Сьогодні “актуально” порівнювати яким було життя громадян ДО пандемії і після. Проте, ніхто не звернув увагу на тих, хто опинився у найбільшій небезпеці під час атаки COVID-19 — безпритульних. Як виглядає життя, коли перед тобою постає вибір “шмат хліба чи медична маска?”.
Молодь з громадської організації “Життя буремне” допомагають безпритульним з 2017 року, а також є засновниками відомої instagram-сторінки про безпритульних suka_zhizn. В пік пандемії активісти зняли фільм, щоб кожен поглянув на життя очима того, хто щоденно потребує допомоги і знаходиться на межі. Екранізація буденності вулиці, яка шокує та звертає увагу на проблеми безпритульних. Саму реалізацію фільму профінансували Міжнародний Фонд «Відродження» та Європейський Союз в рамках гуманітарної ініціативи «Людяність і взаємодопомога», а громадська організація PRess Association UA забезпечують інформаційну підтримку проекту в рамках співпраці.
Стрічка показує одразу декілька історій, які безжально ілюструють реалії сьогодення у боротьбі з пандемією:
Історії Степана та Олексія, які втратили роботу та опинилися на вулиці.
Степан: “Я грошей не просив. Я просив роботу…”. Закладає телефон у ломбард і їде до іншого міста. А Олексій думає купити йому маску чи хліб: “Тридцять гривень. За що? Можна було купити поїсти: хлібину, чаю якого-небудь… Бувало таке, що лягав голодним спати. Нудить, слабкість у тілі”.
Історія Сергія, який займається “прийомкою” та бачить кожен день тих, хто на межі голоду.
Розповідь літньої жінки — Діни, якій 63 роки і вона змушена шукати їжу на смітниках, адже “ніхто не хоче йти на той світ. Всі хочуть жити…”
Творці фільму, учасники ГО “Життя буремне” — молоді режисери, продюсери, рекламники. Що їх змусило під час карантину знімати фільм про безпритульних?
Розповідає режисер фільму “Неізольовані”:
“Зйомки цього фільму продовжили те, що ми почали. У березні ми зібрали 2450 продуктових наборів для безпритульних під час карантину і видавали їх на вулицях Києва. До нас на роздачі приходили сотні безпритульних. Кожен з них розповідав свою історію життя і ми вирішили, що повинні показати ці історії людям…”
Продюсер фільму Олена:
“Пересічні люди під час оголошення карантину, думали: «а як мені буде на віддаленому режимі роботи, де замовляти їжу і т.д.». Мене і колег турбувало дещо інше. Як будуть виживати безпритульні, які по суті залишилися сам на сам в порожньому місті. Ми з командою зрозуміли, що хочемо висвітлити саме цю тему, адже вміємо створювати аудіовізуальний контент. Виникло бажання витягнути на поверхню те, що покрито стигмою у суспільстві.”
Не дивлячись на напружений сюжет і жах реальності, це фільм про діяти та допомагати, а не мовчати чи боятися.