культура vs війна», присвячену однойменному документальному проєкту про участь митців у російсько-українській війні.
Це не перша виставка, яка проходить у стінах столичного офісу компанії. Від початку повномасштабного вторгнення тут відбувалися творчі зустрічі з відомими режисерами й акторами, покази фільмів та вже дві фотовиставки. Як офісний простір набуває іншого значення, крім місця для роботи, чому це важливо та як це працює на прикладі МХП — читайте далі.
Від волонтерських штабів до осередків культури
З початком повномасштабної війни звичні речі набули інших форм та значення. Весільні дрони «полетіли» до захисників штурмувати окупантів, брендові речі зеленого й кольору хакі пішли на маскувальні сітки, а ресторани, клуби та офіси перетворилися на гуманітарні чи волонтерські центри.
Не став винятком і центральний офіс компанії МХП. У березні-квітні 2022-го тут діяв Гуманітарний штаб, де працівники сортували й розвозили продукцію тим, хто її потребував. Пізніше того ж року офіс став осередком незламності: у період блекаутів тут була електрика, вода, смачна їжа. І на додаток офісний простір не може лишатися осторонь того, що відбувається в країні, тому центральний офіс МХП стає культурним осередком для своїх працівників.
Так 2022 року тут демонстрували українське кіно, проводили творчі зустрічі з режисером Михайлом Іллєнком (найвідоміші фільми «Толока», «Той, хто пройшов крізь вогонь», «Білих птах з чорною ознакою»), Адою Роговцевою — народною артисткою України, легендою театру та кінематографа. 2023-го організували виставку відомого художника Володимира Козюка, а весною 2024-го — фотовиставку «Культура vs війна».
Документальний проєкт «Культура vs війна» — це серія фільмів про митців, які взяли до рук зброю: Тараса Тополю та гурт «Антитіла», Ахтема Сеїтаблаєва, Тараса Компаніченка та інших. У квітні 2022-го року компанія МХП спільно зі стратегічним партнером Благодійним фондом «МХП-Громаді», ще на етапі зародження ідеї, підтримали цей проєкт, адже розуміли, що культура — це та мова дипломатії, яка не вщухне з плином часу, коли світ «стомиться» від війни, як це відбувається сьогодні. Окрім того, нинішня війна — війна культур, і нам, українцям, важливо документувати те, що відбувається, щоб потім ніхто не міг це спотворити й просувати власну правду.
На додаток до фільмів з’явилася фотовиставка. Її авторами стали герої документального проєкту — оператор Сергій Михальчук та подружжя Ліберових. Фотовиставка стала додатковим проєктом, який за кордоном виставляють разом з показами фільмів. Ці світлини презентували у 35 країнах, були у стінах ЮНЕСКО, Європарламенту, Єврокомісії. У березні 2024-го потрапили і в офіс компанії МХП.
Чому така трансформація офісного простору важлива
1) Бути в контексті. Сьогодні офісний простір, у якому люди живуть, працюють, взаємодіють з партнерами — це все про контекст. Професор Річард Грегорі з Бристольського університету ще 1966 року науково довів: 90% всього, що ми знаємо про світ, ми отримуємо через зір. Оптичні ілюзії, різноманітні візуалізації інформації — все це в різні способи взаємодіє та безпосередньо впливає не тільки на сприйняття, а й на нашу поведінку. Сприйняття — це не просто подразники й фіксування кольорів, цей процес залучає пам’ять, обробку інформації, досвід. Відповідно, ми не лише те, що ми їмо, але й те, на що ми дивимося.
Відтак виставки в офісних просторах — це про розвиток працівників. А у випадку країни, яка перебуває в стані війни — це ще й про перебування в контексті. Для рефлексії, переосмислення. Це про фіксацію моменту, але й одночасно про рух уперед, про важливість роботи заради спільної перемоги.
2) Залучення та об’єднання працівників. Подібні виставки — це також і про спільні переживання та емпатію працівників. Тому важливо, щоб мистецтво з’являлося саме в офісних просторах та коридорах.
Те, що сьогодні культура об’єднує, демонструють і опитування. Так, експерти групи Рейтинг у серпні 2023-го запитали українців про те, що їх найбільше об’єднує. На вершині рейтингу були військові досягнення ЗСУ (65%), відбудова держави (49%), а далі мова (25%) та культура (13%). Раніше культура не входила навіть і в першу десятку. А «цікавитися історією України» для понад чверті опитаних було ознакою патріотизму. Це вкотре підтверджує тезу: офіси як осередки культури — це про об’єднання працівників, партнерів, родини.
3) Цінності. Електронний документообіг, автоматизовані процеси, благодійні проєкти — це те, що компанія транслює як працівникам, так і світу. Це ж стосується і офісного простору. Бо стіни з дитячими малюнками, розіграні на аукціоні, чи світлини видатних фотографів — це те, що бачать партнери, гості компанії, осмислюють і рефлексують самі працівники.
Усе це формує єдиний образ — осередок культури в буремний період, який об’єднує, мотивує, надихає та відкриває нові можливості.