РеЛоковані. Людмила Осипчук про цінність стратегій та роботу в німецькій кнайпі

Стратег з дипломом магістра хореографії, що працює декоратором весіль та барвумен у німецькій кнайпі. Усе можливо — на власному досвіді релокації в Німеччину доводить Людмила Осипчук, агентка з розробки і впровадження комплексних стратегій. Сприймати новий досвід як участь у реаліті-шоу та використовувати можливості по максимуму — Людмила ділиться з читачами своєю відвертою історією вимушеної релокації.

Що стало вирішальним фактором для вибору Німеччини для релокації ? Як обирали місто, де ви мешкаєте зараз?

На початку повномасштабного я була на межі відчаю. Від того, що глобально нічого не можу змінити. І не можу гарантувати безпеку своїм донькам. 

Так от, я тиждень мудрувала, чи їхати кудись, чи залишитися. Волонтерила, допомагала в кол-центрі, тримала зв’язок з бомбосховищами в гарячих точках. Хотіла бути корисною, допомагати, але не розрахувала сили й опинилася на порозі депресії. І на дітях, зрозуміло, це також відобразилося.

Тож вирішила змістити пріоритети й виїхати. Спочатку я з дітьми, як і багато хто, поїхала в Польщу. Виспалась, трошки відпочила. Потім вирішила їхати далі. Мені важливо було, щоб країна, куди ми поїдемо, не мала ніяких зв’язків з радянщиною. Хотілося менше совкоголових навколо.

Тому обирала між Бельгією, північчю Німеччини та Францією. Де є знайомі, хто може допомогти з адаптацією. Я тоді навіть не думала про мову, погоду, побут… Просто їхала на кілька тижнів максимум. Стартувала з Гданська. Найближчим виявився Гамбург, де живе знайомий моєї знайомої. Так що я буквально приїхала в нікуди, але головним тоді було рухатися, не стояти на місці. Щоб думки не з’їли.

Приїхали до Німеччини 8 березня (символічно, правда), оселилися на хуторі, далеко від людей, у будинку самотнього німця-пенсіонера. Там жили вже інші українки з дітьми. 

І саме там, у максимальній тиші, серед природи, почала приходити до тями.

Скільки тривала ваша адаптація? З якими складнощами стикнулись?

Якщо чесно, я ще й досі в процесі адаптації. Ніби прийняла все, що відбувається навколо, але до кінця ще не розумію, що це нова реальність. Спочатку відчувала себе як в Україні, ніби німець гостює в нас: навколо було багато україномовних людей, я рідко виходила в магазини, німців майже не бачила. Почала виходити «в люди» лише через два місяці. Зрозуміла, що все затягується, і треба починати робити хоч якісь документи. Спілкувалася лише англійською, і на початку всі дуже лояльно до цього ставилися. Але зараз уже трошки по-іншому… Почала вчити мову, коли нарешті дочекалася черги на курси (очікування затягнулося на 11 місяців, бо бажаючих іноземців було багато, а місць — мало).

Курс тривав рік, за який я прожила багато різних емоцій, але все ж отримала диплом рівня B1. Наша група була багатокультурною, програма — насичена й доволі складна, безліч домашніх завдань і самостійних опрацювань. Чесно, оглядаючись назад, розумію, що поєднувати щоденне офлайн-навчання мови «з нуля» з іншими сферами життя та постійним вирішенням побутових проблем було досить складно. Але завдяки цьому етапу я відчула себе впевненіше і планую продовжувати навчання. Бо все ж саме комунікації — мій основний інструмент в житті, а з появою мовної бази я трошки видихнула.

Побутові відмінності, паперові листи, купа важливих папірців — це я швидко прийняла, а сортування відходів і поведінка водіїв на дорогах — те, що взагалі мене тут надихає.
Найбільша складність для мене — це знайти комфортну «бульбашку» людей. Тут зазвичай у першу чергу «ліпишся» до людей за національними ознаками і спільною мовою, але вони не завжди твої по духу. Моя київська «бульбашка» живе зі мною онлайн, а з офлайном — складніше.

Скільки, на вашу думку, потрібно заробляти, щоб почувати себе комфортно в цій країні? Чи складно в Німеччині офіційно влаштуватися на роботу українцям?

Я б сказала, що для комфортного існування в Німеччині просто потрібно мати стабільний дохід. Тут реально важко стати мільйонером, але на базові потреби в тебе буде завжди. 

Я особисто розраховую так: 1200 євро/місяць на квартиру з комунальними платежами, ще 200 євро/місяць — страхування. Продуктовий набір на тиждень мені обходиться приблизно в 100 євро. На транспорт витрачаю 150-200 євро на місяць. Усе інше — це вже на одяг, додаткові потреби дітей, донати й різні хотілки.

Отримати офіційну роботу в Німеччині для українців — не проблема, особливо якщо є знання німецької. Інше питання про те, яка це робота — за фахом влаштуватися важко, особливо якщо твоя освіта невідповідна. Як-от у мене: я маю диплом магістра хореографії, а сама — стратег, із досвідом в бізнесі, громадськості та піарі. Ви б бачили очі німців, які читають моє резюме… Але в моїй ситуації ще треба натхненно й довго вивчати мову.

Якщо влаштовуватись без мови — звісно, це складніше, але на найпростішу роботу вас візьмуть.

Так що, якщо волю та рішучість маєш, то можна впоратися і з цим.

Що змінилось у вашій робочій рутині з моменту релокації? 

Звичайно, моя робоча рутина зазнала значних змін з моменту моєї релокації. Тепер мені доводиться поєднувати постійне інтенсивне навчання, офлайн- та онлайн-роботу. У Hoshva PR&DGTL зараз я займаюся розробкою стратегій, переважно імпактних, корпоративно-соціальних або для громадських організацій.

Паралельно прокачую офлайн свої забуті вміння й навички, це допомагає мені інтегруватися в місцеву робочу атмосферу. Встигла півроку попрацювати тут декоратором весіль.

Цікавий і новий досвід, бо це було скоріше про організацію івентів, аніж про декорації, про вивчення традицій, вподобань та звичаїв інших країн. 

Більше року я пропрацювала як барвумен у німецькій кнайпі. Це був мій перший досвід у цій сфері взагалі, і виявилось досить захопливо. Я, певно, трохи ідеалізувала цю роботу і розглядала її виключно з боку комунікацій, тому для мене це було можливістю спілкуватися з цікавими людьми. Ніби взяла участь у крутому реаліті-шоу. Відповідно, це значно підтягнуло мою розмовну німецьку. 

Уже понад рік раз на місяць-два я організовую вечірки для української громади. Іноді це вечір настільних ігор, іноді — танці чи караоке. Бо, знаєте, усі ми люди, і кожному інколи потрібно відпочити. Та й, безумовно, відчуваєш себе набагато комфортніше та безпечніше, коли оточений своїми. Відпочиваємо, донатимо разом.

Крім того, я відчуваю сильну потребу у просвітницькій діяльності тут, у Німеччині. Особливо зараз, коли вже володію розмовною німецькою. Багато німців та представників інших країн мають викривлене уявлення про історію України. Тому мої смол-токи тут часто про Розстріляне відродження, козацтво, становлення української державності та розвінчування міфів про «братські народи». Паралельно поглиблюю знання в німецькій історії, бо вірю, що розуміння та повага до історії та культури народів — один із найкращих способів знайти спільну мову та взаємодіяти на ціннісних рівнях.

У чому полягає різниця у стратегічному плануванні в Україні та Німеччині? Чи працюєте з німецькими колегами з цієї галузі?

Різниця кардинальна, і це видно одразу. Як не крути, але стратегічне планування в Україні часто визначається більш імпульсивним підходом. Велика частина бізнесу в Україні діє на основі інтуїтивних рішень та підприємницького ризику. Українці, особливо з 2022, часто живуть одним днем, реагуючи на поточні обставини без довгострокових стратегій.

У Німеччині ж бізнес частіше ґрунтується на стратегічних розрахунках, довгострокових планах та аналізі. Компанії тут частіше користуються глобальним чи хоча б довгостроковим стратегічним плануванням. 

Для розуміння цієї «кухні» зсередини при нагоді я завжди напрошуюсь на екскурсії в різні компанії та випитую все, що вдається 🙂

Щодо співпраці з німецькими колегами з цієї галузі, то наразі я ще не мала такої можливості. Але це питання часу. Маленькими кроками, стратегічно я рухаюсь до цієї мети.

Чи змінилися ваші підходи до роботи з переїздом до Німеччини? 

Не кардинально, але певно, що і ця сфера зазнала змін. Основне, що я відчуваю, — ще більше уваги до деталей (навіяно німецькою скрупульозністю). 

У моєму житті відбулося збільшення кількості цільових аудиторій, з якими я часто взаємодію, за віком, професією, захопленнями, національністю, політичними та релігійними відмінностями. А це дуже круто, бо я тут і зараз розпитую, намагаюся зрозуміти, що для них важливе чи, навпаки, нотую і співставляю з різними дослідженнями.

А зараз буде щось на душевному 🙂 Найголовніше, що кожна стратегія, яку я зараз готую, стала для мене ще більш цінною, ніж раніше. Тепер вони пронизані не лише моєю експертизою, а ще й теплом, любов’ю і тугою за Україною. Кожна моя стратегія — це ще і про мій внесок у розвиток України.

Які особливості віддаленої роботи у Німеччині ви для себе виокремили? 

Часом я виходила на зідзвони в потягах, автобусах (де, до речі, зазвичай все ок з інтернетом) або під час зміни в барі, поєднуючи непоєднуване 🙂

У Києві я дуже любила працювати з кафе, і це було завжди комфортно. Тут же знайти кафе, де є хороший інтернет і досить тихо, набагато складніше. 

Топ речей, які подобаються та не подобаються в німецькій культурі.

Подобається:

1. Пунктуальність і організованість: у Німеччині люди дотримуються графіків і своїх зобов’язань (за винятком громадського транспорту. Нашу прекрасну Укрзалізницю всі мої німецькі знайомі вже знають з моїх розповідей і надихаються). Але тут я реально стала більш пунктуальною.
2. Якість продуктів: це особисто мені важливо. І правила регулювання якості та ціни — те, чого мені не вистачало в Україні…
3. Зелена енергетика та екологічна свідомість: німецька культура спрямована на збереження навколишнього середовища, і це не просто на словах. Обов’язкове сортування відходів, економія ресурсів, ресайклинг, реюз, відновлювальна енергетика… Моє еко єство плескає в долоні від радості.  

Не подобається:

1. Неспроможність приймати рішення за короткий час: у німців майже завжди присутня тенденція довго вагатися перед тим, як прийняти рішення, що значно затримує процеси.
2. Відсутність відкритості до іноземців у деяких сферах: хоча Німеччина мультикультурна країна, у деяких випадках реально відчувається, що ти — іноземець, а вони — вдома. Не критично, але буває.
3. Система громадського транспорту: ніби все супер на перший погляд. але потяги постійно запізнюються, розклади — змінюються, працівники — страйкують. Одного разу автобус, в якому я їхала, заблукав і довго кружляв по місту, шукаючи свій маршрут.

Чи плануєте у майбутньому повернутись до України?

Так, я планую повертатися. Рідна земля завжди додає сил. Проте головне питання наразі — безпека та майбутнє дітей. Тому зараз я зосереджена на максимальному розвитку і перейманні досвіду Німеччини. 

Цей етап мого життя має цінності та можливості, і я налаштована використовувати їх на максимум.