Єпитання. Юла про факап з QR-кодами, Світлану Лободу та фільтрацію інформації
MMR продовжує рубрику «Єпитання», у якій ми ставимо експертам індустрії незручні запитання. У попередній серії на них відповідав продюсер та маркетолог Євген Таллер.
Який факап вам досі сниться вночі і чому він болить?
Надрукували QR-код на листівках, розмістили онлайн, а під час події з’ясувалося, що за ним підтягнувся порносайт.
Факап, який мені досі інколи сниться, трапився приблизно шість років тому і, мабуть, болить саме тому, що стався на великій швидкості й великій довірі.
Ми робили масштабну презентацію альбому топартиста: гості, преса, купа уваги. Це був момент, коли QR-коди тільки з’являлися, і ми вирішили бути одними з перших — дати можливість завантажити альбом через QR.
Ідея була класна, смілива, дуже «на часі», але ми згенерували код через неперевірений сервіс. Надрукували його на листівках, розмістили онлайн, а вже під час події з’ясувалося, що за цим QR підтягнувся… порносайт. Уявіть: замість того щоб дивитися на артиста й музику, люди бачили на екранах зовсім інший контент. Це був момент, коли час ніби зупинився, а сором накрив із головою.
Чому це досі болить? Бо це був урок про відповідальність за кожну дрібницю, особливо коли працюєш з великим ім’ям і великою аудиторією. Про те, що інновації — це круто, але перевірка деталей рятує репутацію.
Чому це досі болить? Бо це був урок про відповідальність за кожну дрібницю, особливо коли працюєш з великим ім’ям і великою аудиторією. Про те, що інновації — це круто, але перевірка деталей рятує репутацію. З того факапу я винесла головне: креатив без контролю може зіграти проти тебе. І, чесно, після цього я QR-коди перевіряю по п’ять разів. Навіть уві сні.
Коли ви востаннє заздрили колезі і чому?
З урахуванням уже прожитого й пропрацьованого творчого досвіду (а це 18 років у шоу-бізнесі) я можу чесно сказати: якщо і заздрю колегам, то лише масштабу. Не результатам як таким, а саме можливості реалізовувати великі, концептуальні проєкти міжнародного значення.
Якщо і заздрю колегам, то лише масштабу.
Ми вже працюємо з артистами, які гастролюють світом, активно просуваємо українське кіно на європейську аудиторію, і це важливий етап. Але мені дуже хочеться йти далі — братися за проєкти з глобальним впливом, ті, що формують міжнародний образ України.
Чи брехали колись клієнту і чому?
Так, звісно, таке траплялося. Але я би радше назвала це не брехнею, а професійною фільтрацією інформації. Я працюю з творчими людьми, з артистами, і тут ти одночасно виконуєш роль піарника, стратега й трохи психолога.
Не всю правду варто говорити в моменті.
Не всю правду варто говорити в моменті. Ми контролюємо заголовки, наративи, проміжні результати і інколи свідомо щось згладжуємо або відкладаємо — не для маніпуляції, а для захисту. Творчі люди дуже чутливі: вони можуть швидко розчаровуватися, втрачати фокус або змінювати настрій, а це напряму впливає на якість роботи.
Тому іноді ми приховуємо частину реальної картини або трохи перебільшуємо позитив, щоб дати час і простір і в підсумку показати значно кращий результат. У цьому сенсі це — частина нормального творчого процесу й відповідальності за стан артиста. Головне, щоб фінальна правда працювала на нього, а не проти.
Коли востаннє ви всерйоз хотіли все кинути і чому не кинули?
Коли одна імпульсивна фраза змусила мене взяти відповідальність і втілити її в життя.
Перший і останній раз це сталося приблизно десять років тому. На той момент я вже шість років працювала зі Світланою Лободою, була сильно втомлена та вигоріла, а тому вирішила піти з професії та звільнитися.
Але одного дня у Facebook Світлана оголосила свого нового PR-фахівця. Я бачила, як колеги вітають мою наступницю, як радіють, що вона зайняла моє місце. І в тій самій переписці одна колега запитала: «А Юля вже все? Вона більше не працює в цій сфері?». Мене це дуже зачепило — не професійно, а на рівні самооцінки. Не думаючи, я швидко написала: «В сенсі? Я взагалі-то відкриваю власну агенцію». Закрила ноутбук. Це була імпульсивна реакція, а не рішення.
Вже за пів години з’явилися заголовки в медіа про те, що я відкриваю власну PR-агенцію. І за три години після новини мені подзвонили продюсери фільму «Поводир», який претендував від України на «Оскар» та став моїм першим проєктом у рамках YULA Company.
Це був момент, коли одна імпульсивна фраза змусила мене взяти відповідальність і втілити її в життя. Вона повністю змінила мою траєкторію і навчила не здаватися навіть тоді, коли здається, що всі двері закриті.
Що найболючішого вам колись сказали у професії?
Найболючіше в професії PR-ника — це слова.
Найболючіше в професії PR-ника — і, можливо, це звучить парадоксально, — це слова: конфлікти та непорозуміння з артистами. Вони дуже часто залишають слід на емоційному стані.
Щоб із цим впоратися, я час від часу спілкуюсь із психологом, працюю зі своїми емоціями та навчаюся керувати станом, щоб ефективно продовжувати роботу і підтримувати професійні стосунки.
Чи доводилося вам зраджувати власні цінності заради проєкту або кар’єри?
Я ніколи не піду всупереч своїм відчуттям або цінностям заради проєкту чи кар’єри.
Ніколи. Це принципово для мене. Саме через це я можу не заробляти найбільші гроші, але для мене важливіше залишатися чесною, правдивою та принциповою. Я ніколи не піду всупереч своїм відчуттям або цінностям заради проєкту чи кар’єри. Перед тим, як співпрацювати, я завжди спілкуюсь з людиною, аби відчути, що у нас однакові цінності.
Що найбільше демотивує вас у вашій індустрії?
Для мене справжньою демотивацією є відсутність руху.
Особливість нашої індустрії, а саме шоу-бізнесу, у тому, що інших демотивує, нас навпаки мотивує. Скандали, непорозуміння, кризи, конфлікти, конкуренція лише роблять нас сильнішими і більш зарядженими для роботи.
Для мене справжньою демотивацією є саме відсутність руху — коли нічого не відбувається. Але такого у нашій сфері практично не буває.
