Валентин Бойницкий,
Head of PR and Communications, Philip Morris Ukraine
Я не знаю, насколько страшна победа Трампа, и насколько лучше была бы победа Хиллари. Просто потому, что всегда оставляю за собой право не иметь определенного мнения по вопросам, в которых недостаточно хорошо разбираюсь.
Внутренняя повестка дня США, доминировавшая в предвыборной кампании, слишком сложна, чтобы делать однозначные выводы, сидя на расстоянии в семь тысяч километров, и не будучи политологом-американистом.
Для меня эти выборы стали очередной иллюстрацией одной довольно распространенной ошибки восприятия. Мы окружаем себя людьми с похожими ценностями, взглядами и убеждениями – что естественно и объяснимо. Проблемы начинаются тогда, когда мы начинаем воспринимать взгляды в своей группе как доминирующие взгляды общества в целом.
Мир гораздо шире, чем наша лента фейсбука, далеко не все регулярно читают The Economist, более того – далеко не все просто регулярно читают. Но на выборах у каждого в распоряжении ровно один голос, и каждый голос имеет равный вес. Поэтому побеждает, как правило, не самый умный и прогрессивный политик, а самый адаптированный под массовое восприятие. А эти качества не всегда совпадают в одном кандидате. И это касается не только США, но и Украины тоже.
Михаил Красюк, политический консультант
Объяснять задним числом то, что уже произошло — это всегда легко и приятно.
Хиллари не смогла мобилизировать своего потенциального избирателя. Если есть такой разрыв между тем, что ожидалось, и тем, как получилось, то это значит только одно — большой кусок электората, на который рассчитывала Клинтон, решил остаться дома.
Хиллари недооценила. Своего антирейтинга, усталости избирателей от восьмилетнего правления демократов, их нелюбви (особенно это касается молодежи) к американскому истеблишменту.
Хиллари переборщила. Перестаралась с атаками на конкурента. Трамп вошел в кампанию в образе плохого парня. Про такого кандидата его избирателям сложно сказать гадость, о которой они не знают. А количество негатива было таким, что раздраженный электорат решил: «Раз эти господа, которых мы так не любим, в свою очередь так сильно не любят и боятся этого парня, то можно попробовать за него проголосовать. Хотя бы для того, чтобы посмотреть на их лица в прямой трансляции CNN.
Ярина Ключковська, директор зі стратегії та розвитку Grou, викладач LvBS
Передвиборча кампанія Трампа і Клінтон, безсумнівно, послужить матеріалом для незліченних аналітиків, політологів та істориків. Проте вже зараз ми, як професіонали з комунікацій, можемо зробити кілька важливих висновків.
По-перше, традиційні медіа втрачають вплив. Зі 100 найбільш тиражних американських газет Трампа підтримали лише дві, а Клінтон – 57, у тому числі, The New York Times і The Washington Post. Її офіційно підтримали дві найбільші газети у традиційно республіканському штаті Техас, де вона програла. Її підтримали 19 газет у ключовому штаті Пенсильванія (Трампа – жодна газета), де вона програла Трампу 1% голосів. Її підтримали 15 журналів – Трампа не підтримав жоден. А, наприклад, журнал Foreign Policy підтримав кандидата в президенти вперше з часу заснування – і це була Клінтон. Кандидатку від демократів підтримали п’ять досі живих Президентів США, в тому числі, республіканці, численні економісти, політологи, науковці, митці, нескінченні селебрітіз і бізнесмени, серед яких Ілон Маск, Річард Бренсон, Говард Шульц, Гай Кавасакі, Тім Кук, Шеріл Сендберг і Воррен Баффет. Незважаючи на цей тотальний консенсус, Клінтон програла з суттєвим відривом. А це означає, що традиційні медіа і авторитети вже не можуть впливати на громадську думку так ефективно, як раніше.
По-друге, нове медійне середовище диктує нові правила, за якими Трампу було грати набагато легше, ніж Клінтон. Людям потрібні не персоналії, а персонажі. Не ідеї, а конфлікти. Не аналіз, а емоції.
Клінтон перемогла в усіх дебатах і отримала вищі оцінки за якість аргументації, не кажучи вже про правдивість своїх тверджень, але помаранчевошкірий Трамп зі смішною зачіскою, який ночами писав ідіотичні твіти, виявився переконливішим і краще мобілізував своїх виборців.
По-третє, традиційні моделі, за якими будуються кампанії, інструменти прогнозування та аналізу, випробування цими виборами не витримали.
Якщо раніше сумнівна персональна історія, мізогінія, ксенофобія, непослідовність і брехня були однозначно червоними кнопками для виборців, то зараз ці фактори виявилися несуттєвими. Виборці проголосували за кандидата, який своєю поведінкою в минулому і під час кампанії порушив всі неписані і писані правила. Це значить, що запит на зміни в суспільстві навіть відносно благополучних Сполучених Штатів переважив традицію і норми.
На цих виборах програла не Демократична партія і навіть не Хіларі Клінтон. На цих виборах програв традиційний істеблішмент з його орієнтацією на раціональні аргументи, підкріплені якісною освітою і критичним мисленням. Перемогли маси, які вперше за всю історію отримали практично необмежений доступ до інформації, але не оволоділи достатніми знаннями і навичками, щоб зробити з цієї інформації правильні висновки. Еліти втратили довіру мас, до яких ставилися зневажливо і з якими так і не змогли побудувати діалог. Це відбувається в цілому світі – популізм перемагає. Елітам доведеться змінитися і наново завоювати довіру. І роль комунікацій у цьому процесі буде критично важливою.