Міграція професіоналів зі сфери журналістики на межі небезпеки для професії. Лише недавно ми писали про те, що екс-журналіст УП Анастасія Рінгіс пішла в агросектор, з нею згадували й інших журналістів, які змінили сферу діяльності. Ось ви пішли в консалтинг. У чому причина?
Насправді зі мною це сталось достатньо давно, останнім місцем роботи в серйозній журналістиці для мене була інформагенція Thomson Reuters. Це була співпраця з журналістом, пулітцировським лауреатом Стівом Стеклоу, ми з ним робили різні розслідування в Україні після історії з українським Forbes. Потім мені захотілось розвиватися в сторону підприємництва. Це сталось навіть перед тим, як я поїхав навчатись на медійну програму в Стенфорд. Я розумів, для того, щоб успішно розвивати проект Platforma, треба володіти трохи іншими якостями, ніж бути просто хорошим журналістом. Тим більше, що я не пишу, журналістикою там займається талановита команда. Тому у Стенфорді я, можна сказати, прокачував свої навички, пов’язані з підприємництвом, переговорами, креативним мисленням, створенням нових ідей. І вирішив, що вже багато чого досяг в журналістській професії, зробив те, що для когось було важливим і цінним, і пора рухатись далі. Тим більше мене надихає багато речей, якими я давно хотів займатися, тому вирішив переключитися і стати більше підприємцем, консультантом, видавцем, ніж журналістом.
Поясніть тренд – чому деякі журналісти йдуть у PR, маркетинг, бізнес? Гроші? Розчарування?
Не дуже люблю спекулювати, тому що я не знаю. Я можу сказати за себе, а чому інші покидають професію, напевне, є якісь причини, і у кожної людини вони свої. Але я не думаю, що є якийсь загальний рецепт того, чому хтось вирішує робити щось інше. Я не йду від негативного, від розуміння того, що професія погана чи щось некомфортно в ній. Я йду за чимось, туди, куди мені цікаво. Виявилось, що створювати і менеджерити проекти мені цікавіше, ніж просто писати про те, як хтось створює і менеджерить проекти.
У чому ідея проекту Yes&Design? Чому консалтинг і чому саме зараз вирішили запуститися?
Ідея з’явилася в Стенфорді, тому що цей університет відомий тим, що там вміють створювати інновації. Коли ми брали класи зі створення різного типу інновацій і класи в бізнес-школі, я зрозумів, що немає магічних підходів у створенні крутих продуктів, сервісів компанії. Є дуже зрозумілі і достатньо прості кроки (хоча вони на перший погляд здаються простими), і якщо робити правильно, то в принципі щось вийде. І декілька разів через такий навчальний досвід я це робив. А потім, після повернення в Україну, вирішив спробувати передати цей досвід своїм колегам в Platform Media спершу, а потім з’явилися запити від інших людей, які теж попросили поділитись знаннями про дизайн-мислення. А з ними ще одні і ще, і я зрозумів, що це вже не може бути просто напівпрофесійним сайт-проджектом, це повинно стати бізнесом. Так з’явилась Yes&Design – компанія, яка займається освітніми і консалтинговими послугами, допомагає іншим компаніям створювати інновації.
На ринку вже і так достатньо консалтингових агентств – Rockets, Dot Dot Innovation, Business Design Lab і інші. У чому ваше виключне USP?
Я не знаю, тому що не дуже глибоко вивчав їх діяльність. Дуже круто, що на українському ринку з’являються компанії, консалтингові в тому числі, які несуть цей підхід бізнесу, державному сектору, недержавним організаціям і намагаються його практикувати. Чим більше буде дизайну взагалі як діяльності, чим більше буде прояву емпатії і глибинного вивчення потреб користувачів, тим краще буде працювати все, що завгодно, починаючи від ресторану швидкого харчування, закінчуючи сервісом видачі паспортів, на який всі нарікають.
Хто ваші партнери в консалтингу і клієнти на даний момент?
Зараз ми співпрацюємо з декількома компаніями, які працюють в основному на ринку високих технологій, виробництва софту і hardware-продуктів. Перший великий проект в Yes&Design – це співпраця з компанією ZEO Alliance. Це продуктова українська компанія, яка виробляє софт та hardware для глобального ринку. Вона вирішила створити невеличку R&D-лабораторію, яка буде складатися з висококваліфікованих спеціалістів і буде називатися ZEO Lab. За методологією дизайн-мислення лабораторія буде досліджувати проблеми користувачів, придумувати для них рішення, прототипувати і тестувати.
Також у нас був досвід співпраці з проектом Unit City. У них є ініціатива під назвою Business Factory, і в одному з наборів цієї Business Factory я проводив воркшоп.
Також працювали з Українським католицьким університетом. Для студентів програми комп’ютерних наук ми мали провести клас дизайн-мислення. Це був кількамісячний клас, під час якого студенти працювали для Fast Food Systems – це компанія, яка має найбільшу мережу ресторанів швидкого харчування в Україні (Pizza Celentano, «Картопляна хата» та інші). Ми працювали над покращенням сервісу доставки їжі. Працювали з українським стартапом MyHelix, вони роблять генетичні тести. Взагалі, ми пробуємо працювати з тими, з ким нам комфортно, з ким ми близькі по духу і маємо спільні цінності.
А перед якими клієнтами ви закриєте двері в Yes&Design? А з ким вам по дорозі?
Кожний випадок окремий, я не можу сказати в загальному. Не хочеться працювати з компаніями, які мають погану репутацію через свою поведінку на ринку, через неетичність, корумпованість. Звичайно, ми будемо дуже довго думати над тим, чи варто з ними працювати.
Але насправді, оскільки ми тільки розпочали свою роботу, питання про нових клієнтів стоїть не дуже гостро, тому що ми завантажені роботою з ZEO Alliance на наступні півроку, наприклад.
Яка конкуренція на ринку і з ким особисто ви будете конкурувати?
Ми конкуруємо тільки з собою вчорашніми. З ким ми конкуруємо в R&D: в Україні взагалі не дуже розвинута культура створення центрів research&development, з початку 90-х вони були знищені і розвалені через певні економічні причини. Зараз ця культура тільки повертається. Звичайно, є серйозні наукові інституції, які цим займаються, але в принципі в сучасному розумінні R&D не дуже і є. Тому я не бачу тут конкурентного поля. Якщо ми створимо крутий продукт в якійсь ніші, там і будемо розглядати конкурентів.
Взагалі, тут нема чого конкурувати. Чим більше буде таких організацій, тим успішніше буде країна, тим потужніші організації, тим більше вони зможуть заробляти на глобальних ринках.
На кого з вітчизняних і західних колег рівнялися в процесі створення проекту?
В США і Європі є дуже багато дизайн-фірм, які займаються консалтинговими послугами і які для нас є прикладом. В першу чергу, це IDEO, з якого розпочиналось багато потужних проектів, Frog Design. Нам хочеться не те, щоб їх наслідувати, тому що ми розуміємо, тяжко наслідувати геніїв, які створили такі потужні і серйозні фірми. Але ми хочемо долучатися до цього руху і створювати класний продукт для своїх клієнтів.
Є багато академічних інституцій, на які ми рівняємось. В університеті Огайо, Сан-Хосе прекрасна школа, в Стенфорді – Dschool, стенфордська бізнес-школа теж активно використовує цей метод. Вони мають трохи іншу модель, ніж консалтингові фірми, але вони теж навчають. Є багато компаній, які всередині своїх структур мають дизайн-підрозділи. І ми постійно вивчаємо цей досвід, знайомимось з людьми.
Які KPI своїх проектів ви виставляєте?
Фінансові показники клієнта – це основний KPI. Якщо клієнт бачить те, що в результаті нашої роботи його фінансові показники ростуть – це для нас основий KPI. І відповідно задоволеність клієнта від процесу.
Ваші цілі на перші 5 років.
Ми не ставили таких далекоглядних цілей. Все, що ми робимо зараз, – експериментуємо з форматами, методами, людьми, які з нами працюють. Ми намагаємось не планувати багато, тому що це насправді суперечить самому методу дизайн-мислення. Ми перебуваємо в постійних змінах і, на щастя, маємо партнерів, з якими працюємо, і багато клієнтів, які хочуть з нами працювати. Тому ми плануємо на той горизонт і час, який ми можемо їм присвятити. І це ближні місяці, а не роки.
Оцініть рівень обізнаності про методологію design thinking в Україні за шкалою від 0 до 10. У чому бачите основну проблему?
Є два підходи до оцінки. Перший – чи взагалі люди так живуть і чи роблять проекти в Україні. Можливо, вони так це не називають, для багатьох це common sense. Якщо говорити про те, чи розуміють люди, що таке design thinking, то я думаю, що ця хвиля тільки розпочинається. Все більше з’являється літератури, на бізнес-форумах і інших подіях говорять про метод дизайну клієнтського досвіду, як це важливо в плані сервісу, створення нових продуктів для компаній, виведення нових лінійок. І чим більше про це говорять, тим більше люди будуть дізнаватися.
Але зараз я б оцінив рівень обізнаності десь на трієчку з десяти. Просто тому, що для України це новий спосіб створення ідей. Він активно культивувався з 80-х і 90-х років у США, а до нас ці тренди доходять із запізненням. Мені здається, чим більше наші люди будуть їздити навчатися в європейські та американські вузи і черпати ці методи там, тим більше буде тут обізнаності. І ринок просто величезний, розпочинаючи від простого клієнтського досвіду в кафе чи ресторані, закінчуючи дизайном кабіни літака, який ми теж виробляємо в цій країні, або автомобіля, або трамвая, чого завгодно.
Яке майбутнє у design thinking в Україні? Коли всі компанії почнуть мислити дизайном?
Design thinking потрібен не всім компаніям, а лише тим, які хочуть займатися інноваціями, покращувати свій рівень обслуговування, якість продукції, швидкість виробництва і тому подібне. Тобто тим компаніям, яким абсолютно комфортно те, що вони роблять, не потрібні ці методи і підходи. Я думаю, що рівень обізнаності буде очевидно підвищуватися, і чим більше компаній буде практикувати і мати в своїй структурі чи відділі design driven людей, тим краще. Тому що буде покращуватись сервіс, відповідно люди будуть бачити, наскільки тонкі інсайти виникають в процесі дизайн-мислення, зрозуміють, що це приносить цінність і що це простий метод, в який можна залучати співробітників компанії. Одразу почнеться бум, і люди почнуть практикувати метод навіть без консалтерів, просто у своїх компаніях проводити дизайн-спринти, воркшопи і робити щось круте.