Єпитання. Ірина Метньова про помилки, найдорожчий коучинг та захоплення «безбашенними» колегами
MMR продовжує рубрику «Єпитання», у якій ми ставимо експертам індустрії незручні запитання. У попередній серії на них відповідала Юла, піарниця та власниця мультикомукативної агенції YULA Company.
Який факап вам досі сниться вночі і чому він болить?
Помилки — це досвід.
Не можу сказати, що якийсь факап сниться мені вночі. Я вчасно зрозуміла, що помилки — це досвід і, мабуть, через це добре сплю. Але є одна історія про збій у комунікації, яка змінила мене як керівницю.
Ми підписали з клієнтом договір і чітко зафіксували пул робіт, які мала виконати наша агенція. Після здачі проєкту клієнт вирішив, що ми маємо надати додаткові послуги, які не входили у домовленості. Я підняла договір, перечитала його. Формально ми мали рацію. Факап якраз у тому, що утворився розрив у комунікації.
Тоді я вперше дуже чітко усвідомила: договір — не гарантія того, що ви з клієнтом однаково розумієте процес. З того моменту ми почали інакше фіксувати всю роботу. Більше проговорювати, більше уточнювати, іноді навіть робити це занудно. Але ця скрупульозність грає нам на руку.
Коли ви востаннє заздрили колезі і чому?
Ох, я добре знаю це відчуття, коли дивишся на сильний проєкт і з’являється думка: «чому це придумала не я?». Але не назву це заздрістю. Заздрість — це коли хочеться знецінити. У мене ж запускається дослідження: як до цього дійшли, з чого народився інсайт, хто дозволив собі бути сміливим. Тому це радше мікс амбіції, професійної цікавості й щирого захоплення «безбашенними» колегами.
Я вмію бути чесною з собою і рефлексувати на тему «чи достатньо ми зробили?»
Найгостріше це проявляється у фестивальний сезон. Коли результати стають публічними, порівняння неминуче. Але я вмію бути чесною з собою і рефлексувати на тему «чи достатньо ми зробили?». Згодом усі висновки трансформуються у дію. Тож з кожним новим сезоном наші проєкти стають сміливішими й гучнішими.
Чи брехали колись клієнту і чому?
У нашій професії згладжені формулювання можуть коштувати клієнту помилкових рішень.
Я не брешу клієнтам і, попри усю дипломатичність, частіше обираю прямоту. У нашій професії згладжені формулювання можуть коштувати клієнту помилкових рішень. Краще витримаю складну розмову зараз, ніж потім розгрібатиму наслідки мовчання чи брехні.
Чи були рішення, за які вам справді соромно?
Я не буду вдаватися у конкретні кейси, але була ситуація, коли після чергової ітерації, нескінченних правок і компромісів ми у якийсь момент відпустили кермо. І тоді народився той самий «проєкт-франкенштейн». Креативники зрозуміють, про що я.
Коли востаннє ви всерйоз хотіли все кинути і чому не кинули?
А я кидала. Це було до повномасштабної війни. Я знала, що вона буде і цей період співпав з моєю сильною втомою.
Початок повномасштабної війни легалізував мою паузу.
Чесно, у той момент я була в абсолютній фрустрації. І як би це парадоксально не звучало, початок повномасштабної війни легалізував мою паузу.
Я зробила перерву. Поїхала у Польщу, працювала консультанткою для українських компаній, долучилася до проєктів з ЮНІСЕФ. Це був інший масштаб, інша роль і… менше креативного адреналіну.
Саме там я зрозуміла, що хочу повернутися додому й розбудовувати креативну агенцію.
Саме там я зрозуміла, що хочу повернутися додому й розбудовувати креативну агенцію, яка продукує зміни.
Що найболючішого вам колись сказали у професії?
Ти або погоджуєшся з тим, що про тебе кажуть інші, або твориш власну історію.
Колись, ще до Vandog, я була співзасновницею іншої агенції. І одного разу почула, як нас називають «третім ешелоном». Це був найдорожчий коучинг у моєму житті. Після цього я вправно «пересіла в інший ешелон», отримала низку нагород і зрозуміла, що ти або погоджуєшся з тим, що про тебе кажуть інші, або твориш власну історію.
Чи доводилося вам зраджувати власні цінності заради проєкту або кар’єри?
Робота у креативі — це постійні компроміси.
Робота у креативі — це постійні компроміси між ідеєю й бюджетом, амбіціями й реальністю. Іноді доводиться відступати від первинного задуму. Але це не те саме, що зрада цінностей. Переходити цю межу мені, на щастя, ніколи не доводилося.
Що найбільше демотивує вас у вашій індустрії?
15 років тому, коли я намагалася говорити про сенси, мене не завжди чули. Тоді це демотивувало. Зараз розумію, що той період лише посилив мою резистентність, а ринок зрештою доріс до простого факту: зміст не менш важливий за форму.
Ми не технічний сервіс, не раби, а партнери.
Ще одна річ, яка, на щастя, стає дедалі рідкіснішою, — ставлення до агенцій як до безмовного виконавця. Ми не технічний сервіс, не раби, а партнери — висококваліфіковані, відповідальні й мислячі.
