Що під капотом? Анастасія Жеребецька та Володимир Смирнов про «Літопис українського дизайну», Spiilka та любов до мистецтва
MMR продовжує рубрику «Що під капотом?», у якій ми заглядаємо за лаштунки найцікавіших проєктів та компаній індустрії маркетингу, комунікацій і креативу. Героїнями минулого матеріалу рубрики стали співзасновниці проєкту «Тиловики Азову» Дар’я Червона та Аліса Меженська.
З чого все почалося?
Анастасія Жеребецька: Ми з Вовою працювали разом декілька років в агенції, де він був партнером і креативним директором, а я — артдиректоркою. У якийсь момент погляди засновників на розвиток компанії змінилися, і Вова пішов. Я пропрацювала ще декілька місяців і звільнилася, бо вже довгенько відчувала, що готова робити щось своє.
Через деякий час ми з Вовою зустрілися, довго говорили про різне, і раптом без будь-якої підготовки, очікувань, планувань просто експромтом вирішили створити своє мікробюро з двох людей. Чому б і ні? Якщо не вийде, то не вийде. Зате класно проведемо час. Я йшла додому натхненна, з купою ідей і мрій. У той самий день придумала назву «Spiilka», до речі.
Володимир Смирнов: А я пам’ятаю, як після зустрічі, на якій ми вирішили робити бюро, сидів, посміхався, у навушниках грав «Starman» Девіда Бові і було відчуття, що це найбільш правильне рішення, з тих, що я приймав за той рік.
Що у вас «під капотом»? Які ключові ролі й процеси стоять за реалізацією?
Анастасія Жеребецька: Мені важко оцінювати себе в цьому плані, тому я б сказала, що зараз у нас три двигуни. Перший — це Вова, бо йому цікаво брати в бюро купу нових викликів і перевіряти себе на міцність. Другий двигун — Оля Довженко, наша менеджерка. Вона вміє і в новий бізнес, і в керування процесами. Третій — Ані Казарян, наша піарниця та продюсерка «Літопису українського дизайну». Ані — взагалі вічний двигун, не пам‘ятаю, щоб вона хоч у чомусь колись зупинялася.
Володимир Смирнов: Ще треба додати, що Настічка — наша «Матір драконів» та наша Арбіторка смаків. Без її ока мало який дизайн випускається з бюро. Тож у нас є не тільки двигуни 🙂
Що, на вашу думку, зробило вашу команду успішною або унікальною?
Анастасія Жеребецька: Ми люди, які працюють для людей. Не бізнес для бізнесу, не підрядник для замовника, не шаблонні ролі для безособових задач, а реальні люди, які віддають частину себе кожному проєкту, щоб створити щось дійсно вартісне.
Ми люди, які працюють для людей. Не бізнес для бізнесу, не підрядник для замовника, не шаблонні ролі для безособових задач, а реальні люди, які віддають частину себе кожному проєкту, щоб створити щось дійсно вартісне.
Ми починали як альтернатива великим агенціям, де між клієнтом та виконавцем так багато посередників, що комунікація так чи інакше перетворювалася на «зіпсований телефон». У нас є прямий контакт між тими, хто звертається із проблемою, і тими, хто буде цю проблему вирішувати. Один із цікавих «побічних ефектів» нашого підходу в тому, що ми часто залишаємось приятелями з людьми, які до нас звертаються. Бо разом проходимо процес створення, чуємо одного одного, не граємося у «політику», залишаємося собою.
Володимир Смирнов: Ми робимо не заради грошей, а через любов до «мистецтва». Нам подобається ганяти за цікавими проєктами і покращувати все, з чим працюємо. Це, напевно, і не робота, а вже спосіб життя, що дає сенс і сили (хоча й забирає їх теж). Тож мені здається, що такий підхід і зробив нас успішними (хоча все відносно).
Ми робимо не заради грошей, а через любов до «мистецтва».
4. Який був ваш найбільший факап — і як розрулювали?
Анастасія Жеребецька: Я пам‘ятаю тільки один великий факап, коли ми за 4 концепти (зазвичай ми робимо 1-2) так і не змогли «попасти» в те, що хотіли клієнти. Тоді ми закінчили співпрацю без фіналізації проєкту.
Зараз на факапи накладається загальна українська втома і знервованість, легше не стає.
Володимир Смирнов: Факапи трапляються постійно: десь не сходимося у баченні і припиняємо роботу, десь — перепрацьовуємо, бо інакше не можна (наприклад, при роботі з державою), іноді — недостатньо приділяємо уваги на початку і потім доводиться виправляти за власний кошт… Але це все частина роботи, як в анекдоті: «Ти не хвилюйся — г***о буде». Зараз на факапи накладається загальна українська втома і знервованість, легше не стає.
Чи є щось у вашій роботі, що виглядає круто ззовні, але насправді — болісно і нудно?
Анастасія Жеребецька: Майже все творче насправді болісне. Придумувати ідею, намагатися її масштабувати, розкладати на мільйон різних носіїв — це часто не так цікаво і натхненно, як може виглядати зі сторони. Здається, що круті ідеї раптово опиняються в голові дизайнера, бо він просто талановитий творець, але в реальному житті ідея — це наслідок дуже довгої «дистиляції» з дослідження, спостереження, роздумів, вигадувань, яка може тривати по декілька місяців.
Ідея — це наслідок дуже довгої «дистиляції» з дослідження, спостереження, роздумів, вигадувань, яка може тривати по декілька місяців.
Володимир Смирнов: Ненавиджу етапи проєкту, коли треба відшукати концепцію, іноді прям нудить від напруги і постійних пошуків. Але потім все виправдовує «aha-момент» або точка збірки, коли кльовий дизайн починає складатися на твої очах. Іноді на початку проєкту дуже страшно, і я, як мантру, повторюю собі: «Довіряй процесу, довіряй процесу».
Яке ваше правило №1, якого ви дотримуєтеся у команді?
Анастасія Жеребецька: О 13:00 всі йдуть разом на обід.
Володимир Смирнов: У понеділок всі обговорюють, як у кого пройшли вихідні. А ще в нас можна робити фриланс- і сайд-проєкти (тільки після проєктів Spiilka), ходити в офіс за бажанням (але принаймні 3 рази на тиждень бути в офісі) та брати відпустку, коли хочеш (але не більше двох тижнів поспіль).
Якими рекомендаціями ви могли би поділитися з іншими командами?
Потрібно робити те, у що вірите саме ви.
Анастасія Жеребецька: Якщо ваш підхід до роботи народжується не всередині команди, а з чужого прикладу, чиєїсь книжки, подкасту, інтерв’ю, скоріше за все, — це не робочий підхід. Потрібно робити те, у що вірите саме ви.
Володимир Смирнов: Робіть хороший дизайн, а поганий — не робіть, будь ласка.
