В інфополі вже досить є інформації про те, як навчити себе на чомусь концентруватися, які хард/софт скіли чи звички людина має в собі виховати, щоб вони допомогли їй ефективно працювати, як звільнити від зайвих речей спочатку робочий стіл, а потім мозок, тощо. Різні старанні люди роблять цілі відеоуроки з презентаціями, медитаціями та чимось ще, на їх думку, дуже важливим на цю тему — перегляньте їх, до речі, щоб люди зрозуміли, що не дарма намагаються.
Я хочу поговорити про єдину звичку, яка є базовою та лежить у самій основі ефективної праці. І продуктивність — це її наслідок. Ця звичка звучить так: «бути в соціумі».
«До чого тут робота?» запитаєте ви. Гарне запитання, дякую. Але, дивіться, я б взагалі слово «робота» в нашому подальшому обговоренні використав як лише один з маркерів та не звужував до нього всю тему.
Тому що людина працює, має якесь хобі, будує сім’ю. Це все існує всередині того, що ми називаємо «бути в соціумі». Але, якщо про сім’ю більш-менш зрозуміло, що треба приділяти час дружині або чоловіку, дітям, то про роботу та про те, що треба приділяти час робочому соціуму, не дуже сформована та популярна думка. Але так воно є. І довели це звичайні щури.
Тож заглянемо прямо зараз в історію одного експерименту:
Ще в середині 20-го століття дослідники провели серію різних експериментів на щурах, вивчаючи, як екзогени можуть викликати залежність. В одному з таких експериментів щурам пропонувалися для пиття дві рідини в різних ємностях: у першій була звичайна вода, а у другій рідина, що містить морфін. І вгадайте що? Щури віддавали перевагу рідині з морфіном, натискали на кнопку для її отримання, переставали їсти та зрештою вмирали.
Після були інші дослідження залежності, які демонстрували вплив препаратів на поведінку тварин. Але цікавішим для нашого подальшого спілкування буде факт продовження цього експерименту з боку канадського психолога Брюса Александера, який у кінці 1970-х років вирішив перевірити, чи впливають умови навколишнього середовища на розвиток залежності.
Що він зробив? Він створив «Rat Park» — великий простір, який був наповнений іграшками, тунелями та щурами різних гендерів. У цьому просторі поставили ті ж самі дві ємності: з водою та із психотропною рідиною. І відбулося незвичайне: щури практично не вживали морфін, віддаючи перевагу воді.
Тобто, коли у щурів була можливість взаємодіяти, грати та будувати соціальні зв’язки, їхня потреба в наркотику різко зменшувалася. Отже, їх врятувала соціалізація. Цікаво, цікаво.
На цьому повернемося в сучасність і до людей.
Я категорично стверджую, що єдина звичка, яку слід виховати в собі та, яка є обов’язковим наслідком того, що ми називаємо роботою, — це соціалізація. Звичка бути в суспільстві та працювати в ньому. Де саме «бути» — найголовніше.
Людина поза суспільством втрачає цілі, завдання, мотивацію тощо. Тому, якщо ми говоримо про те, що єдиний рух — це рух в суспільство, то єдина навичка, яка потрібна людині для того, щоб рухатися — це навчитися бути (та працювати) всередині суспільства.
Зараз, можливо, набіжить багато, наприклад, айтішників з аргументами про те, що вдома наодинці працювати можна, і «ми вже навчилися це все робити». Так ось дядько(я) каже, що ні, не можна, і ні, не навчилися.
(Внизу статті залишаю пошту: із великим задоволенням яскраво подискутуємо з тими, хто, прочитавши статтю, зі мною не погодиться 🙂)
Чому, запитаєте ви, я настільки категоричний у цьому? А я поясню.
Дивіться, є окремі індивідууми, які виходять за межі загальних норм, які можуть і в келії сидіти по 40 років і щось там робити, буває таке, але це не масово. Людині необхідно бути в суспільстві для того, щоб зберігати самість та ментальне здоров’я. Крапка.
Їй необхідно творити у суспільстві, працювати у суспільстві, розуміти суспільство, зміцнюватися в суспільстві, навчатися в суспільстві, розвиватися в суспільстві:
- Ти не так підняв цеглу
- Ні! Так
- Ні, не так
- Чому не так? Роскажи. Покажи. Поясни.
- От якщо зробити так, тоді, дивись, буде ось так. Бачиш?
- О, клас, дійсно!
Це і є бути в соціумі. Це і є взаємодія. Це і є робота. У цьому принцип.
Далі.
Чи можна виховати в собі звичку бути в соціумі?
Звичайно! Як і будь-яку іншу звичку.
Для того, щоб пояснити, як це працює, запрошуємо на наше імпровізоване поле бою (а точніше поле взаємодій) таку міцну бурхливу силу як закон гуртожитку. Яка, до речі, працює не тільки в гуртожитку, але і в сім’ї, і в робочому колективі та й просто у суспільстві.
От, наприклад, мені не подобається, що людина, яка сидить біля мене в потязі метро, тримає щось певним чином. Але це загальний простір для всіх, вона точно має право тримати щось так, як хоче, поки це не дратує когось або загалом не заважає людям. І тут вже я маю шукати якусь оптиму всередині себе, як не звертати на це увагу.
Мені не подобається одразу прибирати свої шкарпетки, коли я тільки прийшов додому. Але моя дружина каже, що я це маю робити. Я не звертаю увагу на її слова, вона ображається та зранку варить для мене погану каву. Тобто воно якось так працює, що якщо я хочу смачну каву, то маю все ж прибирати шкарпетки.
Мене влаштовує, як я зробив дизайн для пакування йогурту, але клієнт повертається із правками. І я не можу до них не дослуховуватися, якщо хочу співпрацювати далі. І навіть, якщо я з правками не погоджуюсь, я змушений шукати цю соціалізацію та варіанти спілкування із ним.
Це про те, що вимушене знаходження в одному просторі диктує певні методи.
Отже, вимушеність тут — це механічно, дисциплінарно запихнути себе у цей простір, а далі починають працювати закони гуртожитку.
І ось саме цьому треба навчатися. Цьому запихуванню.
Людина поміщає себе у суспільство → Починає за законом гуртожитку налагоджувати стосунки → Стає нормальною.
Якщо ми все ж звужуємо до саме роботи, то головна звичка на роботі, яку ми маємо сформувати — це змусити себе працювати з людьми.
Змусити себе, тому що саме примус себе змушує тебе шукати рішення законів гуртожитку, які зі свого боку дають тобі загальнолюдські розуміння: я є я, ти є ти, я тебе поважаю, у тебе може бути правильна думка, а в мене ні. Ну і так далі.
І наприкінці, гаразд, ще одне. І головне. Щоб добре працювати, треба виховати в собі звичку … працювати. Бути та працювати в соціумі — це, звичайно, клас, так, але якщо немає звички працювати, то навіщо це все.
Пошта для дискусій, побажань та пропозицій, як і обіцяв: [email protected]. Ю ар велкам!