РеЛоковані. Олена Обухівська про австрійську доброчесність та роботу в міжнародній ІТ-компанії

Олена Обухівська, експертка з бізнес-комунікацій та кризового менеджменту, на початку повномасштабної війни перетнула кордон України, навіть не знаючи, в якій країні знайде прихисток. «Австрія сама нас вибрала», — каже Олена, маючи на увазі себе, доньку Юлю та собаку Бонапарта. Як опинилися в Граці, чому найголовнішому навчила Австрія, за якою моделлю працює в міжнародній австрійській IT-компанії та чому бути порядним та нейтральним — не завжди добре — своїми інсайтами Олена поділилася в рамках спецпроєкту MMR РеЛоковані.

Чому обрали саме Австрію для релокації? В якому місті зараз живете?

2022. Перші комендантські дні, коли ми сиділи за правилом трьох стін у ванній чи коридорі, а на ніч ходили в метро. Оскільки ми живемо в Києві на Святошино, війну «чули» поруч з Ірпеня та Бучі. Це був подарунок долі, коли мій колега Михайло Меркулов передзвонив і сказав: «Збирайся. Зараз приїде машина. Вам треба евакуюватися з Києва». Дорога була складна: блокпости, довгі колони, черги. Серце синхронно калатало зі звуками сирени. У машині, окрім водія, було ще п’ятеро: моя колега Олена Погодіна із сином та старенькою мамою на інвалідному візку та ми з донькою Юлею й собакою Бонапартом.

Коли перетнули кордон, у мене не було жодного розуміння, куди їхати далі. Маленьке прикордонне польське містечко було переповнене українцями. А поляки щиросердечно допомагали, організовували воду, їжу, ночівлю. Серед натовпу я побачила автобус, який їхав на Варшаву. У цю хвилину зрозуміла, що нам треба їхати далі, адже українці прибувають і прибувають, а містечко тріщить по швах. Уже в тому нічному варшавському автобусі отримала смс-ку від своєї однокласниці, що одна австрійська сім‘я Рейнхардів готова прийняти українські родину. Так, Австрія сама нас вибрала. Зараз ми у Граці, а моя колега з родиною — в Брюсселі.

Як побудований ваш побут?

Австрійська родина у Граці нас зустріли по-родинному, наче гостей. Наче нас чекали. Через деякий час донька почала ходити в місцеву школу, а я — знайомитися з містом, країною, почала вивчати німецьку та придумувати щось, чим би я могла бути корисною. Потім влаштувалась на роботу на волонтерських засадах: робила те, що вмію робити 😊 Наприклад, організовувала заходи для австрійців.

У Грецелі (це клуб жителів району Гайдорф у Граці, на зразок нашого Печерського) ми варили український борщ із пампушками, дивилися фільм про традиції українського весілля, із дітьми робили сувеніри — креативні підкови на щастя (в Австрії вона теж є символом успіху). А ще я брала інтерв’ю в австрійців та публікувала в українських медіа. Мені було важливо ближче познайомитися з місцевими, показати наше, українське та сприяти міжкультурному обміну в стилі people2people.

До речі, я відчула певне професійне здивування, коли дізналася, що поважний австрієць чи австрійка з великим портфоліо доброчинних проєктів та професійними напрацюваннями раніше не давали інтерв’ю. І досвід зі мною для них став певним відкриттям — відповісти на питання, поділитися міркуваннями і т.і. У нас в Україні — культура формування персонального бренду, а в Австрії австрійці «більше читають, ніж розказують про себе та свою діяльність» (це в мене такий професійний жарт).

Як зараз виглядає ваша робота? Над якими проєктами працюєте, хто ваші клієнти?

Зараз я працюю піарником у міжнародній австрійській ІТ-компанії, у департаменті People Engagement, яка присутня на семи європейських ринках. Займаюся внутрішніми комунікаціями (англійською), відповідаю за корпоративний дайджест для команди. Я не уповноважена більше розповідати про компанію для зовнішньої аудиторії, адже в такому випадку мені необхідно узгоджувати стейтменти із концерном. Від себе скажу, що мені цікаві нові підходи до комунікацій, осмислення, обговорення, постановка цілей та підбиття результатів.

Ми працюємо не за звичною для України моделлю KPI, а OKR (objective key results). Тобто ще на етапі планування закладається можливість впливу об’єктивних зовнішніх обставин, які можуть непередбачувано вплинути на результат. У нашій команді квартальне планування.

Які австрійці в бізнес-середовищі? Як охарактеризували б галузь комунікацій?

Для мене це дуже цікаве питання, я ще досі досліджую та експериментую. Можу сказати, що раніше в релізах чи статтях я завжди любила додавати сенсів, тобто added value до змісту. Тут фокус більше на фактах, тобто лінійний storytelling. А ще дається більше часу на підготовку, на планування та обговорення з командою. Ну і, звичайно, менше незручних питань, менше комунікаційних ризиків. Мені резонує австрійська формула «ми», а не «я». А ще мене приємно здивувало, що в ІТ-компанії, де я працюю, фундаментальним є підхід «команда — найважливіше», а soft-компетенції та людський фактор є пріоритетнішими за процеси.

До чого все ще не можете звикнути? Топ дивних звичок австрійців для вас.

Мені зараз важко виділити, що є саме австрійське, а що — ні. Адже в глобалізованому світі багато переплетінь. Особисто я не завжди розумію австрійське «ні», котре часом може означати «так». Але це більше в неформальній сфері, адже в діловій — все дуже чітко. А ще в Австрії я навчилася «дивитися» не на слова, а на вчинки. І захоплююсь благородністю поведінки, адже для австрійців, принаймні тих, яких я знаю, важлива доброчесність. Якщо резюмувати, то австрійці — індивідуалісти, не люблять показувати своє життя, але з цікавістю дізнаються про інших. Вони люблять «тишу» та затишок. Тому на початку їх дивувало, навіщо я так часто пишу на своїй сторінці в фейсбуці, фотографуюсь та роблю відео. Але тепер бачу, як австрійці з мого оточення вже також почали знімати відео про себе 🙂

Які «ритуали» перейняли від австрійців? 

Найголовніше, чого я навчилася в Австрії, — це розділяти роботу та особисте життя. Це дві різні сфери, які раніше в мене об’єднувались в одну. А ще я стала менше стежити за модою. Адже я ж працювала в фешн індустрії і знала про всі новинки ринку. Однак, я не стала менш допитливою 🙂

Ще один цікавий факт. Враховуючи мовні та культурні бар’єри, я навчилася чіткіше та лаконічніше висловлювати свою думку. І переконуватись, чи мене зрозуміли правильно. Водночас максимально включати емпатію, інтуїцію та логіку, щоб також сприйняти інформацію коректно. І перепитатись, якщо щось мені не зрозуміло.

Чого вам бракує в Австрії з вашого українського довоєнного життя?

Динаміки, зухвалості, спонтанності, масштабності, швидкості 🙂

Як висвітлена війна в Україні в австрійському медіапросторі?

Риторика австрійських видань мало чим відрізняється від загальноєвропейської. Засудження війни, критика російської пропаганди, співчуття — усе це висвітлюється в публікаціях. Багато пишуть про історії людей, про президента Зеленського. Менше — про військових. Адже після Другої світової війни зовнішньополітична позиція Австрії — це дотримання нейтралітету. Адже тоді її територія була розподілена на сфери впливу Великобританії, США, Радянського Союзу та Франції. Старші австрійці досі пам’ятають ті часи, тому з болем співпереживають українцям.

Проте в окремих колах Австрії діє сильне проросійське лобі, яке маніпулює питанням газу (Австрія не може похвалитися власними багатими природними ресурсами, їй доводиться купувати газ та нафту на міжнародних ринках) та провокує різні демонстрації. Ми пам’ятаємо відеозвернення Володимира Зеленського в парламенті Австрії, коли депутати залишили свої місця, пояснюючи це тим, що такий виступ є «порушенням» статусу нейтралітету Австрії. Після цього лідери думок активно обговорювали це питання із пропозицією переглянути «атрибути» нейтралітету. Вони вважали, що країна не має права залишатись осторонь, коли в Україні війна.

Особисто я доносила австрійцям, що порядним та нейтральним легко бути з порядними людьми та країнами, які дотримуються правових норм. Але коли держава-терорист напала на Україну, коли гинуть люди, то статус «нейтралітету» вже не має сенсу. На початку війни прихисток в Австрії знайшли понад 90 тис. українців. Як ви думаєте, невже ми, українці, не впливаємо на консервативність австрійців? На мою думку, завдяки нам австрійці стають відкритішими та веселішими.

Чи плануєте ви повернутися згодом до України, за яких умов?

Насправді я щодня повертаюсь в Україну та пакую валізу. А мрії про те, як я приїду в Київ, як мене зустрінуть друзі, як я відчинятиму двері своєї квартири, мене зігрівають та мотивують.