Кожен на своєму фронті, «Баба Надя», емоційні гойдалки: 7 питань до експертів про війну в Україні

24 лютого в нашій країні розпочалася війна. Про що подумав топ-менеджмент українських компаній, коли почув вибухи рано-вранці? Чи можливо бізнесу функціонувати у такі складні часи та в якому форматі, що правильніше — продовжувати знаходитися в столиці або виїхати в безпечне місце — на 7 питань про українські реалії відповідають Дмитро Федоренко, засновник digital-агентства Seventeam, Євген Таллер, CEO WhyNot? Enot, Олена Дальська-Латошевіч, директорка з PR та комунікацій WePlay Esports, Роман Геращенко, CEO & Founder Sasquatch Digital, Артур Тадеуш Латошевіч, керівник з розвитку бізнесу контент-платформи WhitePress Україна, Олександр Бухтіяр, founder, co-owner Lodka Group.

1. Про що ви подумали, коли почули вибухи рано-вранці 24 лютого?

У ніч на 24 лютого я не спав. Щось мене мучило, крутило і тривожило. І коли за вікном вибухнуло, я одразу зрозумів — почалась війна. Далі усі дати і дні тижнів зникли і залишились дні — перший, другий, третій, двадцятий.

2. Чи продовжуєте працювати? Якщо так, у якому форматі?

Хотілось би похвалитись, що бізнес не постраждав, і цей виклик для нас є новими можливостями. Але насправді при тому, що все складно (у SEVENTEAM ми перейшли в режим підтримки з тими замовниками, хто залишився), є українські корпоративні замовники, які продовжують розвивати свої онлайн-сервіси. Підозрюю, що це виключення, яке підтверджує правило, але у нас ось так.

Паралельно як Член правління ВРК я курую декілька фандрайзингових та комунікаційних ІТ-проектів в блокчейн-сегменті. Ще не покидаю думки піти в ЗСУ, але вірю в те, що без сильної економіки військова перемога неможлива. І тому веду війну саме на тому фронті, де являюсь спеціалістом.

3. Залишатися в столиці до останнього або поїхати в безпечне місце — що ви обрали для себе та чому?

До війни я готувався завчасно. Мене за це стібали, хейтили і навіть погрожували. Але я ні секунди не шкодую, бо краще перебдіти, ніж недобдіти. У мене були зроблено усі копії документів, зібрані оригінали, набрано паливо в каністри, закуплений туристичний пальник і газові балони, придбана спеціальна продуктова корзина і набір необхідних медикаментів. Ми завчасно проговорили потенційний план дій і напрямки евакуації на рахунок війни. Саме тому на другий день, коли спала перша паніка і стало зрозуміло, що «цей дощ надовго», ми прийняли рішення рухатись через Буковину на Закарпаття. Головне було врятувати родину і потім вже зі спокійним розумом планувати свої дії. Як показав результат, стратегія була дуже вірною.

4. Інформації з яких джерел зараз довіряєте найбільше?

Телеграм-канали Міноборони, ЗСУ, МВС, ДСНС тощо. Ну і, звичайно, підписаний на ряд воєнних Телеграм-каналів масового характеру, щоб не збожеволіти і отримувати в тому числі фан-контент.

5. Персона(и), які розкрилися для вас по-новому за три тижні війни.

Звичайно, це президент Володимир Зеленський. Я не є його виборцем, але він виявився справжнім бійцем. В Залужного і Резнікова я з самого почтку вірив, і тому їх героїзм, професіоналізм і відданість для мене не були сюрпризом. Також це голови обласних адміністрацій, які опинились на лінії зіткнення. Вони ведуть дуже грамотну комунікацію і підтримують українців в ці непрості часи. Подобається діяльність Дениса Довгополого, який підняв увесь свій західний нетворк і консолідував зусилля на те, щоб росія стала токсичною для західних компаній. Екс-голова Антимонопольного комітету України Агія Загребельна, яка розкриває китайський порядок денний. Ростислав Семків, який робить переклади австрійського віськового експерта Тома Купера. І багато інших особистостей, які відпрацьовують кожен на своєму фронті.

6. Топ-3 речі/ритуали, які допомагають вам наразі зберігати спокій?

• Менеджмент процесів у волонтерських проєктах.
• Дихання.
• Молитва (Так, так. Не буває атеїстів в окопах під вогнем).

Раніше в нервові моменти я готував усякі складні, екзотичні страви. Але зараз на цей ритуал нема ні часу, ні фізичних можливостей.

7. Опишіть, що відчуваєте зараз одним словом/реченням.

Хочу, щоб війна закінчилась перемогою України!

1. Про що ви подумали, коли почули вибухи рано-вранці 24 лютого?

Насамперед про те, що треба повідомити рідних та близьких. З огляду на те, що про можливе вторгнення говорили протягом кількох тижнів, для мене це не стало несподіванкою.

2. Чи продовжуєте працювати? Якщо так, у якому форматі?

Усі великі комерційні проєкти на паузі, але ми з командою створюємо свої креативи, іміджі, ТВ-ролики, інста-проєкт «Баба Надя», копірайтим тексти для поліції та українських лідерів думок тощо.

3. Залишатися в столиці до останнього або поїхати в безпечне місце — що ви обрали для себе та чому?

Увечері напередодні нападу одна з моїх близьких подруг зателефонувала і повідомила, що вранці на нас чекає війна і треба їхати зараз, але я вирішив залишитися в Києві, подивився епізод улюбленого серіалу і ліг спати. Ми організувалися великою компанією у будинку у друзів під Гостомелем і перші дні були там, але коли поряд з нами розпочалися активні бойові дії, поїхали у безпечне місце. Буквально через день із тієї локації, де ми жили, виїхати самостійно вже було неможливо.

4. Інформації з яких джерел зараз довіряєте найбільше?

Читаю лише офіційні джерела та телеграм-канал NEXTA.

5. Персона(и), які розкрилися для вас по-новому за три тижні війни.

Немає окремо взятих людей, є відчуття, що всі українці взялися за руки та стали єдиним організмом, у якого і в голові, і в серці лише одна мета — перемога.

6. Топ-3 речі/ритуали, які допомагають вам наразі зберігати спокій?

Арестович, близькі люди поряд і меми.

7. Опишіть, що відчуваєте зараз одним словом/реченням.

Це емоційні гойдалки. Від «Все буде чудово, головне не падати духом» до «Це пиз#ець». Думаю, що цей стан багатьом знайомий.

1. Про що ви подумали, коли почули вибухи рано-вранці 24 лютого?

Того ранку я прокинулася від гучного стукоту у двері сусіднього номеру — разом зі своєю родиною я була у відпустці у Трускавці. Стукіт був тривожним, тому я одразу зрозуміла — прийшла біда. Було ще темно, тому я почала шукати біля ліжка мобільний телефон, відкрила месенджер у фейсбуці й все зрозуміла: були повідомлення від моєї подруги з Нью-Йорку Діани, що почалася війна, та від батьків мого чоловіка. Я розбудила чоловіка, побігла до кімнати батьків, почала телефонувати своїй команді та керівнику Олегу Гуменюку, друзям. Відчуття незворотності, яке я відчувала останні тижні, досягло піку — сталося найстрашніше, атакували нашу країну, наше чудове місто.

2. Чи продовжуєте працювати? Якщо так, у якому форматі?

Так, WePlay Holding продовжує працювати, продовжуємо і ми з моєю командою комунікацій. Звичайно, онлайн. Для нас формат віддаленої роботи не є викликом, бо специфіка нашої сфери, кіберспорту та досвід такого формату під час ковіду навчив нас бути ефективними за будь-яких умов. Однак до написання пресрелізів у бомбосховищах ніхто не був готовий. Я пишаюся своєю командою! Ми весь час на зв’язку, підтримуємо одна одну, відчуваємо біль разом, і хоча зараз знаходимося не поруч одна з одною, працюємо разом, мріємо разом!

3. Залишатися в столиці до останнього або поїхати в безпечне місце — що ви обрали для себе та чому?

Війна застала мене у Трускавці в готелі: того ранку я повинна була їхати до Львова, де починався Event Industry Forum. Ми з чоловіком прийняли рішення моментально, його підтримали мої батьки: сідаємо до автівки та їдемо до Польщі. Мій чоловік — громадянин Польщі, тому ми вирішили їхати до його батьків. Безпека моїх батьків, які були з нами, була і є нашим пріоритетом. 

Під час подорожі я зв’язалася зі Стюартом Брюсом, моїм другом. Він був моїм викладачем під час мого навчання у лондонському CIPR, він є авторитетом у сфері PR, членом Chartered Institute of Public Relations (CIPR), Association for the Measurement and Evaluation of Communications (AMEC) та Public Relations and Communications Association (PRCA). Я попросила допомоги: донести до міжнародних медіа, що Російська Федерація розпочала повномасштабну війну проти України, що це не локальний конфлікт, що ми потребуємо максимально бити на сполох та оперативно привертати увагу світу до цієї трагедії. Дуже дякую Стюарту від імені всіх представників нашої сфери за допомогу: за контакти медіа та журналістів, за додаткове привертання уваги до війни серед світового професійного PR-ком’юніті, його участь у комунікаціях. Наприклад, одразу після того, як я звернулася до Стюарта того ранку, до мене зателефонувала журналістка видання The Guardian й попросила дати коментар, а також допомагати з пошуком спікерів та валідних джерел інформації.

Так, ми дісталися Польщі, але знаходитися далеко від дому дуже важко… 11 березня ми поїхали з Польщі до Києва потягом: особисті речі, фотографії, сімейні реліквії, все залишилося вдома.

24 лютого у нас не було можливості евакуюватися: нагадую, я була у відпустці, але ми вирішили ризикнути. Розумію, що, може, це дуже сентиментально, але весь час я думала про квіти, які помирають вдома без води, про фотографії бабусі, які я можу ніколи вже не побачити, про свій красень-дім, історичну пам’ятку архітектури, який може бути знищений, як сотні інших будівель у різних містах та містечках Україні… 

За 72 години ми повернулися на автівці до Польщі. Це окрема історія, як це відбувалося, але ті години, які я провела вдома, у своїх стінах, навіть під звуки сирени та вибухи, були варті ризику. Як тільки ситуація у Києві покращиться, я одразу повернуся додому, до свого рідного міста!

4. Інформації з яких джерел зараз довіряєте найбільше?

Офіційні телеграм-канали ЗСУ, Офіс Президента України, польські медіа.

5. Персона(и), які розкрилися для вас по-новому за три тижні війни.

Захоплююсь своєю командою — дівчата, з вами немає неможливих завдань! Захоплююсь українськими журналістами, які працюють в умовах війни: пишуть статті з бункерів, роблять такі спецпроєкти, як ви, шановна редакція MMR, продовжують професійно виконувати свої обов’язки!

Але я дуже розчарована деякими чоловіками, які замість того, щоби боронити свою країну та місто, тікають не лише на Західну Україну, а й від’їжджають за кордон: поваги до них не маю більше. Не впевнена, що при зустрічі подивлюся їм в очі.

6. Топ-3 речі/ритуали, які допомагають вам наразі зберігати спокій?

Спілкування зі своє командою: я відчуваю відповідальність перед своїми дівчатами, це мене тонізує. 

Робота: я концентруюся на тому, що вмію робити найкраще, бачу результат, тішуся. Наприклад, ми зробили спецпроєкт у нашому корпоративному блозі «Російське вторгнення очима співробітників WePlay Holding», пропрацювали комунікацію щодо припинення співпраці із партнерами з Російської Федерації та Республіки Білорусь та припинення роботи над російськомовними кіберспортивними трансляціями WePlay Esports.

Віра: все буде Україна! Я не лише вірю, я знаю це! Наша перемога неминуча! Багато роботи попереду, але ми впораємося: така у нас місія, у нашого народу — повернути людські цінності до цього світу!

7. Опишіть, що відчуваєте зараз одним словом/реченням.

Дуже хочу додому…

1. Про що ви подумали, коли почули вибухи рано-вранці 24 лютого? 

Вибухи не чув — розбудили дзвінки. Думки прийшли потім, і їх було багато. Перше, що спало на думку, — це «Почалося». Почався час протистояння i життя за планами B, C, D.

2. Чи продовжуєте працювати? Якщо так, у якому форматі? 

В агентстві залишилися міжнародні проєкти та кілька українських. Це бiзнес i соціальні проєкти, що поправили комунікацію під реалії війни.

Незадіяна на проєктах частина нашої команди бере участь у волонтерськiй роботi та нашому інфоштабі. Його команда включає поточних i старих співробітників Sasquatch Digital, партнерів i знайомих. В рамках інфоштабу ми працюємо у напрямках крауд-маркетингу, посівів i SERM’у. Створюємо сайти, блокуємо пропагандистські акаунти i запускаємо рекламнi кампанії.

3. Залишатися в столиці до останнього або поїхати в безпечне місце — що ви обрали для себе та чому? 

Рішення приймав, відштовхуючись в першу чергу від умов безпеки моєї родини. Ще керувався тим, що наша робота буде корисною для країни, а працювати ми можемо з будь-якого безпечного місця.

4. Інформації з яких джерел зараз довіряєте найбільше? 

Майже перестав дивитися соцмережі. Новини читаю виключно у Телеграм. Зловив себе на тому, що все, що доходить до мене не з офіційних джерел, — перевіряю. Час максимального фактчекінгу.

5. Персона(и), які розкрилися для вас по-новому за три тижні війни. 

Людей, які надихнули, дуже багато — керiвництво країни викладається на повну, зiрки, що волонтерять, багато знайомих пiшли в тероборону чи ВСУ. У цей час кожен робить максимум можливого.

6. Топ-3 речі/ритуали, які допомагають вам наразі зберігати спокій? 

Дотримуюсь звичайного графіка та процедур мирного часу.

7. Опишіть, що відчуваєте зараз одним словом/реченням.

Бiль та гордiсть одночасно. Упевнений, у мові якоїсь країни є слово, яке описує цi почуття. А ще надiю. Ми переможемо. Все буде Україна.

1. Про що ви подумали, коли почули вибухи рано-вранці 24 лютого?

Я не чув вибухів, бо знаходився зі своєю родиною на відпочинку у Трускавці. Того ранку ми повинні були їхати до Львова. Я відчув тривогу за свою родину. Я одружився з українкою та переїхав до України з Великобританії, мешкав тут понад три роки, розпочав бізнес. За цей час я дуже полюбив цю країну, багато подорожував разом із дружиною: ми були в Дніпрі, Одесі, Буковелі, Львові, Рівному, Каневі, Богуславі, Житомирі, Трускавці та в інших чудових місцях. Київ став для мене домом. Ця війна — трагедія всієї Європи, всього світу. 

2. Чи продовжуєте працювати? Якщо так, у якому форматі?

Так, український офіс WhitePress, який я очолюю, продовжує працювати онлайн. Ми на зв’язку із командою, нашими партнерами, видавцями, та з нашими рекламодавцями.

Разом із центральним офісом WhitePress, який знаходиться у польському місті Бельсько-Бяла, та Асоціацією «Незалежних Регіональних Видавців України», ми започаткували ініціативу з підтримки українських медіа. Ми проводимо кампанію в Центральній та Східній Європі та закликаємо рекламодавців замовляти публікації в українських онлайн-виданнях. Замовляючи статті на українських сайтах та порталах через нашу платформу, можна допомогти українським видавцям та копірайтерам заробляти під час війни. Протягом березня WhitePress передаватиме прибуток від монетизації цих публікацій Асоціації «Незалежних Регіональних Видавців України», одним із пріоритетів якої є підтримка свободи слова в Україні.  

3. Залишатися в столиці до останнього або поїхати в безпечне місце — що ви обрали для себе та чому?

Разом із родиною ми поїхали до Польщі, до моїх батьків. Тут я використовую будь-яку можливість допомагати Україні та українським медіа. Наступного тижня я відвідаю центральний офіс WhitePress, де ми обговоримо наступні кроки нашої компанії у напрямку підтримки медіабізнесу в Україні.

4. Інформації з яких джерел зараз довіряєте найбільше?

Головні польські медіа, серед яких: wp.pl, onet.pl, TVN24. До речі, деякі з них уже мають україномовні версії. Взагалі польські медіа дуже орієнтовані на україномовного читача, тому, гадаю, у найближчому майбутньому на нас чекає багато цікавих спільних медіапроєктів!

5. Персона(и), які розкрилися для вас по-новому за три тижні війни.

Президент України Володимир Зеленський та його команда.

6. Топ-3 речі/ритуали, які допомагають вам наразі зберігати спокій?

• Робота.
• Родина.
• Раціональне сприйняття.

7. Опишіть, що відчуваєте зараз одним словом/реченням.

Хочу забезпечити безпеку та нормальне життя своїй родині.

1. Про що ви подумали, коли почули вибухи рано-вранці 24 лютого?

Я подумав про те, що рівно о 4:30 я написав своєму другові: «Ось бачиш, ніхто не напав на нас». Тому що до останнього в це не вірив, хоча я вже переживав ці події у 2014 році у Маріуполі. Рівно о 8:00 я пішов у «Молоко від Фермера» біля дому, взяв собі каву з круасаном і подумав: «Потрібно бути сильним і це пережити». І відразу почалися думки про те, як я можу бути корисним для своєї країни, яку я так люблю.

2. Чи продовжуєте працювати? Якщо так, у якому форматі?

Звісно. Ще більше, ніж до війни навіть. Це усі волонтерські справи (а я вмію все: готувати теробороні, щось шукати, організовувати логістику, шукати склади, робити екопакети та інше), це робота всієї моєї команди (вони писали в ООН, Червоному Хресту, українським та європейським організаціям, бізнесу, інформаційно підтримували фонди,
писали офіційні звернення владі та громадам). А також я згадав свою журналістську освіту, тому наразі працюю головним редактором та ведучим новин в прямому етері. В мене 10 годин безперервного мовлення, можна здуріти!

3. Залишатися в столиці до останнього або поїхати в безпечне місце — що ви обрали для себе та чому?

Я залишився один у квартирі в 4-ох поверховому будинку в центрі Києва. Буду тут до кінця війни.

4. Інформації з яких джерел зараз довіряєте найбільше?

Тільки офіційні джерела — Офіс Президента України, Генеральний штаб Збройних сил України, Державна служба надзвичайних ситуацій (ДСНС), Мінреінтеграції та всі інші. Ми їх добре знаємо. Також інформагенції УНІАН та УНН. А також інфу, які мені особисто надсилали мої перевірені контакти. Я багато допомагаю Маріуполю, тому це мене навчило реагувати швидко. Інколи інформація запізнюється. Бувало таке, що ми повідомляли інфу гарячій лініі, а не вона нам.

5. Персона(и), які розкрилися для вас по-новому за три тижні війни.

Володимир Зеленський. Ніколи його не підтримував. А ще дуже багато представників бізнесу. Я щасливий, що живу з ними в незалежній Україні.

6. Топ-3 речі/ритуали, які допомагають вам наразі зберігати спокій?

• Лягати не дуже пізно, навіть коли дуже нервую.
• Відключати на годину новини.
• Мріяти та будувати плани на майбутнє.

7. Опишіть, що відчуваєте зараз одним словом/реченням.

Сьогодні я дізнався, що мої рідні живі та виїхали з Маріуполя. Не чув 3 тижні їх. Мені зараз ohuenno!

Кавер: MMR