Максим Варламов, гендиректор "1+1"
Гендиректор «1+1» — про перспективи каналу і медіагрупи: програмне наповнення та виконання умов ліцензії, структуру власності і корпоративну солідарність, розчарування в ІТК і свої стратегічні завдання.
Максим Варламов, екс-головний юрист «Студії «1+1», очолив компанію 26 березня 2008 року.У першому своєму інтерв’ю в новій якості пан Варламов повідомив кілька ключових моментів: по-перше, нові офшорні компанії в структурі «1+1» – це компанії, що підконтрольні основному акціонерові. По-друге, стратегічні завдання медіагрупи – створення чи покупка нових телеканалів. І по-третє – компанія має намір купити музичне мережеве радіо в Україні.
Серед інших новин: на «1+1» очікує переїзд – всі «плюси», включно з АСК, з’їжджаються в одну будівлю; вже до кінця кварталу запуститься велика дубляжна студія; а «1+1 Продакшн» активно шукає сценарій україномовного серіалу. Про все це – в інтерв’ю Максима Варламова .
— Пане Максиме, яким чином характеризує, на ваш погляд, стан сьогоднішнього інформаційного простору те, що генеральним директором одного з головних каналів країни стає не «виробничник», тобто не продюсер, не режисер – власне, як було в попередні епохи каналу «1+1», – а юрист?
— Важко сказати, чи це характеризує ринок у цілому. В Україні першим топ-медіаменеджером-юристом став Сергій Созановський на «Інтері». Переконаний, що призначення Сергія не в останню чергу пов’язане із початком формування медійної групи «Інтера», до складу якої на сьогодні входять вже сім телевізійних каналів. Очевидно, що настав певний етап розвитку медіакорпорацій, на якому відбувається процес консолідації та примноження власних медійних активів найпотужнішими гравцями на цьому ринку. Цей процес спрямований на максимальну оптимізацію бізнес-моделі, утримання чи навіть збільшення як сукупної частки глядацької аудиторії, так і частки рекламного ринку. Крім цього, результатом цього процесу має стати підвищення загальної капіталізації бізнесу та виникнення можливості зробити його публічним через вихід на IPO. Відтак не є дивним, що керівні посади на провідних телеканалах, що є лідерами в своїх медійних групах, можуть обіймати юристи, фінансисти, банкіри.
— Мені здалось, що керівники-юристи на каналі — це ще й ознака того, що, власне, якісь юридичні питання, ліцензійні, приміром, стають актуальнішими для каналу, ніж питання виробництва, контенту…
— Насправді це не зовсім так. Тому, що телеканал є телеканал, і питання контенту є найголовнішим. Так само як і решта далеко не останніх питань – рейтингів, частки аудиторії, прибутків… Історія з ліцензіями «1+1» є, на мою думку, винятковою, нічим подібним не зможе «похвалитись» жоден телеканал в Україні. Згідно з нашою найпершою ліцензією ми мали вийти в ефір 1 січня 1997 року у мережі каналу УТ-2. Але ще у грудні 1996-го ми мали позовну заяву щодо чинності нашої ліцензії. За всю історію каналу був нетривалий період, коли ми не судилися з приводу ліцензії. Цей період припадає, здається, на сампочаток 2000-го року. Тобто фактично 8 років тривали різноманітні судові справи щодо чинності нашої ліцензії з різними позивачами. Останнє рішення (у справі за позовом ТОВ «АІТІ» до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання недійсними ліцензій ТРК «Студія 1+1» – ред.) оголосив уже навіть Вищий господарський суд України. Зараз ситуація інша: ми хочемо об’єднати обидві наші ліцензії. Тому що це нездорова ситуація — мати на один канал дві ліцензії з двома різними концепціями мовлення.
— Член Нацради Віктор Понеділко постійно закидає вам, що згідно з однією ліцензією ви маєте мовити за однією програмною концепцією, а згідно з другою – за іншою…
— Так чи інакше, це все застаріле, тому що, відверто кажучи, програмна концепція – тобто інформація про те, скільки годин на добу в ефірі телеканалу має бути інформаційно-аналітичних, культурно-мистецьких, науково-просвітницьких, розважальних і музичних та дитячих програм, а також «іншого», має змінюватися щосезону. Під кожну конкретну сітку мовлення. Це нонсенс — сітку підганяти під ті умови ліцензії, які виписувалися багато років тому, під іншу програмну стратегію, інший контент, іншу ринкову ситуацію, інших ведучих. Це моя принципова позиція.
— Наскільки мені відомо, згідно з 9-годинною ліцензією, ви маєте транслювати засідання Верховної Ради (запис звучить так: «Обов’язкове інформування громадян України про діяльність єдиного органу законодавчої влади в Україні в оголошених у конкурсах відрізках часу (відповідно до постанов Верховної Ради України про висвітлення діяльності сесій Верховної Ради України) та органів місцевого самоврядування; створення передумов для переходу до суспільних форм мовлення, а саме: виробництво та розповсюдження соціальних, дитячих, культурологічних, культурно-мистецьких, просвітницьких програм, а також переважно соціальної реклами» – ред.)?
— Не зовсім так. Ми маємо висвітлювати діяльність Верховної Ради, а не транслювати. Ми і висвітлюємо – в «ТСН». До того ж, погляньмо на діяльність Верховної Ради. Досить тривалий час вона взагалі не діяла. Порахуймо. Ліцензія, яка містить процитоване вами положення, була видана телекомпанії 30 липня 2004 року. З вересня 2004 року розпочала роботу шоста сесія Верховної Ради України четвертого скликання. Далі дивимось відкриту статистику засідань Верховної Ради України. За нашими підрахунками, за період із вересня 2004 року по липень 2008 року (протягом чотирьох років) Верховна Рада України працювала в пленарному режимі всього 320 днів, щонайменше третину з яких (якщо не більше) парламентарії по черзі блокували трибуну. Як можна щоденно транслювати засідання органу, який не працює? До того ж зверніть увагу на сітку мовлення за цією ліцензією: з 4.00 до 7.00 та з 10.00 до 16.00. Зважаючи на денний розклад засідань Верховної Ради, пряма трансляція в межах цієї ліцензії за будь-яких умов можлива тільки з 10.00 до 12.00 та з 12.30 до 14.00. А тепер скажіть, як телеглядач: ви б хотіли у кожному випуску «ТСН» бачити стислий виклад парламентських новин, чи у наведені проміжки часу ту ж саму картинку, що й на телеканалі «Рада»?
— А як щодо дитячих програм, культурологічних? Ці програми були на УТ-2 до того, як Нацрада віддала вам ці 9 годин мовлення (4.00 – 7.00 і 10.00 – 16.00)…
— Та воно все є в нашій програмній сітці! Тому, я думаю, у вересні-жовтні, коли Нацрада повернеться з відпустки, ми об’єднаємо обидві наші ліцензії й уніфікуємо програмні концепції. Але далі виникає питання: дві ліцензії мають різні терміни чинності. Та, що на 9 годин, закінчується в 2014 році, а друга – в 2016-му. Ну і як їх об’єднувати, за яким терміном? До речі, тут я маю пропозицію об’єднати їх, встановивши один термін – 17 червня 2015 року. Як відомо, згідно з міжнародною угодою «Женева-2006», Україна в цей момент, у цей день буде назавжди виключена з аналогового діапазону.
— Максиме, в 9-годинній ліцензії записано досить високу частку культурологічних програм. Я їх на екрані не бачу, а ви при цьому стверджуєте, що умов ліцензії не порушуєте… Як так?
— Я стверджую: наше мовлення абсолютно відповідає умовам ліцензії.
— Але я просто не можу зараз згадати жодної культурологічної програми. Хіба що «Документ», який іде вночі, а зовсім не з 10.00 до 16.00…
— «Документ» іде з 4.00 до 7.00. У межах 9-годинної ліцензії… Але я вам уже висловив свою точку зору щодо жанрового наповнення програм: я вважаю, що каналу треба переоформлювати ліцензію кожен сезон під кожну нову сітку. І Нацрада має затверджувати те, що їй подають канали, за заявковим принципом. Я маю на увазі, що коли навіть зараз ви не можете пригадати культурологічних програм, бо в нас їх менше, ніж записано в ліцензії, то вже з нового сезону всі записи будуть приведені у відповідність до реального мовлення.
— Ви будете запускати програми так званого суспільного блоку чи...
— Я зараз кажу про те, що ліцензія каналу відповідатиме новій сітці мовлення.
— Максиме, ви навіть відповідаєте скрупульозно як юрист. А яке ваше внутрішнє відчуття себе на телебаченні, ким ви себе відчуваєте?
— Точно не продюсером. Продюсер – це все ж таки телевиробництво, а не забезпечення ефективної діяльності компанії чи групи компаній.
— Тобто, ви себе усвідомлюєте, все-таки, більше як медіаменеджера? Які пріоритети ви визначили для своєї подальшої діяльності?
— Таких пріоритетів є кілька. Якщо стисло, то це: підвищення ефективності взаємодії всіх підрозділів телеканалу, для чого планується переїзд всіх підрозділів, включно з АСК до однієї будівлі; створення власної продакшн-компанії для виробництва як телепередач, так і ігрового кіно; створення власного потужного центру дубляжу. Ну і, як, напевно, вже стало зрозуміло із попередніх відповідей, формування та розвиток медійної групи.
— Який склад матиме ця група?
— Це буде «1+1», «Кіно», можливо, «Сіті»…
— Хіба ми ще говоримо про канал «Сіті» у зв’язку з групою «1+1»?
— Говоримо, говоримо… Безумовно, іде мова про зміну структури і визначення стратегії групи. Я гадаю, що історія з групою каналів «1+1» повністю документально оформиться до кінця цього року.
— «1+1 international»?
— «1+1 international» теж… Хоча «1+1 international» – це окрема історія, окремий проект, і ми зараз думаємо, як його розвивати, як урізноманітнювати контент. Досі було важко назвати цей канал успішним. Але у майбутньому це буде якісний супутниковий канал.
— Хто буде керувати цим каналом і проводити його оновлення?
— Це зараз у процесі вирішення.
— Знайти гарного менеджера – це проблема?
— Я би сказав, традиційна українська проблема. Причому це стосується не тільки менеджерів, а й ведучих. От скажіть, чому ведучий найбільшого соціально-політичного шоу країни – людина, скажімо так, не звідси, не з України?
— А як ви відповідаєте на це запитання?
— Я… я хочу повернути Миколу Вересня. Щоб він знову довів, що може так вести програму, як 10 років тому вів «Табу». До речі, проект я йому запропонував вибрати самому.
— Але в будь-якому разі навряд чи ідеться про культурологічну програму, прописану у вашій ліцензії…
— А чому ви мене весь час запитуєте про культурологічні програми? Ви хочете сперечатися про жанри?
— Кажуть, аналогічне запитання ви нещодавно поставили в Нацраді…
— «Хочете сперечатися про дефініції»? Це була цікава історія. Мені сказали, що в нас записано в ліцензії, що канал має мовити 100% українською. І тут я відповів: хочете сперечатися про дефініції? Будь ласка. Читаємо ліцензію. Що написано? «Мова (и), якою (ими) вестимуться передачі». Тобто ця норма не про мову кінопоказу, приміром, бо ніхто ж не стане стверджувати, що «фільм ведеться». Або 4-годинна програма «Криве дзеркало». Вам може не подобатися, мені може не подобатися, але вона має дуже гарну частку аудиторії. Як я буду її озвучувати українською мовою?! Це ж навіть не питання перекладу чи озвучки. Це вже питання авторських прав! Бо кожна мініатюра – це літературний твір, тому я мушу купити права в автора і зробити літературний переклад! Тому я кажу регуляторному органові: приходьте, перевіряйте – в нас немає проблеми в плані ведення програм 100-відсотково українською мовою.
— А бокс?
— Та в нас бокс коментує Володимир Гендлін! Так історично склалося, що він говорить не українською, а російською. Але його всі хочуть слухати!
— Нещодавно ви переоформили структуру власності. Що це за офшорні компанії Грізард Інвестментс Лімітед, Кіпр ( 22,98 %) та Грінвуд Інвестментс Лімітед, Кіпр (5,02%), які стали власниками «1+1»?
— Які смішні назви…
— А ви перший раз їх чуєте?
— Ні. Другий раз бачу… Розумієте, по-перше, ці дві компанії не є офшорними, бо Кіпр – це країна Європейського Союзу. Я припускаю, що ці компанії, якось не напряму, але підконтрольні основному акціонерові «1+1» — Central European Media Enterprises. Проста відповідь?
— А ви «припускаєте» чи знаєте?
— Знаю, звісно, але вам я кажу «припускаю». Я скажу вам «знаю», а не «припускаю», тільки тоді, коли ця ініціатива стане доконаним фактом.
— А ви вбачаєте проблему в тому, що медіавласники не заявляють про себе публічно?
— Ні, для мене розуміння того, хто конкретно є власником якого каналу, не грає абсолютно ніякої ролі. Я переконаний, що на ринку багато актуальнішою за проблему прозорості медіавласності є інша проблема – застосування єдиних правил гри всіма учасниками ринку, всіма телеканалами.
— На ринку витають чутки про те, що СМЕ не має вже контрольного пакету в «1+1», а також пов’язують появу кіпрських компаній в структурі власності каналу з опціоном Ігоря Коломойського…
— На сьогодні СМЕ не просто володіє контрольним пакетом, а контролює компанію на 90%. Щодо опціону Коломойського, то я не бачив документів, а як адвокатові, мені не личить коментувати те, чого я не бачив. Щодо кіпрських компаній, то, я вам сказав, що вважаю їх підконтрольними основному акціонерові.
— Ви озвучили проблему внутрішньокорпоративних правил – «єдині правила гри для всіх учасників». Про що йдеться?
— Я маю на увазі цивілізовані корпоративні правила поведінки на ринку, правила корпоративної етики, якщо хочете. Для прикладу розглянемо одну ситуацію. В жовтні минулого року нам винесли попередження за досить невинну, як на мене, річ. Прекрасний фільм про Анжеліку ми відносно часто переривали рекламою. Нацраді, очевидно, теж подобається французький кінематограф, там уважно дивилися кіно, і, зрештою, добре порахували рекламні секунди, розізлилися і винесли нам попередження. Як відреагувала індустрія? Зробила вигляд, що нічого не трапилося. Хоча це не проблема тільки «1+1», це проблема спільна! А коли винесли попередження «Інтеру» (березень чи квітень, здається), індустрія раптом сполошилася – мовляв, як же ж так? І якщо пригадуєте, ми всі ходили і на Комітет ВР з питань свободи слова, і з Нацрадою зустрічалися, й ініціювали зміни в законодавство… Ось це моменти, які викликають у мене запитання. Тобто я переконаний, що існують певні інтереси індустрії в цілому, які має відстоювати кожен гравець ринку та усі разом. Відверто скажу, ми сподівалися на те, що роль інструменту, який буде здатний виконувати цю функцію, зможе відігравати ІТК. Зараз я в цьому не впевнений…
— І все-таки: в чому полягає проблема «єдиних правил на всіх»: ідеться про моменти державної регуляторної політики чи про корпоративну солідарність?
— Радше йдеться про індустріальну солідарність. У зв’язку з цим можна пригадати останню ініціативу Нацради щодо 75% української мови в ефірі не тільки в перерахунку на загальнодобове мовлення, а й у прайм-тайм. Чому окремі канали сумнівалися в доцільності підписання угоди й подачі документів на переоформлення ліцензій? Основним аргументом було: «Ми це зробимо, якщо це зроблять всі». Оскільки йдеться про те, що квотування прайму – суто договірна історія, яка законом не регламентується ніяк. При цьому на ринку існує переконання щодо того, що українська озвучка російських серіалів сприяє відтоку аудиторії. Звісно, поки що таких досліджень немає, але думка існує… І от уявіть: я підписую угоду з Нацрадою, втрачаю аудиторію, мало того – ще й витрачаю гроші на войсовер, тимчасом як поруч хтось нічого цього не робить. І головне – закон застосувати неможливо, адже формально норм мій конкурент не порушує. Антимонопольний комітет задіяти в цій ситуації теж дуже важко. Ми якось намагалися зробити це у трохи іншій ситуації – не вийшло. Хоча тоді втручання АМКУ було би дуже доречним, адже йдеться про незаконні переваги у конкуренції, отримані в результаті порушення регуляторних вимог. Але АМКУ потрібно, щоби факт невиконання закону підтвердив державний орган. Хто в даному разі? Нацрада з питань телебачення і радіомовлення.
Або інша ситуація – безшовність. У тому ж випадку з «Анжелікою» ми попалися на безшовності. Адже законом про рекламу не тільки передбачено, скільки має бути реклами, а й коли саме, на якій саме хвилині канал має перервати трансляцію рекламою. За законом безшовність неможлива! Ми почали це робити з кінця весни 2007-го. Причому на ринку ми були не першими: до нас це робили «Інтер» та ICTV. І те, що сталося з «Анжелікою», – це навіть не те, що ми перевищили кількість реклами на годину, а порушення послідовності рекламних переривань. Тут Нацрада мала би сказати: або припиніть усі гратися з безшовністю, або давайте вносити відповідні зміни в закон. Далі дії Нацради мали би бути такими: спочатку вона мала би всім винести попередження – тобто зафіксувати такий факт, а далі всі канали починають або разом виконувати закон, або ті, хто виконує, отримує право звертатися до АМКУ щодо дій тих, хто не виконує. Ось власне про це я й кажу, як про єдині правила гри для всіх.
— Чим завершилася остання зустріч топ-менеджменту «плюсів» з акціонерами?
— Це була звичайна регулярна зустріч Наглядової ради компанії. Нічого екстраординароного – тільки робочі питання. З того, що вам може бути цікавим, то компанію, яка раніше називалася «Інтер-Медіа», а нині «1+1 Медіа», буде перейменовано на «1+1 продакшн». Мене призначено директором цієї компанії. В роботі компанії буде три напрямки. Перший — FICTION (повний метр, телесеріали, ситкоми) — очолить Роман Єлістратов. Другий — NONFICTION (документальне кіно, публіцистичні проекти) — очолить Влад Корчин. Третій напрямок – це серйозний комплекс дубляжу. Я наголошую на слові «серйозний», бо наше законодавство трактує слово «дубляж» як накладання голосу, тобто войсовер за телевізійною термінологією. А дубляж — це повна заміна звукового ряду. З дубляжем ми запустимося на кінець наступного кварталу. Цим теж займеться Роман Єлістратов.
— Дубляжем? Але ж пан Єлістратов не знає української мови!
— Роман, до речі, вірменин, громадянин Росії, але мову він учить. До того ж він дуже проукраїнськи налаштований. Ще коли він був директором «Амедіа-Україна», то планував зняти серіал українською. Поки що не зняв, але, гадаю, неодмінно зніме. На сьогодні у нас на розгляді близько ста найрізноманітніших сценаріїв – і повного метра, і ситкомів, і мінісеріалів, і довгого телемила… Ми плануємо запустити до кінця року паралельно три серіальні лінійки.
— Щодо «Телетріумфу». Скільки програм ви подали на конкурс і чи будете ви брати участь у фінансуванні заходу?
— Ми подали 17 заявок. І матеріально, звісно, теж підтримаємо. Наші стосунки з Нацрадою щодо «Телетріумфу» не змінилися: підтримка «Телетріумфу» в нас закладається в бюджет каналу на кожен рік.
— Чи передбачається взаємодія ресурсів групи «1+1» із виданням «ПІК України», що його заснував Борис Фуксман?
— Поки що про це мови не було.
— А які плани групи щодо розширення?
— Якраз зараз ми розробляємо досить детальну концепцію розвитку групи на наступні п’ять років; те саме роблять усі телестанції, що контролюються СМЕ у Центральній та Східній Європі. Остаточно концепція має бути затверджена до кінця цього року, але вже зараз можна сказати, що принципово стратегічними завданнями є створення чи придбання нових телеканалів, забезпечення їх якісним контентом переважно власного виробництва, важливим також видається рух у бік розвитку власних радіобізнесу та інтернет-сайтів.
— Радіобізнесу? Йдеться про покупку мережевого радіо в Україні?
— Так, нас цікавить мережеве музичне радіо з перспективою розвитку мережі. Тут важливо зрозуміти загальну стратегію розвитку «1+1» як мультибрендової медіагрупи. Тож друковані та інтернет-видання нас теж цікавлять, але ніяких конкретних планів на ринку поки не маємо. До речі, ідея купити радіо теж виникла відносно недавно, тож сказати про те, що ми маємо конкретні думки щодо якоїсь покупки, було би передчасним.
— Я би хотіла, щоби ми завершили розмову фактично з того ж запитання, з якого ми й почали. Є таке відчуття, що на етапі заснування і просування компанію очолював Роднянський, непересічний продюсер(!); на етапі відносно стабільного розвитку, коли в контенті з’явилася велика частина купованого продукт,у компанію очолював Юрій Морозов, професійний режисер; а зараз, коли основні завдання – розбудова каналу та взаємодія з іншими гравцями ринку, компанію очолив юрист… Що буде з продуктом?
— На юристі, повірте, нічого не зупиняється. Як ви знаєте, у нас зараз немає генерального продюсера. Він скоро з’явиться. Але функції генерального директора і генерального продюсера – так, вони вже чітко розмежовані, тому що структурувався сам ринок і повноваження кожного в структурі компанії стали окреслені набагато чіткіше.
— А хто буде генпродюсером «1+1»?
— Можна сказати тільки одне, це буде людина з українського медіапростору. На цьому поставмо крапку.