Студентські друковані видання стають комерційними
Яке майбутнє чекає на студентські друковані видання на українському медіаринку? Аркуші формату А4, зігнуті навпіл, статті про міс факультету і верстка у текстовому редакторі Word повільно відсувається на задній план. В моду входять напівпрофесіоналізм та реклама.
Так званий студентський самвидав давно перестав бути самвидавом. Пройшли ті романтичні часи, коли студгазети писалися вручну і розвішувалися на стінах або навіть друкувалися на принтерах за власний кошт.
Молоді журналісти та видавці все більше об’єднуються у спільноти, відвідують тренінги, налагоджують діалог із «дорослими» ЗМІ та переймають досвід старших колег.
2 серпня в Одесі закінчилась ІІ Всеукраїнська літня школа молодіжної преси, організована мережею молодіжних видань «а5» та Всеукраїнською молодіжною громадською організацією «Спілка ініціативної молоді» («СІМ»). Тренували учасників знані журналісти Вахтанг Кіпіані, Михайлина Скорик, а також голова прес-служби Мінекономіки Артем Стельмашов, відомі бізнес-тренери Сергій Рублевський (Дніпропетровськ), Андрій Ушаков (Харків) та інші.
Але, хоч як сумно констатувати, такі інтеграційні заходи для більшості є просто тусовкою. Втіленням у життя набутих навичок займаються одиниці. Позитивний досвід має видання студентів Києво-Могилянської академії «Vivat, Академія!». Це глянцевий 16-сторінковий журнал, який виходить раз на місяць уже протягом року. Він не фінансується адміністрацією університету, а видається за рахунок меценатів та рекламодавців. Цього року команда розширюється і запускає кілька нішевих спецдодатків.
Та, на жаль, таких видань в Україні поки що небагато. Лише невелика їх кількість здатна прожити більше року. Студенти втомлюються від постійних пошуків джерел фінансування або ж отримують перший досвід роботи та спокійно ідуть працювати у «дорослий» ЗМІ.
За що живуть молодіжні ЗМІ
За результатами минулорічного дослідження Студентської ради Києва, близько 70% усіх видань, що робляться студентами, не мають реклами. За рік мало що встигло змінитися. Про що це свідчить? Видання користуються нестабільним фінансуванням, наданим адміністрацією (що в більшості випадків передбачає наявність цензури) або ж виходять час від часу за рахунок одноразових спонсорських вкладень.
Та повернімось до тих 30%, які на сьогодні є більш-менш стабільними і вже не просто хочуть бути незбитковими, а й комерційно доцільними, прибутковими. Координатор згадуваного вище могилянського журналу «Vivat, Академія!» та київської молодіжної газети «а5», активний член «СІМ» Ольга Мозкова стверджує, що для ефективної роботи віри у свій проект та мотивації досвідом замало. Розпочати пошуки комерційного інтересу на певному етапі буде правильним і чесним по відношенню до самих себе.
«Зі студентського видання комерційний проект зробити не можна, якщо ставитися до нього як до студентської ініціативи», – зазначає Сергій Лейвіков, голова Правління мережі газет «а5» і координатор напрямку «Студентські та молодіжні ЗМІ» ВМГО «СІМ».
Він вважає, що при такому ставленні проект, можливо, й стане успішним, але не комерційним. На думку Сергія, головна проблема у постановці мети. Яку ціль собі ставлять молоді люди, таку й досягають. А ціль, як правило, – самореалізація, новий досвід та знайомства. Якщо від самого початку ставити задачу – створити комерційний проект, то члени редколегії почнуть по-іншому до цього ставитися і, відповідно, можуть отримати бажаний результат.
Головне – не гроші, а їх кількість
Безперечно, реклама – не єдиний спосіб фінансування молодіжних видань, але найбільш вигідний із багатьох можливих.
Можна претендувати на допомогу держави (існують певні грантові проекти Управління у справах сім’ї та молоді, прямі гранти Президента України, стипендія Кабміну). Але тут є багато «підводних каменів». По-перше, фінансування переможцям надходить, в середньому, через півроку після оголошення результатів. По-друге, щоб отримати перемогу, навіть маючи найактуальніший та найцікавіший проект, часто потрібні хабарі. І, по-третє, проект потрібно подавати від імені громадської організації. А видавцем молодіжного видання далеко не завжди виступає ГО.
Ще один варіант отримання фінансів – через фонди. Але, як пояснює член наглядової ради «СІМ» Андрій Ушаков, для газет це не досить актуально, оскільки фонди також розраховані на громадські організації, що ведуть діяльність не менше трьох років.
Наступний спосіб, спеціально для самогубців, – запуск видання за власний кошт. «Ось трохи розкрутимось, а далі буде легше», – доволі поширена думка. Не буде! При найскромніших прорахунках, 10 тисяч екземплярів 16-сторінкової газети формату А5 із повноколірними лише першою та останньою сторінками, обійдуться ентузіастам у 9 000 грн. Комерційну вигоду в такому випадку отримає хіба що типографія. А рекламодавець відмовиться розміщувати рекламу в газеті, де раніше не було реклами. Отже, єдиний вихід – шукати рекламу з найпершого номера, при цьому надавати рекламодавцям гарантії стабільності. Хай, навіть, і трошки видумані 🙂
Радує те, що, на відміну від більшості владних структур, бізнес виділяє гроші набагато швидше і не вимагає зайвих бюрократичних процедур підзвітності.
Меценати і спонсори – це, частіше за все, лишень одноразова допомога, тож стержнем для фінансування як «дорослих», так і молодіжних ЗМІ, як не крути, залишається реклама. І доволі часто – непряма.
Окрім фінансування, актуальною проблемою розвитку студЗМІ, як і у дорослому бізнесі, є непередбачуваність людського ресурсу і балансування на лезах закону. Так вважає студентка Ольга Мозкова. А ще до явищ із знаком «мінус» вона відносить швидкоплинність інтересів і смаків споживачів – студент є студент.
Молодь як окремий сегмент цільової аудиторії
Складно робити масштабний молодіжний проект, знаючи невеселий досвід попередників, таких як «5 балів», College, «Студент Plus+» та інших молодіжних видань, особливо враховуючи той факт, що їх запуском займалися досвідчені професіонали.
Один із варіантів функціонування молодіжних видань – це існування під крильцем великого медіахолдингу, коли одна-дві людини займаються контентом (який, чесно кажучи, відіграє другорядну роль), а пошуком фінансів займаються дорослі спеціалісти із відділу реклами того ж холдингу. Але чи цікава така перспектива для самих медіагігантів?
За словами представників Українського медіахолдингу, молодь для них не є окремою target group, оскільки її інтереси нічим не відрізняються від уподобань дорослих людей. Хтось читає політичні видання, хтось – економічні, хтось – розважальні.
Але молодь таки – окремий сегмент цільової аудиторії. Де розміщувати рекламу представникам середнього та малого бізнесу, які займаються туристичним спорядженням, спортивним одягом та іншим? Їх рекламні бюджети не такі громіздкі, тому відносно дешеві молодіжні та студентські ЗМІ мають усі шанси стати для них ідеальним варіантом. Те ж саме стосується і ресторанів швидкого харчування, які за допомогою розміщення вакансій у молодіжних виданнях зможуть забезпечити собі безперервне поповнення кадрів.
Маючи велике бажання та ведучи постійну роботу з рекламодавцями, можна досягти певних успіхів. До того ж, на допомогу студентству приходять – іноді безглузді, іноді абсолютно не обґрунтовані, але неймовірно сильні – самовпевненість, ініціативність, амбіційність, бажання вчитись і повна самовіддача.
Анастасія Бабенко, головний редактор студентської газети
