Як ви оцінюєте стан медіа-ринку України сьогодні?
Чесно? Жахливо. Це перше, що спадає на думку. Але ж, з іншого боку, я чудово розумію, що це для нас — період можливостей та шанс драматично змінити наш ринок. Не виключено, що єдиний шанс — невідомо, чи матимемо ще таку нагоду.
На сьогодні в Україні унікальний збіг обставин. Перше, звісно, то девальвація гривні — дуже значна частка в структурі собівартості як в продакшені, так і в забезпеченні роботи телевізійних компаній, валютна. Тому не може не позначитися на компанії те, що гривня девальвувала втричі. Друге — загальний економічний стан в країні дався взнаки, адже всі великі телевізійні групи були орієнтовані на рекламну модель ведення бізнесу. Від 60 до 90 відсотків в структурі доходів телевізійних каналів складала реклама. Економіка падає, споживання падає, відповідно і доходи каналів падають.
Є чимало інших факторів, які свідчать, що у нас все погано, в медійній індустрії, але це величезний тест для всіх нас, мало не перша можливість все змінити. Якщо ми — медійні фахівці, медійні менеджери, не скористаємось моментом, то й надалі цілком залежатимемо від зовнішніх чинників.
Є зміни? Які тренди зараз на ринку?
Скажімо так, частково ринок змінюється, частково робить вигляд, що змінюється. Безумовно, зміни є. Прийнято низку важливих для медійного ринку законопроектів. Можливо, вони поки що далекі від ідеалу, але їх запровадження вже створює підгрунтя для розвитку власного виробництва. Імпорт телевізійного контенту з Росії складав від 300 до 600 млн доларів на рік в цілому по ринку. Якщо навіть половину цих коштів (за поточним курсом) перенаправити на український ринок — це створює реальну базу для розвитку власного виробництва. Тобто перший тренд — це підгрунтя для розвитку вітчизняного продакшену.
Другий тренд — суттєво змінюється спосіб споживання контенту. Раніше було ефірне телебачення та кабельне телебачення, решта способів споживання поширення не мали. А тепер на амстердамській виставці ІВС 2015, яку я відвідав пару тижнів тому, 30% стендів та конференцій присвячені способам доставки контенту. Це OTT, IPTV та різні VOD варіанти доставки контента глядачеві. Мені дуже сподобалась там фраза, що «контент — це сервіс». Тобто тепер це не лише якість картинки та драматургія в кадрі, а саме сервіс — як ту картинку донести до споживача. Це сучасна реальність, нею не можна нехтувати.
Третій тренд — боротьба з піратством. Особисто я ніколи не користуюсь піратськими копіями. Легальний контент має всі правильні треки, анотації, критику тощо. Це зовсім інший продукт, інша якість. Його можна «запаковувати у коробочку» як фізично, так і віртуально, та продавати зовсім за іншими принципами.
Чого не вистачає Україні з регуляторної точки зору?
Дуже багато чого не вистачає. Думаю, в першу чергу не вистачає сили волі, а вже потім — купи різних нюансів. Коли комерційні інтереси стають попереду національних — це проблема, але вона є загальною для України, не суто телевізійною.
Сьогодні у будь-якого політика, реформатора, є два «козирі», яких не було раніше — це війна на Донбасі та дуже глибока криза. І цими двома факторами завжди можна перекрити всі свої промахи та недопрацювання.
Тому вони вже мають відповідь на всі питання: якщо їм щось вдалося — то їх досягнення, якщо ні — то на то були поважні причини. Отже, змінювати потрібно чимало.
Важлива й проблема законодавства: медійна діяльність сьогодні регламентована Законом України «Про телебачення та радіомовлення», який було прийнято у 1993 році. Але телебачення 25 років тому та зараз — це зовсім різне телебачення! Тому закон, по суті, не відповідає вимогам ринку. І він обов’язково має бути адаптований до сучасних викликів та перспектив. Станом на сьогодні там мало не половина не сумісна з реальністю.
Не менш важлива проблема — це піратство. І навіть наші кредитори з МВФ кажуть, що треба з цим щось зробити, і з березня в МЕРТ працює робоча група над відповідним законопроектом, але що з того вийде — не знаю.
Та ми (індустрія) не втрачаємо час, і самотужки робимо перші рішучі кроки. Ми беремо участь в міжгруповій ініціативі «чисте небо». Таким чином ми поєднали зусилля у боротьбі з порушенням прав правовласників ще з трьома медіагрупами. Також ми ведемо з цього приводу переговори з ключовими українськими продакшенами та провайдерами, які нас активно підтримують. Крім цього, деякі рекламодавці також розділяють наш підхід. Сподіваємось, що й уряд нас підтримає. Як тільки будуть прийняті ці ініціативи — продаж контенту дійсно зможе стати бізнесом для медіа-груп.
Нема стимулювання розвитку галузі виробництва нового контенту збоку держави. Нема ані податкових, ані будь-явіх чи інших пільг. При чому державна фінансова підтримка й не потрібна, це той випадок, коли «хлопці, просто не заважайте»! Але й того нема.
Гадаю цього вже досить, щоб казати про необхідність термінових змін.
А є ще одна велика проблема — це цифрове телебачення. Згідно Женевської конвенції ми мали цього року відмовитися від аналогового телебачення, але через об’ективні та не дуже об’єктивні причини цей процес відтермінували до середини 2018 року.
1+1 медіа активно розвиває нішеві канали. Для чого це робиться?
Створення нішевих каналів має одразу декілька чинників. З одного боку, це можливість монетизації бібліотеки, яку ми вже маємо на балансі. З другого — це можливість охопити вузькі аудиторії, які складно задовільнити загальнонаціональними каналами. Також нішеві канали є свого роду диверсифікацією ризиків. До речі, ці проекти у нас комерційно найвигідніші. Великі канали у нашому холдингу є збитковими, дуже збитковими. А всі малі — прибуткові чи на рівні беззбитковості. І їх частка в загальній структурі аудиторії холдингу — 25–30%, це чимало.
А чому збиткові великі канали?
Великі канали мають великі витрати на виробництво та придбання контенту. Більше того, витрати ми маємо в доларах, а прибуток отримуємо в гривнях, тому й результат негативний.
Чи ви прогнозуєте зростання цього року?
За результатами 2008 року, коли сталася девальвація гривні з 5 до 8 гривень за долар, тобто на 70%, ринку знадобилося 5 років, щоб вийти на докризовий рівень. Як результат, 2014 року український медійний ринок в доларовому еквіваленти вийшов на показники 2008 р.
Зараз гривня впала з 8 до 24, тобто на 200%. Дуже хочеться вірити, що наступний рік дасть приріст на 30–40% по ринку, принаймні, наші аналітики та комерційна служба стверджують, що бачать для того передумови. Але навіть за такого темпу росту нескладно порахувати, скільки ще потрібно років, щоб повернутися на докризовий рівень.
Для нас це означає, що без оптимізацї витратної складової та розвитку нових джерел доходів, далеко не заїдеш.
Власне, ми почали цим займатися ще восени 2013 року, коли розгортався майдан — тоді ми почали шукати способи оптимізації витрат. Не можу сказати, що на той момент ми «мали жир», якого можна було легко позбутись, його вже давно не було, ще з 2008 року. Тому діяти треба було негайно.
Що ви робите для цього, крім відкриття нішевих каналів?
По-перше — це відмова від російського контенту. Те, що у бібліотеці є оплаченим і відповідає прийнятим законам, ще потрапляє до ефіру, але нові закупки вже не відбуваються. Тому ми активно інвестуємо у вітчизняний продакшен, власний продакшен, копродакшен — тобто, усі варіанти, які тільки можуть бути. Шукаємо і знаходимо. Наша частка на ринку зростає при значно нижчій собівартості — значить знаходимо вдало.
По-друге, ми шукаємо альтернативні ринки. Наприклад, у 2012 році ми відкрили для себе ринок турецього продукту. Співвідношення ціна/якість для цього продукту суттєво відрізняються від російського.
Як ви почуваєтеся в реальності, у якій існує інтернет?
Ми зараз дууууже багато часу приділяємо інтернету. Сьогодні ми ще не маємо значного результату, але процес неспинний. Інтернет для медіахолдингу — цікава та перспективна штука. Якщо вмієш користуватись цим інструментом — там неоране поле для заробляння грошей. Інша справа, що українські медійні групи й до цього дня орієнтовані на суто телевізійне виробництво.
Але ми вже давно почали дивитися в мережу. На сьогодні наша діяльність там зосереджена більше на інформаційних ресурсах — ТСН, УНІАН, але вже третій рік ми маємо редакцію по роботі з відеоконтентом в мережі, там працює вже близько 30 фахівців, а всього більше 100 працівників зайняті на усіх інтернет проектах. Зараз от вчимося працювати з Youtube на якісно іншому рівні та з іншими соц.мережами.
Нещодавно створили моніторингову службу, роззробили окремий софт, що відстежує порушення наших авторських прав, та маємо людей, що опікуються цими процесами — пишуть листи, звертаються до правопорушників, якщо треба залучають адвокатів, чподіваємось — що все зміниться на краще поступово.
Проте допоки ми не знайдемо дієвих інструментів боротьби з піратством — «овчинка вичинки не варта».
А якщо брати гроші зі споживачів?
(сміється) Візьміть! Якщо справа та зліва лежить все безкошновно — хто платитиме?
Досвід гравців нашого ринку, які робили спроби перейти на варіант підписки, поки що неуспішний, принаймні у тих — хто орієнтований тільки на український ринок
І взагалі, наші великі телевізійні групи ніколи не дивилися у цей бік, а якщо й дивилися — то не робили рішучих кроків до платного телебачення. Але сьогодні всі вже усвідомлюють, що майбутнє за міксом рекламної та платної моделей. Але є чимало законодавчих обмежень, що не дозволяють нам це робити. По суті, таке регулювання є втручанням до нашої комерційної діяльності.
Сподіваюсь, що цього року щось зміниться у цій ситуації на краще.
Структура доходів усіх західних медіа — це три кити: виробництво та продаж контенту, реклама і доходи від підписки. В українських реаліях — це тільки реклама. Останніх кілька років сформувався додатковий сегмент — продаж контенту, але основним ринком збуту була Росія, там багатша економіка, більш платоспроможна та має більш привабливі ціни, до того ж не вимагає мовної адаптації. Тепер цей ринок закритий. Ми в будь-якому випадку шукаємо нові ринки, не зважаючи на мовні особливості та інші складності.
Стосовно ж платного телебачення, ми зустрічаємо його в готовності, всі готові йти назустріч, розуміючи, що якщо канали будуть в скруті тривалий час, якість телевізійного контенту буде падати. На сьогодні чотири великі телевізійні групи дають 70–80% телеперегляду для ринку. Тому галузь все-таки повинан перейти на ринкові засади. «Невидиму руку» ринку ніхто не скасовував, вона має знайти своє плече. І я особисто вірю, що іншої альтернативи нема, хотілося б, щоб за два роки цей ринок запрацював.
Що найцікавіше та найскладніше у роботі?
Найцікавіше — це динаміка, вона шалена. Тільки й робимо, шо плануємо та реалізовуємо. Якщо раніше ми планували в горизонті п’ять років, то зараз частіше на півтора-два роки, рідко коли щось планується на три роки вперед. Все змінюється дуже швидко, ми — бізнес технологічний, а технології розвиваються щодня, треба ретельно стежити за змінами, щоб не пасти задніх, тому довгострокове планування зараз — не наш вибір.
А найскладніше — це було сформувати команду — гнучку, адаптовану, фахову. Мені знадобилося для цього три роки. Зараз в моїй обіймі 8 менеджерів, яке керують близько 700 працівниками.