Міністерство культури і Держкомтелерадіо домовилися «ні про що»
Угода про співпрацю – це поки лише інформпривід і нічого конкретного (21 червня 2007 року в рамках проведення Всеукраїнської наради з питань розвитку культури під головуванням віце-прем'єр-міністра України Дмитра Табачника відбулося підписання Угоди про співпрацю між Державним комітетом телебачення і радіомовлення України та Міністерством культури і туризму України).
Як до цього ставитися? Поки що як до інформприводу і нічого більше. Уточнюю — як для оптимістів (звично належать до кола учасників події), які схильні перебільшувати «історичну», не побоюся цього слова, вагу цього кроку, і песимістів (коло осіб досить широке), схильних із підозрою ставитися до кожної бюрократичної акції — «нічого» означає саме нічого, бо нічого конкретного документ не пропонує. А стандартні кліше про «вжиття спільних зусиль», «створення сприятливих умов», «забезпечення задоволення» тощо — не можуть бути ані добрими, ані поганими.
Приміром, пункт перший — створення сприятливих умов для розвитку галузі (далі перелік, що починається галуззю кінематографії і закінчується естрадним та цирковим мистецтвом). Поки невідомо, про які умови йдеться, як і хто їх створюватиме — це типове «нічого». Третій пункт: сприяння висвітленню державними теле- і радіокомпаніями культурно-мистецьких заходів. Вони і так, здається, висвітлюють все, що можуть. Тепер бідні державні компанії взагалі позбавлять права на селекцію заходів Мінкульту. Навряд чи це реально. Отже, знову nothing. Четвертий пункт: організація та проведення вітчизняних та міжнародних виставок, виставок-ярмарків і т. п. Так на всіх виставках, де треба концерт, його й так замовляють Мінкульту, а де треба камери і, приміром, книжки, то їх забезпечує Держкомтелерадіо. Що ж, тепер вони робитимуть це згідно з угодою.
Угода провокує ще кілька риторичних запитань: а що — до цього дії двох органів центральної виконавчої влади, яким є Держкомтелерадіо й Мінкульт, не були узгодженими? Та й, здавалося би, щоб виконати один із пунктів документу — «здійснення взаємного інформування щодо пріоритетних напрямів діяльності у сферах співробітництва», — не обов'язково підписувати угоди. Важливо просто вчасно викладати інформацію на відомчих сайтах та інформувати пресу про свою діяльність. І все. До речі, найконкретнішим кроком, передбаченим у документі, є створення спільної Ради з числа працівників двох установ для координації спільних рухів. Щоправда, не думаю, що цей пункт стосується когось, крім працівників Комітету й МКТ. Нам, простим людям, чесно кажучи, все одно, як саме вони координуватимуться. Правда?
Проте один момент, який можна було би відзначити, в цьому факті є: за довгий час представники двох відомств — Держкомтелерадіо та Міністерства культури, які й справді мають надто багато точок перетину у сфері своєї діяльності, потисли один одному руки та заявили про наміри співпрацювати. І це, безперечно, могло би бути новиною. Якби не одне «але»… Цей перехід від «холодної війни» до миру й співпраці є суто українським, тобто пов'язаним не з подоланням непотрібної конфронтації, а… з новими кадровими призначеннями: і Богуцький, і Прутнік є бійцями… однієї армії й скоординованість їхніх дій є визначеною, здавалося б, апріорі.
Відтак «ТК» звернулася до людини, яка за посадою відповідає за цю координацію, а саме до гуманітарного віце-прем'єра уряду Януковича Дмитра Табачника, з проханням прокоментувати сенс укладання угоди між МКТ та Держкомтелерадіо.
«ТК»: На ваш погляд, угода між Держкомтелерадіо та Міністерством культури є радше декларативною, чи все-таки можна очікувати від неї конкретних результатів? Якщо так, то коли і хто буде контролювати її виконання?
— Будь-яка угода, якщо над нею не працюють люди, є декларативною. Я знаю приклади, коли не виконувалися угоди, підписані на найвищому рівні між найбільшими державами світу чи навіть багатосторонні угоди… Я думаю, що це угода не декларативна, бо ніхто не примушував міністра культури Богуцького та голову Держкомтелерадіо підписувати цю угоду… Я думаю, що вона може дати позитивні моменти в трьох напрямках роботи. Три державні студії перебувають в управлінні МКТ: Національна студія Довженка, «Анімафільм» та «Укркінохроніка», яка, на жаль, занепадає. Так от, об'єднання зусиль, знімальних павільйонів, творчих колективів — це позитивний момент навіть у сенсі координації програм, замовлень…
Держкомтелерадіо щільно працює з Першим національним каналом і має більше зв'язків із приватними телеканалами. Якщо якісь замовлення будуть направлені на ті студії, які знаходяться в підпорядкуванні Міністерства культури, це теж позитив. Другий напрямок: обидва ці органи державної влади виконують дві важливі державні програми. МКТ — поповнення публічних бібліотек, а Держкомтелерадіо веде програму «Українська книга». Ми з Прутніком учора зустрічалися з прем'єр-міністром і він підтримав наше клопотання про збільшення фінансового наповнення програми «Українська книга». Збільшення буде дуже суттєвим і ми починаємо це відпрацьовувати з Мінфіном. Потрібна проста координація між видавничим управлінням Держкомтелерадіо та МКТ: якщо видають Гоголя до 200-ліття, то щоби не видавали одну й ту саму збірку, а щоби одні видали якісь твори, а другі — можливо, дослідження або мистецький альбом (уточнення: програма «Українська книга» Держкомтелерадіо передбачає видання книжок суто для бібліотек, тоді як «Програма розвитку та функціонування української мови» МКТ дає змогу закупати для книжки для бібліотечних фондів, але не видавати їх. — Л.Г.). Ну і третій напрямок — це координація зусиль у галузі підготовки кадрів: є вищі навчальні заклади у підпорядкуванні обох органів центральної виконавчої влади і можна узгодити програми, синхронізувати підготовку кадрів і таке інше.
«ТК»: Але, наскільки мені зрозуміло, такі речі, як співпраця зі студіями, телеканалами, вузами, бібліотеками не вирішуються угодами. Для цього необхідні інші документи, спільні проекти…
— Відповідно до угоди будуть і конкретні кроки. По бюджету, й МКТ має певні гроші на виробництво кінопродукції, й Держкомтелерадіо… Тобто, один має 2 карбованці, й інший 2 карбованці. Кожен за свої гроші може зробити отакий малесенький кінопроект, а якщо вони об'єднаються, то зможуть зробити щось масштабніше, а ще якщо залучать, скажімо, когось із інвесторів, то це може бути ще щось більше. Цього року МКТ дуже добре працює з інвесторами, використовуючи схеми паралельного фінансування, де, приміром, 7 млн на виробництво дає Міністерство культури, 9 млн — приватний інвестор. А Держкомтелерадіо теж має в своєму бюджеті кошти на фінансування кіновиробництва, от через угоди їх можна буде цілком залучати. Так само бачиться консолідація зусиль по книжках та в підготовці кадрів.
Як до цього ставитися? Поки що як до інформприводу і нічого більше. Уточнюю — як для оптимістів (звично належать до кола учасників події), які схильні перебільшувати «історичну», не побоюся цього слова, вагу цього кроку, і песимістів (коло осіб досить широке), схильних із підозрою ставитися до кожної бюрократичної акції — «нічого» означає саме нічого, бо нічого конкретного документ не пропонує. А стандартні кліше про «вжиття спільних зусиль», «створення сприятливих умов», «забезпечення задоволення» тощо — не можуть бути ані добрими, ані поганими.
Приміром, пункт перший — створення сприятливих умов для розвитку галузі (далі перелік, що починається галуззю кінематографії і закінчується естрадним та цирковим мистецтвом). Поки невідомо, про які умови йдеться, як і хто їх створюватиме — це типове «нічого». Третій пункт: сприяння висвітленню державними теле- і радіокомпаніями культурно-мистецьких заходів. Вони і так, здається, висвітлюють все, що можуть. Тепер бідні державні компанії взагалі позбавлять права на селекцію заходів Мінкульту. Навряд чи це реально. Отже, знову nothing. Четвертий пункт: організація та проведення вітчизняних та міжнародних виставок, виставок-ярмарків і т. п. Так на всіх виставках, де треба концерт, його й так замовляють Мінкульту, а де треба камери і, приміром, книжки, то їх забезпечує Держкомтелерадіо. Що ж, тепер вони робитимуть це згідно з угодою.
Угода провокує ще кілька риторичних запитань: а що — до цього дії двох органів центральної виконавчої влади, яким є Держкомтелерадіо й Мінкульт, не були узгодженими? Та й, здавалося би, щоб виконати один із пунктів документу — «здійснення взаємного інформування щодо пріоритетних напрямів діяльності у сферах співробітництва», — не обов'язково підписувати угоди. Важливо просто вчасно викладати інформацію на відомчих сайтах та інформувати пресу про свою діяльність. І все. До речі, найконкретнішим кроком, передбаченим у документі, є створення спільної Ради з числа працівників двох установ для координації спільних рухів. Щоправда, не думаю, що цей пункт стосується когось, крім працівників Комітету й МКТ. Нам, простим людям, чесно кажучи, все одно, як саме вони координуватимуться. Правда?
Проте один момент, який можна було би відзначити, в цьому факті є: за довгий час представники двох відомств — Держкомтелерадіо та Міністерства культури, які й справді мають надто багато точок перетину у сфері своєї діяльності, потисли один одному руки та заявили про наміри співпрацювати. І це, безперечно, могло би бути новиною. Якби не одне «але»… Цей перехід від «холодної війни» до миру й співпраці є суто українським, тобто пов'язаним не з подоланням непотрібної конфронтації, а… з новими кадровими призначеннями: і Богуцький, і Прутнік є бійцями… однієї армії й скоординованість їхніх дій є визначеною, здавалося б, апріорі.
Відтак «ТК» звернулася до людини, яка за посадою відповідає за цю координацію, а саме до гуманітарного віце-прем'єра уряду Януковича Дмитра Табачника, з проханням прокоментувати сенс укладання угоди між МКТ та Держкомтелерадіо.
«ТК»: На ваш погляд, угода між Держкомтелерадіо та Міністерством культури є радше декларативною, чи все-таки можна очікувати від неї конкретних результатів? Якщо так, то коли і хто буде контролювати її виконання?
— Будь-яка угода, якщо над нею не працюють люди, є декларативною. Я знаю приклади, коли не виконувалися угоди, підписані на найвищому рівні між найбільшими державами світу чи навіть багатосторонні угоди… Я думаю, що це угода не декларативна, бо ніхто не примушував міністра культури Богуцького та голову Держкомтелерадіо підписувати цю угоду… Я думаю, що вона може дати позитивні моменти в трьох напрямках роботи. Три державні студії перебувають в управлінні МКТ: Національна студія Довженка, «Анімафільм» та «Укркінохроніка», яка, на жаль, занепадає. Так от, об'єднання зусиль, знімальних павільйонів, творчих колективів — це позитивний момент навіть у сенсі координації програм, замовлень…
Держкомтелерадіо щільно працює з Першим національним каналом і має більше зв'язків із приватними телеканалами. Якщо якісь замовлення будуть направлені на ті студії, які знаходяться в підпорядкуванні Міністерства культури, це теж позитив. Другий напрямок: обидва ці органи державної влади виконують дві важливі державні програми. МКТ — поповнення публічних бібліотек, а Держкомтелерадіо веде програму «Українська книга». Ми з Прутніком учора зустрічалися з прем'єр-міністром і він підтримав наше клопотання про збільшення фінансового наповнення програми «Українська книга». Збільшення буде дуже суттєвим і ми починаємо це відпрацьовувати з Мінфіном. Потрібна проста координація між видавничим управлінням Держкомтелерадіо та МКТ: якщо видають Гоголя до 200-ліття, то щоби не видавали одну й ту саму збірку, а щоби одні видали якісь твори, а другі — можливо, дослідження або мистецький альбом (уточнення: програма «Українська книга» Держкомтелерадіо передбачає видання книжок суто для бібліотек, тоді як «Програма розвитку та функціонування української мови» МКТ дає змогу закупати для книжки для бібліотечних фондів, але не видавати їх. — Л.Г.). Ну і третій напрямок — це координація зусиль у галузі підготовки кадрів: є вищі навчальні заклади у підпорядкуванні обох органів центральної виконавчої влади і можна узгодити програми, синхронізувати підготовку кадрів і таке інше.
«ТК»: Але, наскільки мені зрозуміло, такі речі, як співпраця зі студіями, телеканалами, вузами, бібліотеками не вирішуються угодами. Для цього необхідні інші документи, спільні проекти…
— Відповідно до угоди будуть і конкретні кроки. По бюджету, й МКТ має певні гроші на виробництво кінопродукції, й Держкомтелерадіо… Тобто, один має 2 карбованці, й інший 2 карбованці. Кожен за свої гроші може зробити отакий малесенький кінопроект, а якщо вони об'єднаються, то зможуть зробити щось масштабніше, а ще якщо залучать, скажімо, когось із інвесторів, то це може бути ще щось більше. Цього року МКТ дуже добре працює з інвесторами, використовуючи схеми паралельного фінансування, де, приміром, 7 млн на виробництво дає Міністерство культури, 9 млн — приватний інвестор. А Держкомтелерадіо теж має в своєму бюджеті кошти на фінансування кіновиробництва, от через угоди їх можна буде цілком залучати. Так само бачиться консолідація зусиль по книжках та в підготовці кадрів.