Кризові умови вимагають від людей ухвалювати миттєві рішення. Особливо, якщо це стосується власної безпеки. Однак, якщо людина відповідає за власні рішення, тварини не мають такої можливості. Тому господарі мусять попіклуватися про тих, за кого несуть відповідальність.
У цьому матеріалі троє співробітників компанії Joker UA діляться історіями про подорожі з тваринами і власним прикладом доводять, що немає нічого неможливого, коли йдеться про порятунок того, кого любиш.
Христина
Я маю двох котів: шестирічного Мела без породи та трилітнього Барсика, метиса «британця». Мела забрали на ринку, Барсика — у людей, які виселялися та покинули його напризволяще. Ми називаємо його Баррі та іншими співзвучними іменами.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми дуже швидко зібралися та вирішили їхати — без жодного розуміння, куди саме. Для котів взяли корм, туалет, наповнювач, воду та миски. У дорозі один із них їхав у переносці, інший — на руках. У Мела діабет, тому він багато п’є, і потрібно було часто зупинятися, щоб випускати його на вулицю. Це було складно, кіт дійсно намучився. Баррі взагалі не їв і не пив, адже був дуже наляканий.
Виникли проблеми з пошуком житла, де можна було б залишитися з тваринами. Коли наші руки практично опустилися, ми випадково натрапили на готель у Кам’янці-Подільському, де більшість людей були з тваринами. Зупинка на два тижні заспокоїла котів, хоча з кожною сиреною вони дивилися на нас переляканими очима. Далі ми знову переїхали.
Жодної секунди ми не думали, аби покинути котів. Було усвідомлення, що в дорозі з котами буде складно, але як їх можна кинути, особливо коли їм передається вся тривога від того, що відбувається навколо? Навіть якщо дорога важка, тебе дуже заспокоює, коли на колінах мурчить кіт. Ти розумієш, що тварини тебе ніколи не покинуть, що без тебе їм не прожити. Тому прагнеш їхати швидше, аби знайти новий будинок, де всім разом можна бути у безпеці.
За цей час із котами ми стали дуже близькими. Із ними спокійніше. Вони допомагають вірити в краще та заспокоюють. І навіть якщо тварини вередують, це тільки працює на краще, адже дозволяє відволіктися та думати про них, а не про війну.
Андрій
Моїй собаці 4 роки. Це лабрадор на ім’я Яра. Наша сім’я дуже її любить. Тому, коли почалася війна і ми вирішили виїхати з Києва, не було жодних вагань, брати собаку з собою чи ні. Ми не уявляємо, як без неї жити. Навіть місцем у багажнику довелося пожертвувати, щоб взяти різноманітні аксесуари, іграшки, миски та ін.
Переїзд дався нам доволі важко, оскільки дорога зайняла два дні. Яра весь час сиділа на передньому сидінні у тітки в ногах. Їм обом було максимально некомфортно: собака не могла лягти, тітка не мала місця, куди покласти ноги. До того ж наклалося линяння, через що вся машина була в шерсті.
Щоб не спати в машині, нам довелось заночувати в моєї знайомої. А вона має кота. Оскільки моя собака трохи їх не переносить, ми вирішили зачинити її на балконі, де вона постійно стрибала на двері.
Загалом ми з собакою проїхали шлях від Києва до Івано-Франківської області, звідти — до Вінницької області з поверненням у Київ. Попри труднощі, я не уявляю, як би їздив цими дорогами без Яри. Собака проявила себе дуже стримано та не створювала зайвих проблем під час «подорожі». Тому я не сприймаю відмовок людей, які залишили своїх тварин напризволяще. Так, є різні випадки, і дійсно трапляються умови, за яких неможливо взяти з собою тварину. Але якщо їх покинули через те, що «не було часу» або «не вдалося зловити», я не сприймаю це взагалі. Це ж твій домашній улюбленець, чи не так?
Юлія
У мене дві собаки: п’ятирічний хаскі Сірі та метис джек-расел-тер’єра з той-тер’єром Флеш. Йому 8 років. Собак брали не з притулку, проте це були два спонтанні рішення.
Коли розпочалася війна, ми були в Чернігові. Місто сильно бомбили день у день. Однак, завдяки вихованню та заняттям у кінолога, собаки переносили звуки вибухів спокійно. Нам дуже хотілося виїхати, адже це дійсно страшно — коли прильоти відбуваються в радіусі кілометра від будинку. Тільки ми не мали машини, громадський транспорт не ходив, у волонтерів в пріоритеті літні люди та діти. Попри ці перешкоди, ми жодної секунди не думали про те, щоб залишити собак і поїхати без них. Як можна так вчинити? Це сім’я, а сім’ю не кидають! Водночас кожна розсудлива людина повинна розуміти, що домашня тварина не виживе на вулиці сама, тим більше закритою у квартирі.
В результаті з Чернігова нас забрали друзі, які спеціально приїхали до міста з Києва. Не без пригод, але поїздка пройшла успішно.
Далі ми вирішили рухатися у бік Західної України. Поїзд — не варіант, оскільки з собаками у повністю забитому вагоні було б дуже непросто. Якщо Сірі дуже флегматична й ставиться до подорожей на будь-якому транспорті скоріше філософськи, то Флеш досить неспокійний і всю дорогу ниє. Тому ми вирішили поїхати зі співробітником на авто. Мені дали контакти ветеринара, який безплатно в онлайн-режимі проконсультував та порадив для заспокоєння Флеша банальну валеріанку. Це була найкраща порада за все моє життя: собака всі три дні шляху був абсолютно спокійний і поводився чудово. Щодо Сірі, то вона без скарг і ниття три дні їхала, сидячи в ногах.
На Західній Україні не було жодних труднощів із пошуком квартири, де б могли жити тварини. З першого разу ми знайшли у Червонограді чудових людей, які готові були нас чекати та прийняти з собаками. Ми прожили на Заході понад місяць, і собаки не були тягарем. Навпаки, завжди підіймали настрій і були поруч.
Однак, коли ситуація у Києві стабілізувалася, ми вирішили повернутись. Дорога з Червонограда до Києва була найлегшою за всі місяці переїздів, оскільки ми просто викупили купе і з комфортом доїхали поїздом. Дуже круто, що зараз залізниця спростила умови мандрівок із тваринами.
Тож, проїхавши через усі «тягучки», блокпости, відстань Чернігів – Київ – Львів – Червоноград – Київ, я можу сказати, що подорож з тваринами справді складніша, ніж без них, але це реально й під силу кожному. Наша країна йде на зустріч власникам тварин: зараз не потрібно надавати жодних додаткових документів, щоб проїхати з однієї частини України в іншу. Тому я дуже прошу: не залишайте братів менших напризволяще. Потрібно лише докласти трохи більше зусиль для їхнього перевезення, а вони без нас не виживуть.
Оскільки компанія Joker UA переймається проблемою безпритульних тварин, два місяці тому разом із фондом Happy Paw вона розпочала благодійну кампанію «Залізні Лапки». Партнери прагнуть зібрати 1 млн грн для допомоги притулку «Відродження». Ці кошти підуть на оновлення ветеринарного кабінету на території притулку, а також на поточні потреби — ремонт вольєрів, закупку кормів тощо.
На сьогодні партнери залучили вже майже 500 тисяч гривень й розпочали першочергові роботи. Однак необхідно зібрати ще 500 тисяч гривень, для чого організатори просять долучатися до акції всіх охочих.
Це можна зробити у два способи:
- Задонатити напряму на сайті Happy Paw, у розділі «Залізні Лапки»;
- Пройти тематичні місії у розділі «Залізні Лапки» на сайті Joker UA. Усі кошти, витрачені гравцями на виконання місій у розділі, будуть автоматично перераховані у фонд Happy Paw.
Однак у Joker UA не збираються зупинятися на досягнутому. На черзі — допомогти іншим організаціям та волонтерам, які займаються проблемою безпритульних тварин. Так, компанія почала співпрацю з «Зоопатрулем», щоб допомогти їм із перевезенням поранених тварин. Оскільки транспортувати тварин у звичайних машинах важко та незручно, Joker UA придбала для зооволонтерів спеціально обладнане авто, яким активісти вже користуються. «Залізні лапки» йдуть у світ, адже любов до чотирилапих не може мати меж.