Поки в Україні тривають активні бойові дії, в центрі Варшави відбулася виставка міжнародної мистецької резиденції BIRUCHIY TRANSCARPATHIA 022. ART WAR. Резиденція, втілена громадською організацією «Спілка Дослідників Сучасного Мистецтва», об’єднала 40 митців з України, Італії, США, Австрії, Великобританії, Франції, Чехії, Данії та Польщі. Серед інших на масштабній виставці було продемонстровано роботи українських митців: Жанни Кадирової, Іллі Ісупова, Влади Ралко, Володимира Буднікова, Олександра Глядєлова, Віктора Покиданця, Олексія Сая.
Багатьох із них війна змусила покинути свої домівки, та не дозволила відмовитися від боротьби за свободу. Резиденція, яка відбулася два місяці тому у невеликому Нижньому Селищі Хустського району Закарпатської області України, об’єднала митців навколо гострих рефлексій та потреби у стратегічному мисленні, народивши нові колаборації та візії спільного майбутнього.
До експозиції виставки увійшли роботи, створені саме під час проєкту або напередодні, у часи вторгнення й активних бойових дій: живопис, графіка (зокрема, серія плакатів воєнного часу), інсталяції, скульптура, фото та відеодокументація подій в Ірпені, Бучі, Гостомелі, Ворзелі, Бородянці, Києві, Харкові, Лисичанську та в інших українських містах, частково або повністю зтертих з лиця землі.
Митці:
Ілля Ісупов (Київ, Україна) створив пророчу інсталяцію, зобразивши портрет молодого призовника, якого підстригають перед відправкою до армії на служіння народові України, включивши в структуру твору свою власну повістку. Розминувшись в часі перебування на резиденції з іншим учасником з Італії Лукреціа Декай (Неаполь), автор роботи зобразив колегу, якого ніколи в житті досі не бачив… Сам Лукреціа, ознайомившись з локальним контекстом та досвідом українських митців, зробив на резиденції криваво-червоні роботи абстрактного живопису, рефлексуючи на відчуття фізичного болю та втрати.
Микола Маценко (Черкаси, Україна), який послідовно препарує історію та сучасність України, презентував дві роботи у своєму фірмовому «геральдичному» виконанні. «Історія морського права» – композиція, присвячена беззаконню, яке протягом тривалого часу росіяни чинять в Чорному та Азовському морях, захоплюючи заручників та чуже майно і порушуючи всі міжнародні норми. Полотно «Історія» – геральдичний «ванітас» із черепом та книгою – нагадування про плинність часу, і про те, що історія складається з окремих людських доль. Усі життя, пропущені крізь її жорна, стають знаками, літерами, що кладуться на папір, і це безкінечний процес. «Все йде, все минає – і краю не має», – як писав Т.Г. Шевченко у поемі «Гайдамаки».
Віктор Покиданець, що навесні ледве зміг виїхати із заблокованого Миколаєва, представив «Потаємні стільники рос.літа» в яких вирізані в російських книжках об’ємні отвори для зберігання холодної та вогнепальної зброї символізують ту ретельно приховану та стратегічно сплановану машину пропагандистської справи, що спрямована на паплюження української ідентичності, геноцид громадян України та їх культурну дискримінацію. Також в межах резиденції автор створив серію живопису «Милі форми», підіймаючи тему мародерства помешкань українців солдатами Російської Федерації.
Микола Гончаров створив графічну серію ARTWAR. Сам автор так розповідає про ці роботи: «Тікаючи з Києва Житомирською трасою на третій день війни, я вперше побачив автобус з написом “ДІТИ”, зроблений на склі за допомогою малярської стрічки. Згодом бачив такі самі автобуси, розстріляні росіянами. Картини про надію та безвихідь».
Клеменс Пул (Нью-Йорк, США), який вже протягом кількох років активно взаємодіє з українським контекстом, створив інсталяцію зі знайдених предметів untitled (fasci). У роботі досліджується, як залишки радянського минулого України стали символічними зв’язками з російським новим фашизмом, що розквітнув після повномасштабного вторгнення в Україну. Щільно стягнуті разом, здавалося б, полярні ідеологічні символи виявляють зловісну єдність.
Диптих «Примарний натюрморт» Юрія Коваля (Львів, Україна) естетично показав відсутність і порожнечу – фізичну, істотну, моральну – виокремлену з життів мільйонів українців, яких позбавили родичів, дітей, батьків, друзів, домівок, домашніх улюбленців, власних речей. Українців, які вижили і через російську військову агресію стали тимчасово переміщеними особами або вимушеними біженцями до інших країн.
Олексій Сай (Київ, Україна) представив серію «Новини». Фактурна чорна фарба на крихкому білому папері, монохромний щоденник війни, де кожна сторінка містить нові руйнування. Чорні клуби диму, позбавлені географічних прив’язок, відбитки щоденного похмурого інформаційного потоку, який став незмінним тлом повсякденного життя.
Юрій Єфанов, що нині мешкає в Києві, але виріс у Криму, представив інсталяцію «Чим далі батьківщина, тим гарніша». У роботі художник поєднує ностальгію за рідною землею, її міфологізацію та поетизацію із жорсткою реальністю. Він звертає увагу на те, як на кічовість «курортної маскультури», початково притаманну Криму, сьогодні наклалася кічовість і брутальність російської пропаганди, яка продукується ідеологічною машиною з таким же успіхом, з яким індустрія відпочинку виробляє свої картинки-етикетки.
Лауреат Шевченківської премії Олександр Глядєлов, який щодня документує військові події та київська фешн-фотографка Вєра Бланш представили серії фоторобіт з фіксацією страшних подій, зруйнованих міст, помешкань та життів мешканців України.
На виставці репрезентувалися графічні роботи Влади Ралко з серії «Львівський щоденник» та Володимира Буднікова з серії «Час війни».
Надя Полевич (Рим, Італія) створила серію #NFT#Matryoshka. 2022, репрезентацію фактичного, теперішнього буття радянського символу, що перейшов з часів Другої світової війни. Як результат, чорно-помаранчева «георгіївська стрічка» поруч з «ватниками» і «ведмедями» набуває зовсім іншого значення, асоціюючись вже із «ввічливими людьми» часів анексії АР Крим та армією рашистів «Z» сьогодення.
Також в експозиції були представлені три документальні фільми, пов’язані з учасниками виставки та їхніми творами. «Кадирівська паляниця» – про те, як Жанна Кадирова та Денис Рубан створюють серію об’єктів під назвою «Паляниця», закуповуючи на кошти, отримані з продажу робіт, машини та військову амуніцію для української армії. «Шпорик» – про художників з Ужгорода, що перетворили мистецьку майстерню на виробництво компактних пічок для користування в умовах війни. «Поповнення колекції сучасного мистецтва Геннадія Козуба» – історія повернення до зруйнованої війною квартири в Ірпені засновника та організатора резиденції BIRUCHIY, і про те, що залишили йому російські окупанти на розтрощеному складі, де зберігалася мистецька колекція. Автори фільмів – Іван Сауткін, Ганна Єресько та Олена Зашко.
Але війна триває. На всіх фронтах. З початку повномасштабної війни в Україні в результаті збройної агресії страждають діти. Понад 500 дітей загинуло від агресії окупантів та більше 1000 поранено. В результаті війни на території України загинуло більше 80 000 мирних жителів. Жорстокі вбивства, зґвалтування, страти, знущання, мародерство, приниження та терор – усі ці дії здійснюються щодня російськими військовими, починаючи з 24 лютого 2022 року. Усі ці дії ретельно приховуються військовою пропагандою країни-агресора. Усі ці дії замовчуються, факти ретельно спотворюються, світовому суспільству нав’язується «інша» реальність, в якій немає слова «війна».
Проєкт мистецької резиденції ART WAR міжнародного симпозіуму сучасного мистецтва BIRUCHIY було створено, щоб привернути увагу до проблем психологічної допомоги дітям, постраждалим від насильства під час війни, розпочатої Російською Федерацією проти України, та зібрати кошти для додаткового фінансування Благодійного фонду “Посмішка ЮА”, який опікується цим питанням.
В проєкті також прийняли участь Габріеле Аббруццезе (Катанія, Італія), Єгор Анцигін (Київ, Україна), Юлія Бєляєва (Лінц, Австрія), Володимир Будніков (Київ, Україна), Артем Волокітін (Харків, Україна), Даниїл Галкін (Київ, Україна), Володимир Гуліч (Запоріжжя, Україна), Жанна Кадирова (Київ, Україна), Павло Керестей (Лондон, Великобританія), Віталій Кохан (Харків, Україна), Нікіта Кравцов (Ялта, Україна/Париж, Франція), Антон Лапов (Нью-Йорк, США), Настя Лойко (Запоріжжя, Україна), Тетяна Малиновська (Харків, Україна), Олекса Манн (Ужгород, Україна), Роман Мінін (Харків, Україна), Ніна Мурашкіна (Барселона, Іспанія), Павла Нікітіна (Брно, Чехія), Марія Пасічник (Скоттсдейл, США), Марія Прошковська (Болонья, Італія), Олег Путрашик (Ужгород, Україна), Влада Ралко (Київ, Україна), Денис Рубан (Київ, Україна), Андрій Стегура (Ужгород, Україна), Марсель Онисько (Ужгород, Україна), Сергій Святченко (Копенгаген, Данія), Стаху Шумськи (Варшава, Польща), Поліна Щербина (Київ, Україна), Аліна Якубенко (Київ, Україна).