War normal. Тепер наша реальність — війна. Ми вчимося в ній виживати в прямому сенсі слова, ховаючись у бомбосховищах, і втримувати на плаву бізнес, який зараз більше нагадує рибальський човник у відкритому морі під час цунамі. А ще вчимося концентрації та складанню думок у слова. Відкладаємо наші стратсесії й плани до кращих часів, але працюємо.
Як не поїхати дахом під час війни, шукати нових клієнтів та зберегти команду, нижче в особистому кейсі нашого агентства. Одразу наголошу: це — не поради. Не існує такого тренінгу чи консультації, які б полегшили роботу бізнесу під час війни. Це — лише наш кейс на цей час, у цю мить, фінал якого може змінитися в лічені хвилини перед публікацією.
Команда
Як і мільйони українців, я прокинулася 24-го лютого від вибухів. Новини, соцмережі, війна з назвою в російських ЗМІ «спецоперація». У нас у команді було табу на листування в спільному чаті після 19:00 й до 08:00. Але того ранку новини не були робочими. Того ранку листування почалося о 06:05. Першою реакцією було завмерти від шоку. Але ми написали листи нашим клієнтам і далі зайнялися виживанням у прямому сенсі цього слова.
В перший тиждень жодних завдань ніхто не давав — лише підтримку й емпатію.
Оскільки 80% нашої команди з Києва, частина людей почала виїжджати в перші дні. Ще одна копірайтерка була з-під Одеси — вони їхали в Польщу через Молдову. Я сама вивезла сина в Житомирську область 24-го. Тому в перший тиждень жодних завдань ніхто не давав — лише підтримку й емпатію. Розуміла, що нічого й не вдасться зробити. Ми всі тоді були, і зараз я не лише про команду, а про Україну, ніби єдиним організмом. І нам було не до того.
Щоранку робили переклик в чаті. Як я чекала на плюсики від усіх. Ці емоції ні з чим не порівнюються. Вдалося всім зідзвонитися трішки пізніше. Ми всі волонтерили. Кожен займався своїм. Але потроху розуміли, що потрібно повертатися до роботи. Це надзвичайно складно: у перші два тижні війни хотілося працювати руками — висловлювати думки в текстах чи навіть листах видавалося неможливим. Тому норми ніхто не встановлював, але ми працювали.
Наша розкіш сьогодні — робити детальний план максимум на день уперед.
Ми із засновницею та СЕО Богданою Остапик писали такий собі список робіт і, хто міг щось виконувати, відгукувався. Урешті в нас випрацювався навіть певний гнучкий графік. Ми всі могли працювати зранку, потім ішли волонтерити кожен по своєму напрямку, а після обіду, якщо вистачало сил, могли щось дороблювати. Це було оптимально. Зараз загально плануємо завдання собі на тиждень з розумінням того, що все знову може змінитися через кілька годин. Тому наша розкіш сьогодні — робити детальний план максимум на день уперед. Стратегічні будуємо (розсилка релізу, запис інтерв’ю), але по замовчуванню розуміємо, що ми живемо у war normal.
Клієнти
Майже всі клієнти стали на паузу. Зокрема залишилася естонська урядова програма e-Residency, команда якої не просто захотіла продовжувати комунікацію, але зробила акцент на українцях та допомозі українським бізнесменам. Коли прочитала їхні листи з підтримкою, захотілося розплакатися. Але відклала цей процес до кращих часів, до перемоги.
Також нашими «клієнтами» стало кілька волонтерських ініціатив, яким ми запропонували медійну підтримку. Ми зрозуміли, що наша сила в комунікаціях, тож обрали свою нішу й робили те, що можемо з тими ресурсами, які були.
Організація роботи
Нам було нескладно переорієнтувати команду. Оскільки ще до війни в нас склалася власна система та розподіл обов’язків. Через те, що кількість клієнтів збільшувалася, а якісь клієнти заходили проєктно, ми зрозуміли, що не можемо всіх покрити якісно й ефективно, якщо матимемо традиційну структуру: junior-senior-account-group account. Адже комусь роботи не вистачатиме, а в когось її буде забагато.
Ще до війни в нас склалася власна система та розподіл обов’язків.
Тож ми ввели власну горизонтально-вертикальну структуру, в якій був один account manager, який відповідав за свій напрям чи свого клієнта. Але водночас цей account в іншому проєкті міг допомогти, скажімо, з текстами, чи креативом, чи організацією. Тобто з тим напрямком, у якому він був сильним. Адже хтось сильний у SMM, хтось у копірайтингу, а хтось видає оригінальні ідеї та рішення. І якщо іншій команді потрібне посилення по цих чи інших напрямках, то цю підмогу можна було отримати.
Наприклад, коли перед війною ми отримали 7 запитів від великих медіа про колонки щодо теми ФОПів, то саме завдяки такій структурі змогли їх всі відпрацювати й видати за 2 дні 7 оригінальних матеріалів. Усі мобілізувалися й написали колонки, а далі кожен повернувся до своїх проєктів. У такий спосіб жоден клієнт не відчув, що йому не приділяють увагу, бо робота ж не припинялася, але при цьому ми встигли зробити великий обсяг для одного конкретного.
Ця структура й організація роботи під час війни нас, по-перше, врятувала від хаосу. По-друге, нікому не довелося додатково вивчати й знайомитися з клієнтами, бо всі з e-Residency так чи інакше були знайомі: хтось готував медіа базу, хтось організовував вебінари, хтось писав інтерв’ю. Зараз збираємо унікальні історії українців, які знайшли свій прихисток в Естонії або відкрили бізнес під час війни.
Окрім шаленої кількості горя й болю війна дала розуміння, що українці надзвичайно сильні й потужні. А отже, в нас вийде все, що б ми не запланували. Бо, як казала українська підприємиця, яка фактично з нуля почала своє життя в Естонії 24 лютого, якщо наміри кристально чисті, то й стріла пробиває камінь. І хоч ми будуємо плани всього на один день, у серцях ми маємо багато стратегічних проєктів, які обов’язково втілимо після війни.
Кавер: Unsplash