«Славетні українські срачі»: опитування про cancel culture та хейт

Окрім логічної відміни міжнародних брендів, що залишилися в росії, та відмови від споживання контенту представників російського медіапростору, українці масово «відміняють» українців, що продовжують спілкуватися мовою країни-агресора, українців, що виїхали закородон — список тих, кого кенселять, можна продовжувати довго.

«Зарано», «запізно», «а чого такий малий донат?», «відбіляє репутацію» і ще багато слів наші люди щодня адресують нашим же людям, а особливо медійним персонам, які не відповідають їхнім очікуванням. Катерина Ільченко, засновник Neuro-knowledge, Віталій Кокошко, засновник та власник рекламного агентства KINOGRAF, Олександр Смірнов, співзасновник та партнер TABASCO, Єгор Валовські, CEO & співзасновник Fintellect, діляться власним баченням ситуації, Даниїл Ваховський, head of PR Ковальська.

1. Що та кого ви кенселили зі свого реального та віртуального простору з 24 лютого?

Не так вже й багато, бо російський контент закенсилила ще у 14-ому. Припинила взагалі читати російською, бо до цього часу перекладну літературу час від часу читала російською, зараз повністю перейшла на англійську. У соціальному просторі спілкуюся виключно українською.

2. Хейт у соцмережах до «не таких» українців — тих, хто виїхав, хто повернувся, хто досі спілкується російською — має місце бути чи зашквар? Ваша думка та як реагуєте на такі дописи.

У мене виважене ставлення до славетних українських срачів. Не вважаю це виключно ні поганим, ні добрим. На мою думку, суспільні проблеми обговорювати треба, бо це важливо. Можу навести безліч аргументів як дослідник людської поведінки, чому замітання під килим навіть у такі часи, як наші, шкідливе.

Інша річ — перехід на особистості та нав‘язування власної точки зору. Я досить спокійно на це реагую, бо бачу психологічну динаміку за цими висловленнями. Коли розумієш, легше сприймаєш. Людина, яка пише під постом про загиблу дитину у Вінниці, чому вони під час повітряної тривоги на вулиці, виправдовує для себе свою поведінку і вгамовує власний страх. Інша річ, що не всі продукти життєдіяльності організму у цивілізованих суспільствах виставляють назагал.

3. Чи залишилось щось у ваших соціальних звичках, що могло б потенційно обурити масову аудиторію? Назвіть речі, від яких не готові відмовитися, попри війну.

Мені зазвичай «прилітає» за те, що я намагаюся зберегти можливість бачити речі в їх складності. Так, наприклад, у розмовах про кенселинг російської літератури не належу до жодного з таборів, тому отримую на горіхи від обох. Скочуватися у примітивне мислення не хочу. А екстремальні часи підсилюють конфронтацію, тому диференційоване ставлення викликає агресію в деяких.

4. Остання річ, яка обурила персонально вас. Як справляєтеся зі своєю злістю?

У мене викликає бурхливу реакція емоційна тупість. Складно це прийняти, особливо зараз. Останній раз, коли реактивно зреагувала — під час суперечки з одним українським письменником, який використав мою особисту трагедію як ілюстрацію до своїх поглядів, при тому повністю спотворивши ситуацію. Такі речі вважаю неприпустими і толерувати не буду.

1. Що та кого ви кенселили зі свого реального та віртуального простору з 24 лютого?

Чистка не вщухає — і в реальному житті, і у віртуальному, і серед родичів, і серед колишніх друзів, і серед сусідів. «Совок», «вата» і великороський шовінізм так просто не зникають із нашого життя. 

2. Хейт у соцмережах до «не таких» українців — тих, хто виїхав, хто повернувся, хто досі спілкується російською — має місце бути чи зашквар? Ваша думка та як реагуєте на такі дописи.

Хто виїхав: якщо це жінки, діти, люди похилого віку — то слава богу, що вбереглися. У мене самого в евакуації жінка, донька, сестра і тато (з Миколаїва). Але ж якщо то чоловіки призовного віку — вони порушники закону. Особливо дратували українські чоловіки-делегати на Каннських левах, які щє й носили синьо-жовті браслетики «Будь Сміливим»!!! Оце ЗАШКВАР.

Хто повернувся: вмовляю всіх жінок не повертатися в Київ, зарано. Уже всі попередили про ракетні обстріли — і президент, і Генеральний штаб, і КМДА, та й ворог неодноразово й на вищому рівні. Засуджувати не можу, у кожного свої аргументи. Але ж відмовляю, непублічно, щоб не сіяти паніку.

Хто спілкується російською: на побутовому рівні — будь ласка, багато з нас виросли «по русифікованих містах». Але ж у публічному просторі чи в соцмедіа — то ЗАШКВАР. Нещодавно один, з поважних в минулому, креативних директорів відомої агенції написав змістовний пост у себе в Фейсбуці про «ущемляют русскоязычное население», та щє й парочка продюсерш йому підспівували. Це підтримка російських наративів і один з мотивів руського міра про початок вйни. Суспільству треба розуміння соціальної гігієни. 

3. Чи залишилось щось у ваших соціальних звичках, що могло б потенційно обурити масову аудиторію? Назвіть речі, від яких не готові відмовитися, попри війну. 

Війна наклала відбиток на все. Напевне, у мене нема такого «попри війну».

4. Остання річ, яка обурила персонально вас. Як справляєтеся зі своєю злістю?

Обурює втомленість деяких персонажів від війни, пошук виправдовувань. Зі злістю не справляюсь, виплескую. Намагаюсь бути толерантним — на жаль, не виходить. Та й до біса толерантність.

1. Що та кого ви кенселили зі свого реального та віртуального простору з 24 лютого?

Тих, хто ігнорує факт військової агресії Росії, вдаючи, що їх це не стосується.

2. Хейт у соцмережах до «не таких» українців — тих, хто виїхав, хто повернувся, хто досі спілкується російською — має місце бути чи зашквар? Ваша думка та як реагуєте на такі дописи.

Успіх України як державного проєкту залежить від здатності об’єднувати людей. Привабливість для талантів усіх індустрій, рас, сексуальної та мовної орієнтації — це паливо для реактивного розвитку країни. Печерний хейт, який обрушується на «не таких», викликає подив і роздратування.

3. Чи залишилось щось у ваших соціальних звичках, що могло б потенційно обурити масову аудиторію? Назвіть речі, від яких не готові відмовитися, попри війну. 

Роздратування сьогодні — природна реакція. Її можна зрозуміти на індивідуальному рівні. Відмовитись не готовий від ідеї демократичної, вільної України. У неї я вірю.

4. Остання річ, яка обурила персонально вас. Як справляєтеся зі своєю злістю?

Я все ще здатний справлятися зі своєю злістю.

1. Що та кого ви кенселили зі свого реального та віртуального простору з 24 лютого?

Декілька родичів що живуть в росії, декілька митців із росії (наприклад, Борис Гребенщиков).

2. Хейт у соцмережах до «не таких» українців — тих, хто виїхав, хто повернувся, хто досі спілкується російською — має місце бути чи зашквар? Ваша думка та як реагуєте на такі дописи.

Будь які внутрішні чвари під час війни — моветон. Втім складно реагувати, наприклад, на позицію в стилі «треба просто зупинити війну». А такі тези реально існують.

Стосовно мовного питання — мені складно відповісти. Як людина, яка перейшла з російської на українську три роки тому, я розумію важливість мови в нашому житті і хотів би, щоб якомога більше людей наслідували приклад. З іншого боку, ставлення певної верстви радикальних осіб (наприклад, Лариси Ніцой) змушують мене відстоювати право тих людей, що не перейшли, не бути приниженими. Бо стикався із тим, коли переселенців називали «мовними окупантами».

Мені складно зрозуміти українців, що досі споживають російський контект. Слухають Меладзе, читають «медузу». Втім, я вважаю, що ворог у нас один, і будь-які дискусії всередені треба вести з розумінням, якщо говориш до своїх. І лише ті українці по паспорту, хто допомагає росії інформаційно, фінансово чи на полі бою, мають бути засуджені, закенселені (чи ліквідовані). В іншому нам потрібна солідарність.

3. Чи залишилось щось у ваших соціальних звичках, що могло б потенційно обурити масову аудиторію? Назвіть речі, від яких не готові відмовитися, попри війну.

Я достатньо прямо говорю про проблеми, які розумію у своїй галузі чи в широкому сенсі. Я вважаю, що ми все ще відстаємо в багатьох гуманітарних питаннях від західних країн: економіка, урбаністика, соціалка. І мої висловлювання про те, що попри неймовірну стійкість і силу духа нам треба буде вчитись вирішувати складні питання після перемоги, можуть обурювати захоплених полум’ям патріотичної ідеалізації нашої країни.

4. Остання річ, яка обурила персонально вас. Як справляєтеся зі своєю злістю?

Велика кількість коментарів у LinkedIn від людей поза моїм колом спілкування із підтримкою або завуальованою підтримкою росії. На жаль, наративи рашизма достатньо популярні в країнах Південної Азії, Африці та Латинській Америці. Злість намагаюсь перетворити на дію і роблю матеріали з більшим охопленням, аби протидіяти інформаційно. Також ділюсь із закордонними друзями і колегами важливими деталями, аби вони підтримували Україну.

1. Що та кого ви кенселили зі свого реального та віртуального простору з 24 лютого?

Я закенселив весь RU культурний продукт — кіно, літературу, YouTube і таке інше. Не можу сказати, що я особливий фанат всього російського, але я завжди стояв за вільний вибір. Але після 24-го вже стало зрозуміло, що все made in russia лишиться лише для вивчення антропологами, культурологами і психіатрами.

2. Хейт у соцмережах до «не таких» українців — тих, хто виїхав, хто повернувся, хто досі спілкується російською — має місце бути чи зашквар? Ваша думка та як реагуєте на такі дописи.

Однозначно, зашквар. Якщо ми хочемо бути Європою, маємо поважати кордони інших людей, їх вибір. Конституція нам дозволяє свободу слова, свободу совісті і свободу обирати мову спілкування. Я розумію, що ми всі зараз в хронічному стресі, бо в країні війна, і кінця цьому не видно. Але треба спочатку розібратися із зовнішнім ворогом, допомагати своїм, а вже потім вести дискусії про «таких» чи «не таких» українців. Зараз я на хейт-дописи реагую просто — видаляю людину або блокую.

3. Чи залишилось щось у ваших соціальних звичках, що могло б потенційно обурити масову аудиторію? Назвіть речі, від яких не готові відмовитися, попри війну.

Зараз треба бути дуже обережним зі словами, тому що всі дуже емоційно заряджені і точно не готові сприймати іронію. Мабуть, іронічні жарти — це те, за що я часто стикався з хейтом і що людей може тригерити зараз. Інших поганих соціальних звичок не маю — жодного фото зі спортзалу не зробив.

4. Остання річ, яка обурила персонально вас. Як справляєтеся зі своєю злістю?

Ми живемо в інформаційному просторі, де постійні ракетні обстріли та руйнування життів. Мене сильно зачепила історія дівчинки Лізи з Вінниці, бо вона лише на день старша за мою дочку. Такі події переживати дуже важко, я з цим справлявся дня два, а потім «журналісти» в палаті її матері мене остаточно добили. Допомагають справлятися зі злістю донати на ЗСУ та у фонди. Тож я повідправляв грошей і стало трохи легше на певний час.