Пий мене
Один з найсвітліших брендів світу десятиліттями і мільйонами створював нам казку. В ній від споживача вимагали лише двох речей — пити колу і бути щасливим.
Згадайте легендарну рекламу 1971 року. На італійському пагорбі молоді люди з усього світу тримають заповітні пляшечки, посміхаються і виспівують:
Я хочу навчити світ співати в ідеальній гармонії.
Давайте відверто: Кока-Кола вже давно не була про таємний рецепт напою. Вона була про цінності та ідеали. Саме це прив’язувало бренд компанії до бренду Америки і вони рука в руку тріумфально крокували ринками світу.
Сила бренду була такою, що навіть страшилки про хімічні властивості напою #1 залишилися в маргінесі.
Однак цей казковий бренд зазнав удару. Не від конкурента. Не від споживача. Цей удар компанія завдала сама собі. Тому що суто ціннісне питання — питання Криму — спробувала вирішити, забувши про цінності.
Досвід кризових комунікацій МЗС, а в МЗС вони ледь не щоденні і їх результати бачать всі, навчив мене одній штуці — в кризовій ситуації, коли все йде не так, земля вислизає з-під ніг, в момент ухвалення рішення спертися можна лише на цінності — країни (у даному випадку — компанії), свої.
Інакше буде те, що сталося з Кока-Колою — паніка, помилки і удар стає нищівним. Бум.
Нищ мене
На місці Кока-Коли могла б опинитися майже будь-яка транснаціональна корпорація, що після Криму вимушена маневрувати між ринками Росії та України. Але опинилася Кока-Кола. Це гірко. Це несправедливо. Але так буває.
Компанія потрапила в халепу. Співробітники не вийшли з неї гідно, тому що, будемо відверті, вони однозначно є професіоналами, вони можуть бути патріотами в позаробочий час, але на корпоративному рівні їм байдуже, чий Крим.
Крим — ніщо. Ринок — все.
Тому співробітники попливли. Вони виправили картинку. Наче заспокоїли одну аудиторію, але вибухнула інша. Картинку видалили взагалі. Результат — незадоволення обох аудиторій. Іноді швидкість реакції не означає її правильність.
Коротко кажучи, компанія миттєво скорегувала власне гасло з «Пий мене» на «Нищ мене». Вона підставилася під удар. Пепсі відбулося легким стресом. Інші, затамувавши подих, сподівалися, що до перевірки карт на їх сайтах справа не дійде.
А тепер уявіть, що Кока-Кола або будь-яка інша корпорація принципово вважає Крим українським і про це знають її маркетологи та піарники…
В Росії вона просто б не грала з картами, або якщо вже й зіграла б, то після перших зауважень просто б видалила картинку, переключивши увагу на іншу акцію чи кампанію. Інфополе турбулентне. Ризик роздмухування скандалу був, але мінімальний.
Давайте звикати: йде війна карт. Карта — червона ганчірка. Шукайте інші символи.
І, звісно, найцікавіше — чи потрібен бойкот? Всеосяжний бойкот усіх причетних корпорацій неможливий. Це факт. Але фактом залишається й те, що лише тиск ззовні і падіння обсягів продажів може змусити корпорації щось змінювати. Корпорації — вони ж в цьому сенсі такі самі як держави, тільки з прикольними офісами.
Крим — це питання принципу. І за зміну політики корпорації щодо Криму варто боротися. Зрештою, цими змінами корпорації захистять і свої принципи та цінності.
Шаленій
Зверніть увагу на реакцію аудиторій. Люди втомилися від боротьби? Можливо, але не у соціальних мережах та он-лайн загалом. Звідти патріотизм просочується на ТБ.
Запит на патріотизм залишається шаленим і ззовні — швидкоплинним. Знову ж таки — інфополе турбулентне. Завтра будуть інші скандали. Тому підзорюю, що продажі можуть впасти в короткій, але вирівнятися в середній перспективі.
Та це не має заспокоювати. З шаленими, які спираються на принципи (навіть якщо вони не здатні їх послідовно захищати), не можна робити вигляд, що нічого не сталося і відбуватися няшними фразами.
Якщо засобами комунікації не загоїти завдану рану, вона відкриється знову і тактична поразка перетвориться на стратегічну.
Тоді це вже буде не Перл-Харбор. Там реакція була ціннісна. Після тієї атаки Америка надзусиллями, але таки завдала правильного удару у відповідь і, зрештою, перемогла.