Національний центр Олександра Довженка (коротко — Довженко-Центр) є єдиною в Україні державною інституцією, що опікується не лише збереженням, відновленням і примноженням Національного фільмофонду України, але й дослідженням і просуванням українського кіно. За комплексністю своєї активної публічної діяльності та реновацій простору за останні п’ять років Довженко-Центр остаточно переріс формат закритого фільмосховища та, фактично, розвивається як відкритий культурний кластер. На сьогодні він об'єднує державний фільмофонд, єдину в Україні кінокопіювальну лабораторію, що професійно працює з кіноплівкою і уособлює історичну індустріальну тяглість та унікальність інституції, з напрямками роботи, що створюють навколо них культурний контекст та відповідають викликам часу: Кіноархівом, Музеєм кіно з виставковою та освітньою програмою, Медіатекою та видавничою програмою, Кінодистрибуцією, перформативною платформою Сцена 6.
Нова візуальна ідентичність спирається на ключові цінності та прагнення Довженко-Центру: чутливість до історії та її критичне осмислення засобами кіно, відкритість до нового, різноманіття аудиторій, контекстів та мистецьких медіа.
«Для нас є важливою історія місця та людей, які його створювали. Тому ми зберегли той авангардний ракурс, у якому колись побачив Довженко-Центр Рустем Аблякімов, автор попереднього логотипу. Прототипом для створення нового стилізованого знаку „Д“ — Довженко-Центру — є зовнішній архітектурний образ кінофабрики. Проте для нас важливо не лише створити візуальний „якір“, що пов’язує місце і назву, але й відобразити, як цей простір змінився і продовжує змінюватися всередині разом із розвитком технологій, уявлень про сучасний кіноархів і музей. Оскільки Довженко-Центр працює передусім з екранними медіа, ми інтегруємо у нову айдентику кіно та відео, прагнемо створити у графічному дизайні асоціації з рухомим образом. Для такого переосмислення я запросила до співпраці дизайнерку Альону Соломадіну, оскільки саме зараз вона проводить ширше дослідження перетинів типографіки та архітектури, а раніше брала участь у нашому дослідженні ВУФКУ, кінореклами та кіноавангарду 1920-х, графічний стиль яких є для нас важливим естетичним референсом. Створений нею логотип є впевненим і впізнаваним, у ньому закладена варіативність та потенціал для розвитку, а система його використання є гнучкою для різних медіа», — зазначила Ольга Жук, креативна директорка.
«Будівля Довженко-центру є суспільною платформою для культурних подій. Тому графічний знак Довженко-центру має нести в собі інформацію про діяльність інституції. Можливості цього знаку задавати різноманітні сітки для верстки можна розглядати як аналогію з подорожжю його приміщенням. Насиченість подій у Довженко-центрі вражає, тому важливим було створити графічну систему, яка допомагатиме інституції візуально комунікувати зі спільнотою та одночасно бути зручною у роботі дизайнерів. Лаконічні графічні рішення відповідають технологічним можливостям та стилістиці історичного українського кіноконтексту. Винайдена форма літери Д як графічного символу Довженко-центру є частиною мого проекту „Місто Форм“, у якому я розглядаю можливості міської архітектури щодо утворення акцидентних шрифтів. Саме у зверненні до місцевої архітектури я вбачаю зв’язок графічних рішень з міським середовищем. Цілісність їх сприйняття досягається методом створення графічної двовимірної форми як смислової редукції багатовимірних об’єктів», — зазначила Альона Соломадіна, дизайнерка.
Проєкт нової айдентики ініційований Медіатекою — відділом, що втілює видавничі, дизайн та онлайн проєкти Довженко-Центру, працює над створенням нового простору для мультимедійних проектів, знайомства з Кіноархівом та роботи дослідників кіно.
