Як «два-три тижні» в Німеччині, а саме Баварії, перетворилися на два роки — розповідає Анастасія Сердюкова, івент-менеджерка MAINSTREAM. За цей час Анастасія встигла вступити до єдиного українського університету поза нашою країною — Українського Вільного Університету, налаштувати свою залученість у проєкти віддалено, стати волонтером, щоб підтримувати молоде українське ком’юніті в Мюнхені, а також трохи розвіяти стереотип про німецьку педантичність.
Як обрали Німеччину для релокації? Чому саме Мюнхен?
Насправді то не був прям вибір — просто друзі запросили перечекати «два-три тижні» чи місяці на початку повномасштабного вторгнення. До того я мріяла / планувала пожити в Європі, але Німеччину не розглядала.
Було б цікаво обрати Мюнхен, бо це місто серферів чи через те, що тут жив Степан Андрійович Бандера, але маємо те, що маємо 🙂
Як влаштований ваш побут зараз? Чим ваш робочий день відрізняється від українського до повномасштабного вторгнення?
Зараз життя складається з навчання (університет та німецька) та віддаленої роботи, до якої нас чудово підготувала пандемія. Роботи в перший рік повномасштабного вторгнення стало суттєво менше, а тому я вирішила вступити на другу магістратуру в «Міжнародних відносинах». Пощастило, що саме в Мюнхені знаходиться єдиний у світі український університет поза нашою країною — Український Вільний Університет. Раніше я про нього не знала, а тут зʼясувалося, що університет має більш як столітню історію і приваблює дуже цікавих студентів із багатим досвідом, бо там є тільки магістратура та докторат.
Також обовʼязково день на тиждень я присвячую волонтерству. Тут я займаюся профорієнтацією українських підлітків та підтримкою нашого молодого ком’юніті в Мюнхені.
Який має бути рівень зарплати для комфортного життя в Німеччині? Чи моніторите ваші витрати?
Баварія — одна з найбагатших та найдорожчих земель Німеччини, тому витрати тут будуть вищі. Щоб дорослій людині почуватися тут комфортно, треба заробляти дві-три тисячі євро. Не можу сказати, що я нормально моніторю свої витрати, але варто було б.
Наскільки можливо вибудувати роботу івент-менеджера віддалено? З якими складнощами стикаєтеся та як їх долаєте?
Тут все залежить від проєкту. Якщо це конференція, запитів на які у нас стало більше за останні два роки, то у віддаленому менеджменті мало користі. Тому такими проєктами займаються колеги, які безпосередньо знаходяться в Україні. Я більше зосереджена на онлайн-проєктах, от нещодавно провели онлайн-кінофестиваль.
Гібридний формат роботи змінив ставлення людей до робочого процесу в хорошому плані.
Не назвала б це складнощами, але той гібридний формат роботи, де поєднується ремоут і колеги в Україні, мені здається, змінив ставлення людей до робочого процесу в хорошому плані. Наче більше розуміння одне до одного зʼявилося: люди частіше питають, як справи, із розумінням ставляться до повітряних тривог, відключень тощо. І це стосується всіх: клієнтів, колег, підрядників. War-work-life balance всіх дійсно збалансовує.
Чи слідкуєте / відвідуєте івенти в Мюнхені? Як можете охарактеризувати івент-галузь Німеччини?
Іноді виходить відвідати щось цікаве. Мені особливо подобається, як тут відрізняється культура відвідування заходів класичного мистецтва типу опери, театру — у Німеччині це в рази дорожче, ніж концерт Еда Ширана, наприклад. Класичне мистецтво тут у такій пошані, що німці середнього віку «мріють» купити собі річний (дуже дорогий) абонемент в оперу й раз на місяць її відвідувати на пенсії.
Івент-індустрія України також більш дика: у нас нормально мати запит до агенції «організувати конференцію за один-два тижні». Тут люди знають, що в них заплановано по роботі через рік, а івентщики мають місяці для організації більшості заходів.
Класичне мистецтво тут у такій пошані, що німці середнього віку «мріють» купити собі річний абонемент в оперу.
Що стосується маленьких подій типу нетворкінгів, то німці наче менше паряться про організацію, ніж ми. Івентщики-українці запросто привезуть на захід відпарювач на випадок мʼятих скатертин чи будуть старатися охайно сховати дроти. У Німеччині я постійно переживаю за комутацію, яка, буває, дуже неестетично валяється. Сама культура тут дуже натуралістична (що природно, то не потворно): їм дійсно все одно на речі, як-от зімʼяті скатертини чи проводи.
Також тут зовсім інші візуали. Дизайни і реклама тут мають більше текстового контенту, ніж образного. Такі речі, як культура, цінності та закони дуже сильно впливають на сприйняття і маркетингу, і організацію заходів зокрема.
Яке ваше коло спілкування? Які зараз настрої спостерігаєте в німців стосовно війни в Україні?
Я потрапила в дуже мультикультурну бульбашку. Живу серед міксу німців та іноземців, постійно спілкуємося різними мовами. Зазвичай німці, які мають в оточенні українців, мають більше емпатії до нас, співпереживають та бажають допомогти. У цьому є багато відповідальності саме для нас, українців за кордоном, щоб достойно поводитися і представляти свою країну. Особливо відчувається підтримка та розуміння тих небагатьох німців, які приходять на українські мітинги та щось проголошують 🙂
Але дивні персонажі є всюди — тут люди теж стають заручниками різних переконань, пропаганди чи інформаційних бульбашок, де війн нема. Тут люблять переживати за подорожчання газу, державні борги чи боятися інфляції.
Топ-речей, які вас найбільше здивували в менталітеті німців.
Через різні побутові речі буває цікаво помічати різницю менталітетів і питати іноземців, чому та як це працює. Є одна річ, яка дуже несхожа з нами, — це розкладання речей на сусіднє крісло у транспорті. Чомусь тут люди не прибирають свої речі, поки їх про це не попросять. Українці зазвичай звикли моніторити потребу інших людей сісти й іноді навіть не подумають займати місце поруч сумкою, коли її можна тримати на колінах. З іншого боку, нічого страшного в тому немає, бо коли люди комунікують, все виходить. Можливо, у нас все ще відгукується совкове «що подумають люди».
“Animal planet”, який відбувається на Октоберфесті, взагалі переверне ваше сприйняття з ніг на голову
Звичайно, ми звикли до стереотипів про німецьку педантичність, точність та охайність, але нечупари тут теж є, а “animal planet”, який відбувається на Октоберфесті, взагалі переверне ваше сприйняття з ніг на голову. Кількість мемів про потяги, які постійно запізнюються чи скасовуються, ніяк не виправить ситуацію, коли люди не можуть покластися на транспортну систему.
Молодь тут теж менш заряджена в національному плані, якщо порівнювати з нами. Якось друзі сказали мені, що тут було б дивно сказати, що вони пишаються тим, що вони німці. Я розумію, що це через історичну конотацію, але це було сумно.
Чи плануєте повертатися в Україну та за яких умов?
Я хотіла б повернутися до рідних і друзів, у мирну Україну. У Крим дуже хочеться 🙂