Нацрада відреагувала на «Рекомендації» телеканалів
Маємо повідомити народним депутатам, котрі підписали цього листа, що майже за 15 років існування Національної ради як конституційного регуляторного органу у сфері аудіовізуальних ЗМІ це був перший випадок, коли її діяльність розглядалася на засіданні Комітету з ухваленням безапеляційних оціночних висновків не лише без участі самої Національної ради, але й таємно від її членів. Адже в офіційно надісланому нам розкладі та порядку денному засідань парламентських комітетів не було жодного питання, що прямо стосувалося б діяльності Національної ради.
Очевидно, що присутність членів Національної ради на цьому засіданні Комітету та їхні бодай короткі коментарі з приводу скарг представників телеіндустрії, які опинилися на засіданні чомусь окремо від членів Національної ради, дозволили б депутатам уникнути плутанини і суперечливих та відверто помилкових висновків, що містяться в "Рекомендаціях" парламентського Комітету. Також і кількох казусів.
Так, у листі до Національної ради йдеться про те, що члени Комітету „не можуть погодитися з новою практикою Національної ради у прийнятті певних рішень, зокрема, винесенні попереджень "за основу". Справді, Національна рада прийняла за основу кілька проектів рішень, що передбачали попередження телекомпаніям за конкретні порушення, але зробила це… зважаючи на лист з Комітету, в якому рекомендувалося не поспішати із застосуванням дисциплінарних санкцій. Телекомпанії-порушники (які прийшли в Комітет скаржитися на Національну раду), самі пропонували продовжити перевірки їх діяльності, щоб виправити ситуацію чи уникнути цілком "заслуженого" покарання. У деяких із них нічого не вийшло, а виявлених порушень лише побільшало, проте це вже тема іншої розмови. До речі, на чергове засідання Національної ради, проігнорувавши індивідуальні запрошення, вони не прийшли, що стало причиною ще одного відстрочення остаточних рішень (тобто залишення їх прийнятими "за основу").
Це лише один із прикладів, якими непорозуміннями обертаються поспішні й утаємничені заходи. До речі, проекти всіх без винятку регуляторних документів (у т. ч. й рішення щодо обсягів української мови в ефірі телерадіокомпаній) Національна рада ухвалює виключно після оприлюднення їх у ЗМІ та підведення підсумків громадського обговорення. Чому ж тоді народних депутатів втягують у нові обговорення цих документів, але вже кулуарно й осторонь від Національної ради?
Доречно звернути увагу членів Комітету також на те, що деякі керівники телекомпаній-порушників не вважають за потрібне прибути на засідання Національної ради, де обговорюються виявлені порушення, але залюбки виступають у ролі "ходаків" і не шкодують сил для критики дій Національної ради (особливо коли немає кому заперечити). Тому мимоволі виникають зустрічні запитання: а чому, власне, тривають ці "затяжні" перевірки з боку Національної ради? Чому Національна рада настільки прискіплива до цих телекомпаній, які змушені потайки шукати захисту від неї? Невже вони не давали приводу для перевірок? І чи на цьому ж таки засіданні Комітету, куди не запрошували Національну раду, хоч щось говорилося про жахливе змістове наповнення ефіру деяких телекомпаній-скаржників, про що постійно і з тривогою говорять представники всіх без винятку депутатських фракцій Верховної Ради?
"Рекомендації" членів Комітету потребують окремого копіткого аналізу – в іншому режимі, ніж приймалися і коментуються нині членами Національної ради. Бо цей документ є швидше емоційною оцінкою, ніж фаховою. А цю заяву прес-служба Національної ради уповноважена зробити в сподіванні на те, що серйозні теми щодо розвитку національної телерадіоіндустрії в подальшому обговорюватимуться Національною радою і Комітетом з питань свободи слова та інформації конструктивно, виважено, фахово, з максимальною користю для мас-медіа та суспільства.