Журналістів захищають від неіснуючої небезпеки

«Я би просила «Телекритику» безпосередньо звернутися до журналістів, щоб вони сказали, де чиниться тиск на медіа», – сказала, коментуючи це звернення, керівник Головної служби інформаційної політики Секретаріату Президента Лариса Мудрак. 

«Телекритика» звернулась до парламентських кореспондентів різних телеканалів із запитанням: 

– Чи відчуваєте ви тиск з боку котроїсь із гілок влади? Чи погоджуєтеся із заявою Ганни Герман про те, що Президент України хоче перетворити ЗМІ на покірний інструмент?

Ольга Червакова, СТБ:
– Якщо коментувати їхнє (коаліції. – «ТК») роздратування через сюжет на «1+1», то мені здається, що тут взагалі немає предмету для дискусії. Журналіст показує те, що він бачить. Він не намалював цю картинку фломастером. Якщо там було показано, що хтось вибивав двері, то це означає, що там вибивали двері. 

Якщо говорити з приводу того, що хтось називає Верховну Раду колишньою, то мені такі випуски невідомі. Але насправді це неправильно, мої колеги тут не мають рації. Є принцип безперервності влади і ніхто із журналістів не може казати, що Верховна Рада колишня.

Повернуся до розкритикованого сюжету на «1+1». Встати і безцеремонно піти з ефіру – це найлегше, що може зробити депутат. Але тут треба думати про іміджеві наслідки. Людину запросили, щоби почути її точку зору, а для неї особисті амбіції виявилися важливішими за донесення своєї точки зору до глядачів. Журналіст – лише модератор, а в депутатів та чиновників склалося абсолютно неправильне сприйняття журналіста: начебто він особисто для себе розпитує, хоче образити якимись формулюваннями. Насправді ж я і мої колеги розпитуємо не для себе. Мені, наприклад, нецікаво, як живе ця людина, але я знаю, що це цікавить моїх глядачів. Головна помилка депутатів і чиновників – у тому, що вони сприймають журналіста не як комунікатора між суспільством і політикумом, а як настирливу муху, що постійно допікає, дошкуляє. Я не вважаю сильним вчинком те, що Стоян пішов (з нічних новин 5 квітня на  «1+1», – «ТК»), – так він виявив неповагу не до каналу чи журналістів, а до своїх виборців, заради яких журналісти запросили його у програму.

Депутати діють за подвійними стандартами. Згадайте ситуацію з Калашниковим: депутат побив журналіста (цьому випадку вже майже рік) – і чомусь ніхто цю справу не розслідує, ніхто не виключив цю людину з партії, фракції. Він продовжує вести мітинги Партії регіонів, наче нічого не змінилося. Саме це я сприймаю як тиск на мене і на моїх колег. І жодне звернення Верховної Ради: ані до Папи Римського, ані до європейської спільноти, – не виправить ситуації, бо тут повинні діяти зовсім інші механізми. Коли депутатам вигідно, вони кажуть, що на журналістів чиниться тиск, і закликають їх захищати. Тоді приймаються різні звернення і починається галас. Але насправді протягом цієї політичної кризи на мене особисто ніхто не тиснув, ніхто не підходив і не говорив: дай більше «помаранчевих» у сюжеті, а «біло-блакитних» – менше. Журналістські принципи збалансованості точок зору залишаються чинними.

Наталка Тугузова, 5 канал:
– Я тиску не відчуваю з 2005 року, і зараз, під час квітневої кризи,  не відчуваю теж. Жодна з гілок влади чи депутатська фракція жодним чином не змушують подавати інформацію у вигідному для них ключі. Можливо, ця заява – запобіжний захід, бо пані Герман як народний депутат, мабуть, відчуває якісь тенденції. Однак, на мій погляд, зараз ніхто ні на кого не тисне. На будь-якому каналі є дебати, дискусії, присутні дві точки зору. Факт про випровадження преси із засідання РНБО не є показовим, оскільки те саме відбувається і на засіданнях Кабміну, і на узгоджувальній раді в парламенті. Так було завжди. Є протокольна зйомка, а потім брифінги. Заяви Болдирева (заклик до журналістів не брехати, у зв’язку із сюжетом «1+1». – «ТК»), Стояна (що «1+1» – пропрезидентський канал, котрий перекрутив усі факти. – «ТК») – це істерія депутатів, котрі витратили гроші на вибори і зрозуміли, що за декілька днів доведеться знову починати передвиборчу кампанію. 

Віктор Сорока, ICTV:
– Можливо, у Ганни Герман є підстави робити такі заяви і вона має якісь свідчення. Я можу говорити про свою ланку роботи – про парламент. Тут є посилена охорона і додатковий прискіпливий контроль, але жодних утисків немає. З боку мого каналу якихось циркулярів, «темників», які би встановлювали, що треба і що не треба показувати, – також немає. Але зараз журналіст сам повинен бути внутрішнім цензором, зважено підходити до того, що пускати в ефір чи на шпальти газет. Бо іноді в сесійній залі лунають заяви, котрі є водночас кумедними і небезпечними. 

Звісно, будь-яка влада завжди хоче перетворити ЗМІ на свій рупор. Але прикро, коли такі заяви роблять люди, котрі самі цим займалися. Це не стосується особисто Ганни Герман. Але заяви про тиск на свободу слова лунають з того табору, який до 2004 року саме цими утисками і займався. Можливо, це стало для них уроком і тепер вони нас вчать. Але зараз обидва табори намагаються перетягнути ЗМІ на свій бік. 

Я вважаю, що такі заяви абсолютно емоційні, непродумані, невиважені. Коли політики говорять журналістам: «Не брешіть!» – вони мають спочатку апелювати до себе. Якби не брехали політики, не брехали б і ЗМІ. Ми лише передаємо те, що сказали нам. Візьмімо хоч би сюжет про події навколо Печерського районного суду. Навіть у присутніх там депутатів Партії регіонів було кілька версій, вони інколи видавали абсолютно протилежну інформацію. Якщо один народний обранець говорить одне, другий – інше, а третій узагальнює і додає ще якісь, абсолютно протилежні факти, – розібратися, крім суду, ніхто не зможе. Виходить, що брехали політики, а ми, що називається, продали за те, за що купили. Ми подаємо наявні точки зору, можливо, в сюжеті справді був не надто глибокий аналіз, можливо, було важко розібратися, але не можна говорити, що ми цинічно й нахабно брешемо. Ми подаємо те, що сказали депутати. І все, що коїться в країні, викликано недомовками і брехнею, тому не треба депутатам апелювати до нашої совісті і професійності.

Анастасія Образцова, «Інтер»:
– Що стосується засідання РНБО, коли пресу попросили вийти, – то це звична практика в Секретаріаті, напевне, регіонали про неї не знають. Ці правила встановлені давно і ми до них звикли. Нас взагалі не повинні пускати на засідання РНБО – це  лише протокольна зйомка. 

Нещодавно я була на одному з круглих столів за участю Президента, Прем’єр-міністра і Спікера Верховної Ради. Нам там не дали поставити мікрофони – але їх там фізично не було де поставити. Тому я протягом години слухала сама, а потім на площі ми поставили мікрофони і записали. І якщо чесно – це вже  й так було добре, бо ще два роки тому на такі заходи журналістів взагалі пускали рідко.

Зараз триває перерозподіл медіаринку. Тому, можливо, є тиск на редакторів, які мусять грати за якимись правилами, але стосовно журналістів нічого подібного немає. Мені є з чим порівнювати: у 2004 році редактор запрошував журналіста і говорив, мовляв, це говоримо, а це не говоримо. Зараз на стадії підготовки журналістом матеріалу, вичитки редактором немає абсолютно ніякого тиску, навіть побажань. Але це на «Інтері» – я не знаю, як на інших каналах.

У мене є лише запитання, чому деякі сюжети не потрапляють в ефір. Мені це пояснювали різними речами: нецікаво, неінформативно, неформат. З приводу двох точок зору у мене немає жодних зауважень: якщо не йдеться про чистий репортаж, вони завжди присутні. Наприклад, до мого сюжету про звіт Цушка у моїх колег були зауваження, що я не дала Луценка. Але, даруйте, це був репортаж! Я отримала редакційне завдання, а Луценка не було у Верховній Раді. Утім, після мого сюжету Луценку було надане слово. Тобто, особисто я не дала дві точки зору, але в програмі вони були. Це з’являється на рівні координації з редактором.

Що стосується заяви Ганни Герман, то вона аж ніяк не в’яжеться з трьома заявами в залі: «Ви не те знімаєте, ви не так знімаєте, ви не мусили цього робити». Як це в’яжеться із заявою пані Герман? Сьогодні депутати, нібито намагаючись захистити журналістів від тиску, самі чинили такий тиск. Так само, як колись, виступаючи у Верховній Раді, Андрій Шевченко, Роман Скрипін і Євген Глібовицький показували на ложу преси і говорили: «Ви маєте наполягати, щоб цей сюжет був першим». Це хіба не втручання? Це таке ж саме втручання в роботу ЗМІ, бо тільки ЗМІ має вирішувати, який сюжет ітиме в ефірі першим. Не подобається – подавайте до суду. Але в останні дні я тиску на собі не відчуваю.

Ірина Маркіна, ТОНІС:
– Якщо Ганні Герман не сподобалося, що показали канали, то нехай спочатку розбирається з подіями у країні. Я на собі ніколи не відчувала тиску. Можливо це пов’язано з тим, що наш канал не є центральним. Але під час Помаранчевої революції, думаю, наші глядачі зрозуміли, що можна дивитися об’єктивні, чесні новини, і зараз вони дійсно такими і є. Тому я не підтримую цю заяву – для неї немає підстав. 

Що стосується заяв Болдирєва, то мені здається, що депутати зараз просто користуються парламентською трибуною, щоби відстояти свої позиції і якимось чином вплинути на суспільство за допомогою ЗМІ. Але кожен робить свою справу, вони – таким чином, а ми – подаючи чесні та об’єктивні новини.

Стас Ясинський, «1+1»:
– Ніякого тиску з боку Секретаріату Президента я не відчуваю. Зараз усім силам вигідно висвітлювати свою позицію. І ми намагаємося, щоб кожна сторона в наших програмах була однаково представлена. Якщо це не вдається, то ми даємо так, як виходить: тобто, якась позиція сьогодні переважає, а назавтра ми цю рівновагу відновлюємо. Щоби хтось на нас тиснув, щоби нам дзвонили, як за Кучми, і казали, що це в ефір не піде, – такого вже немає.

В часи роботи пані Герман прес-секретарем Януковича, вона неодноразово просила пресу вийти. Тому нинішні її заяви про тиск на пресу під час засідання РНБО виглядають дуже двозначними. Насправді, коли люди починають панікувати, вони народжують такі заяви. Я не вважаю, що засідання РНБО було прикладом тиску. Якщо це передбачено законом, то захід має проходити за закритими дверима.

Щодо нашого сюжету, про який згадували депутати. Якщо я не помиляюся, там було показано відео. Глядач сам міг побачити, хто виламав двері в суді. У випадку, коли є картинка, всі пояснення зайві. А щодо заяви про те, що «1+1» – пропрезидентський канал, я не можу коментувати. Людина пішла з програми, бо не захотіла відповідати на наші запитання. Ведучий ставив одне запитання, а він (Стоян. – «ТК») говорив про інше. Потім йому це не сподобалося і він гримнув дверима. Якщо це нормальна, етична поведінка, то я навіть не знаю, кого з регіоналів можна запрошувати в ефір.

Тетяна Кухоцька, НТН:
– Я вже чотири роки працюю в Парламенті, і можу сказати, що в порівнянні з періодом до Помаранчевої революції тиску немає. Я чітко знаю, що на каналі вимагають балансу – і нічого іншого. Причому, наш редактор завжди просить, щоби баланс був у всьому, навіть у тривалості синхрону. Для одного 30 секунд, а для іншого – 15 не проходить. З іншого боку, є певний тиск вулиці. Відчувається знервованість, проходимо повз майдан, Верховну Раду – там люди трохи знервовані. Але якщо порівняти з 2004 роком, то все значно спокійніше. Можливо, є тиск на якихось інших каналах, але на нашому жодного тиску немає.

Щодо засідання РНБО, то це звична практика. Я не раз їздила в РНБО, там репортерська зйомка 5 хвилин, а потім ми на виході можемо записати людей, які брали участь у засіданні. Мене бентежить інше: в Парламенті немає опозиції, тому їхню точку зору доносити дуже складно, потрібно видзвонювати, випрошувати. Вони мали би розуміти, що це в їхніх інтересах. Мені особисто це заважає дотримуватися балансу в сюжетах. Можливо, Ганна Герман говорить про якихось інших журналістів. Я можу точно сказати стосовно себе: на мене тиск не чиниться.

Щодо того, що президент хоче перетворити ЗМІ на покірний інструмент, то, можливо, варто звернутися до Першого національного? Вони фактично залежні від Президента і Кабміну, бо гроші їм виділяються звідти. Ми – незалежний комерційний канал.

А стосовно заяви депутатів про те, щоб ми вивчали Конституцію, можу показати свою сумку: я Конституцію завжди ношу з собою. Бо вже неодноразово бувало так, що політики впевнено посилаються на ту чи іншу статтю Конституції, я відкриваю цю статтю і бачу, що там такого не написано. Це проблема професійності – як журналістів, так і політиків. Тому закликаю колег перевіряти всю інформацію, всі заяви, читати Конституцію – тоді не буде звинувачень у перекручуванні, в поданні тенденційної інформації. 

Ганна Калина, Перший національний:
– Я би не сказала, що за останній тиждень щось змінилося. Тиску не відчуваю. Ганна Герман згадувала пропозицію Арсенія Яценюка виставити журналістів із засідання Кабміну, то я дивилася трансляцію і пам’ятаю зовсім інше. Яценюк запропонував припинити цей цирк і поговорити з Прем’єр-міністром з приводу Указу Президента не перед журналістами для піару, а конструктивно. Я вважаю, що він теоретично мав рацію. Бо мені це нагадує ситуацію під час формування помаранчевої коаліції – коли «Наша Україна» і БЮТ обмінювалися аргументами лише перед журналістами, і в результаті ні до чого не домовилися. Зараз – аналогічна ситуація, журналістів намагаються затягнути на чийсь бік, апелюючи до того, що ми, мовляв, щось неправильно показуємо, на нас тиснуть. Особисто я не відчуваю жодного тиску.