ПРО ПРОЕКТ «ВІДНОВЛЕННЯ»
Розкажіть про ідею проекту «Відновлення». Які задачі ставило перед вами Товариство Червоного Хреста України? Чи одразу погодилися реалізувати проект?
Більше трьох років цікавлюсь гострими соціальними темами, зокрема, темою непростого життя в прифронтових містечках. Якісно виконаний візуальний проект здатен привернути увагу громадськості до даної проблеми і посприяти її вирішенню.
Публічність є принциповою вимогою до діяльності будь-якої благодійної чи громадської організації. Тож цей проект виник на перетині спільних інтересів: постійної потреби Товариства Червоного Хреста України висвітлювати свою діяльність в прифронтовій зоні та моїх творчих планів і поривів. Працювати з такими організаціями є честю для мене, тим визнанням, до якого я прагнув. До того ж, наші погляди та прагнення співпадали, тому ми не марнували час на тривалі переговори. Восени 2018 року я знімав в кількох прифронтових містечках, а наразі 50 фото представлені в Укрінформі. Дуже важливо те, що частину робіт перехожі можуть бачити у вікнах будівлі. Таким чином, ми покриваємо значну аудиторію.
Які проблеми мав комунікувати проект? Чи, на вашу думку, вдалося їх візуалізувати?
Ідея, завдання, меседжі в цьому проекті лежали на поверхні. Разом ми хотіли показати щоденну копітку працю співробітників та волонтерів Товариства Червоного Хреста України. Я намагався передати знімками всю ту повагу та щире захоплення людьми, які з допомогою Товариства Червоного Хреста України не втрачають надію на гідне життя, продовжують боротися з такими складними обставинами життя, як переїзд, важкі хвороби, втрата здатності до пересування та іншими бідами.
Щодо успішності проекту, судити не мені, а глядачам та представникам організацій. Мені потрібно було відчувати, переживати, творити, знімати. Коли спілкуєшся з дітьми, які ростуть без батьків і вимушені були всім дитячим будинком виїхати до безпечного Сєвєродонецька, чи з літньою парою, яка покинула свою домівку, тремтять руки і відчуваєш клубок в горлі.
Розкажіть, як відбувається колаборація з такою організацією?
Як і будь-яка колаборація подібного типу, проект передбачав участь запрошеного автора. Головне було зрозуміти, чи є тема діяльності Товариства Червоного Хреста України близькою мені і як я можу привнести свій стиль, інтерес та переживання в кінцевий результат. Я радий, що між нами встановились добрі відносини, і я мав достатньо творчої свободи.
«Ми запросили Олеся, тому що останні роки багато його робіт були на слуху. Якщо стежиш за культурним і громадським життям України, його роботу неможливо не помітити. Особисто мене вразив його проект «Війна поруч». Так просто і, здавалося б, очевидно — а який потужний ефект фігури справили на людей. Співпрацею дуже задоволені і ми, і наші партнери. Олесю вдалося поставити в центр людей, їхні почуття, їхні життя. Мені запам’яталося, як він щиро задавав питання людям, з якими ми спілкувалися, тобто ставився до них не як співробітник із контрактом, а як людина. Фотографії проекту, імовірно, будуть виставлені в інших містах України та, сподіваюся, закордоном, адже це хороша ілюстрація того, як налагоджується життя людей, які постраждали від збройного конфлікту на сході України, які отримують допомогу і турботу».
ПРО МАРКЕТИНГОВИЙ ДОСВІД
Окрім того, що ви докуметаліст, ви багато років працюєте у маркетингу, раніше працювали в PR. Розкажіть, як вдається поєднувати декілька видів діяльності? Чи допомагає вам маркетинговий досвід у втіленні проектів?
Так вийшло, що я брав участь у проектах на боці всіх трьох сторін: організації-замовника, агенції, запрошеного митця. Гадаю, проекти творчої колаборації рідко коли зазнають невдачі. Мистецтво завжди має попит, його постійно не вистачає.
Успіх таких проектів залежить від здатність менеджменту замовника довіряти митцю, не лізти зі своїм вічним «все ок, лише логотип побільше». Такі проекти також потребують значного бюджету та часу, адже творчий процес не терпить поспіху.
В результаті отримуємо 4 WIN:
1. Замовник отримує нестандартну якісну комунікацію та увагу до власного бренду.
2. Агенція заробляє на доданій вартості, яку було привнесено шляхом залученням митця в проект.
3. Митець отримує гонорар та можливість показати свої роботи широкому загалу. І головне, «канонізовує» свій доробок. Себто переводить її в площину мистецтва, на яке треба ходити, цінувати його, а не просто хвилину скролити на гаджеті.
4. General Public долучається до творчості автора та соціально важливих проблем, цікаво і корисно проводить час.
Мінуси — бути невірно трактованим. Ризик на себе перебирає бренд замовника.
Якими своїми колабораціями ви задоволені?
Окрім нинішнього проекту з Товариством Червоного Хреста України, я задоволений проектом «Війна поруч», реалізованим у колаборації з Національним музеєм Революції Гідності та пізніше з Дніпровською міською адміністарцією.
Чи нема у вас бажання створити власну маркетингову агенцію, яка буде активно займатися соціальними проектами?
Центр cуспільної журналістики вже працює, це неприбуткова організація, ми допомогаємо іноземним журналістам працювати в Україні, зокрема на передовій. Щодо комерційного сектору, а чом би й ні — буду тільки радий, якщо власна агенція посприяє збільшенню якісних проектів і допоможе краще комунікувати в області соціальних та культурних проектів.
Роботу в сфері маркетингу не хочу залишати свідомо. В Україні багато талановитих митців, які, на жаль, не розуміють, як просувати свої роботи. Моя щоденна офісна робота передбачає творчу та операційну складову, домомагає мені триматися в формі, мислити проектно, оріентуватися на результат і бути ближчим до потенційних клієнтів моїх творчих проектів, говорити з ними на одній мові.
Чи можемо ми стверджувати, що персональний бренд та успішні колаборації є обов’язковою вимогою для того, щоб міжнародні організації зверталися до вас?
Звичайно, замовник має бути добре поінформованим про творчість автора. Навіть більше: відповідальні представники, менеджери, повинні мати наснагу «продати» всередині компанії ідею колаборації. Найпростіших спосіб — заангажувати митця, чиє ім’я лунає постійно, але питання навіть не в бюджеті, а в щирості. Громадскість відразу помічає нещирі проекти. Зліплені за кілька днів на тяп-ляп. Тож щира зацікавленість митця, його готовність перейняти цінності бренду, а бренду — стиль і манеру митця — є визначальними.
Назвіть декілька крутих світових кейсів співпраці, якими надихаєтеся.
Якщо брати відомі бренди, календар Pirelli якнайраще ілюструє, як успішно може працювати одна ідея колаборації протягом півсторіччя.
Надихає діяльність комунікаційного центру Fabrica від United Colors of Benetton, де митці навчаються, а згодом реалізовують соціальні кампанії для світових організацій.
З медіапроектів був вражений співпрацею фотографа Джеймса Нахтвея з Times. Це глибокий репотаж у кращих традиціях ілюстрованих щотижневих видань золотої епохи 60-х.
А от розчарований я колаборацією Віма Вендерса з Ватиканом. Фільм «Папа Франциск. Людина слова» — якісна, класична документальна стрічка, проте почерку знаменитого документаліста я там не побачив.
Із якими організаціями/компаніями вам було б цікаво реалізувати проекти?
Питання не в організаціях. Наразі у світі, і в Україні, зокрема, є багато гострих соціальних тем, до яких не можу бути байдужим. Тож буду радий кожній можливості, кожній пропозиції, яка допомогла б висвітлити ці проблеми за допомогою моєї творчості чи організованих мною проектів. Гадаю, усім зрозуміло, що не працюю з компаніями та організаціями, що підтримують антиукраїнську політику.
ПРО ПРОЕКТ «ВІЙНА ПОРУЧ»
Ви також є активним громадським діячем, реалізували проект Promka, який експонувався в багатьох європейських країнах. А як народилася ідея проекту «Війна поруч»?
В інформаційній війні, на жаль, перевага не на нашому боці. В першу чергу, через відсутність одностайності всередині нашого суспільства. Тож проект був покликаний нагадати українцям, що зовсім недалеко йде війна, від неї не варто ховатися, а треба мати сміливість і волю згуртуватися навколо ідеї захисту держави.
Усе почалося з тимчасової виставки скульптур у столиці. Цього літа проект також був представлений у Дніпрі. Як його сприйняли місцеві?
Сприйняли неоднозначно. Є багато і позитивних, і вкрай негативних відгуків. Тисячі лайків, репостів та коментарів. Проект своєї мети досяг — люди згадали, що коїться за кілька сотень кілометрів від їх міста. Водночас, проект показав всі недопрацювання на інформаційній ниві. Відразу повспливали «втомлені від війни», ті, кому все рівно — аби спокійно пожити — а також уражені інформаційними атаками.
Як вимірювати ефективність подібних проектів? Що є показником їхнього успіху? Медіаохоплення? От, наприклад, про ваш проект«Війна поруч» написав Washington Post.
Я не зациклююся на медіаохопленні подібних проектів. Просто слідкую за реакцією суспільства в мережі. Головне, аби був резонанс у суспільстві. Не хайп, а резонанс. Резонанс призведе до певного social impact загальної інформаційної стратегії. Один проект вирішує лише тактичні завдання.
Photo by Till Mayer
Кавер: фото by Максим Голубєв + обробка by MMR