Вчорашній Wizz Air Kyiv City Marathon 2016 викликав масу дискусій, і я в них теж брала участь, щоправда, офлайн. Мій брат Markiyan Kliuchkovskyi з командою біг естафету, і його я щиро підтримувала. Але не могла підтримати організаторів і фанатів марафону в позиції, яку вони зайняли, в тому числі, в дискусіях у Facebook і, ширше, у ставленні до киян. «Сидіть вдома», «їдьте на метро», «можна підняти задницю і пішки пройтись» — прекрасні аргументи в очах фізично здорових, міцних людей, готових пробігти від 2 до 42 км в холод, вітер і дощ. Бо вони, може навіть щиро, не розуміють, що комусь може бути важко, складно, незручно, фізично неможливо, але необхідно чи важливо добиратися з точки, А в точку Б в конкретний час при перекритих дорогах.
Організатори забули, що стейкхолдери — це не тільки ті, хто впливає на нас, а й ті, на кого впливаємо ми. Ігнорувати їхні інтереси — це створювати собі перешкоди і проблеми на довгий час. Незадоволення марафоном його неучасниками виллється в недосягнення головної заявленої мети марафону — популяризацію здорового способу життя. Бо учасники марафону, які залишилися задоволеними організацією події — це ті, хто, теоретично, вже веде цей самий здоровий спосіб життя, їм пропагувати нічого не треба. А в інших людей, начебто, цільової аудиторії для цього месиджу, марафон або не викликає жодних емоцій, бо не потрапляє на радар, або дратує і сердить.
Більше того, негативне ставлення до марафону неминуче перенесеться на міську владу і на спонсорів, насамперед, титульного спонсора. Бо від міської влади я б очікувала більш вимогливого ставлення до організаторів таких подій і активнішої співпраці, наприклад, активне інформування про подію заздалегідь, забезпечення альтернативних транспортних маршрутів з
Ну, а титульний спонсор, у результаті, за свої гроші купив собі репутаційну халепу. Не знаю, але приблизно уявляю собі обсяг спонсорського пакету, і на фоні цього можна було б вимагати від організаторів продумати маршрути так, щоб мінімізувати незручності для мешканців міста, а також активізувати інформування. Зрештою, чим більше інформування, тим більше спонсорських проявів протягом довшого часу — заради чого все й робиться. Спонсорство — це не просто дати гроші і забути, а в день Х прийти на церемонію і вручити медальки на камери. Спонсор бере на себе частину репутаційних ризиків, а не тільки переваг.
У нас рідко хто замислюється над тим, щоб зробити хоча б якийсь аналіз стейкхолдерів та їхніх інтересів, а потім врахувати це у плануванні своїх дій. А дарма. «Хейтерз гонна хейт» — це не діалог зі стейкхолдером, а створення собі проблем — собі і тим стейкхолдерам, без кого ви наступного разу свою подію не проведете.