1. Фестиваль як інструмент соціальних змін
Вікторія Лещенко: У 2010 році я приєдналась до фестивалю DOCUDAYS UA, який робили практично з нуля. Пройшло майже 10 років, і до сих пір виникає питання, на що ми впливаємо. Ми постійно думаємо, як бути більш ефективними.
Наталя Шевчук: Фестиваль — доволі нішева подія. П’ять років праці — і ти думаєш, що все класно, але не бачиш кардинальних змін. Ми зрозуміли, що наша суперсила саме в контенті, тому почали займатися промоцією. Перший канал показує рекламу з покриттям десь півмільйона людей. Вплив фестивалю з аудиторією в 1000 людей не такий сильний, але все одно потрібна подія з професійним ком’юніті, яке збирається й обмінюється досвідом. Завдяки цьому контент стає кращим.
2. Вихід із фестивалями в регіони
Наталя Шевчук: Коли приїжджаєш до регіонів, бачиш, що «ти» – єдина подія. Люди голодні до інформації. Вони залишаються після події, обговорюють, пишуть в ФБ – запит однозначно великий.
Катя Тейлор: Гогольfest у якийсь момент поїхав по регіонах. Влад Троїцький, засновник фестивалю, вважає, Києву це непотрібно. З одного боку, усім вже це набридло, з іншого, влада не хоче виділяти на це бюджети. Усе лягає на плечі організаторів. Цього року Гогольfest провели у Маріуполі. Люди його сприйняли по-іншому, ніж у Києві. Влад сказав таку цікаву річ: «У Києві дійсно багато всього, але якість контенту дуже сумнівна».
3. Якість контенту в Києві
Вікторія Лещенко: Не погоджуся, що якість контенту в Києві сумнівна. Звичайно, за 10 років є зміни. Усі ці фестивалі були ініціативою людей, але без певної підтримки держави людина вигоряє. Щодо Гогольfest складається саме таке відчуття. Тому я думаю, що проблема більше у суспільстві та державі, ніж у фестивалів.
Катя Тейлор: У сучасному мистецтві є хороші проекти, але нема піарників і маркетологів. Класні спеціалісти йдуть в бізнес, бо на культурі не заробиш.
Наталя Шевчук: В останні роки почали класно робити комунікацію культурних проектів. Суперафіша, супервіжуал, класний опис, а приходиш – показ як показ, виставка як виставка. Навчилися загортати в обгортку, тому очікування іноді трошки завищені. Але це непогано.
4. Співпраця з державою
Наталя Шевчук: Усі роки ми отримуємо обмежене, але постійне фінансування від Мінмолодьспорту. Нам зручно співпрацювати з державою, тому що соціальна реклама потрібна. Ми знімаємо комусь рекламу, ці гроші відправляємо на фестиваль. Навіть процес отримання грошей цікавий. Але існує проблема: серед молоді є недовіра до держави, і, можливо, найцікавіші проєкти навіть не подаються, а шукають незалежне фінансування.
Вікторія Лещенко: Багато років нас підтримує Держкіно. Фестиваль DOCUDAYS UA починали як волонтери та в якийсь момент стали грантожерами. Це грантожерство має позитивний бік, тому що з’являється час на переосмислення, щоб перейти з хаотичної, студентської діяльності до більш професійної. Зараз ми на етапі, коли маємо певний бюджет, але треба розвиватися далі. Нам потрібні маркетологи, юристи й багато професіоналів, яких бракує кінофестивальному руху. Треба зробити реструктуризацію команди, щоб було легше працювати. Досвід співпраці з державою позитивний, але якби ми тільки на нього спиралис, фестивалю б не було взагалі. А найголовніше – це команда. Бажання більше, ніж обставини, та більше, ніж відсутність грошей. Звучить банально, але рідко зустрічається.
Катя Тейлор: Одна з проблем, яка виникає – це навіть не гроші, а те, що не вистачає глибини. Завжди задаю собі два питання: чи комусь потрібно те, що я роблю, та чи не фігню я роблю.