Як материнство стало тригером для ідеї інженерного стартапу: кейс Яни Марісової
Яна Марісова — Senior QA Engineer у технологічній компанії у Кремнієвій долині, студентка Computer Science зі спеціалізацією штучний інтелект, мама однорічного Аарона. У грудні 2023 року, на 20-му тижні вагітності, вона дізналася, що у її майбутнього сина особливість правої руки. Між тим днем і народженням у травні 2024 року пройшла, як каже вона сама, «ціла вічність». Це були дві різні Яни. Нова прийняла рішення: зробити все можливе і неможливе, щоб дати синові більш ніж повноцінне життя.
Яно, розкажіть про той день, коли ви дізналися про особливість руки Аарона. Як це було?
Я пам’ятаю кожну секунду того дня.
Ми з чоловіком дізналися про особливість кінцівки Аарона напередодні Нового року — 29 або 30 грудня. Мені здається, я пам’ятаю кожну секунду того дня. Це був 20-й тиждень вагітності — плановий скринінг.
Ще на першому огляді, приблизно за місяць до того, уже був тривожний дзвіночок: УЗД-спеціалістка не змогла чітко побачити пальці. Хоча тоді нам сказали, що термін ще замалий, і на такому етапі це може бути варіантом норми.
На 20-му тижні все було інакше. Для оголошення результатів нас запросили в окрему кімнату для дзвінка з лікарем — і вже тоді я відчула, що це поганий знак. Лікарка повідомила, що у дитини є деформація правої руки. Вона не могла точно сказати, яка саме, але було зрозуміло, що кінцівка розвинулася не так, як очікувалося.
Яка була ваша перша реакція?
Мої емоції складно описати словами. Я пам’ятаю, що ми кілька хвилин сиділи у німому шоці. Ми перепитували одне й те саме знову і знову, ніби сподівалися, що просто щось не так зрозуміли.
Далі нам запропонували консультацію з генетиком, щоб перевірити, чи немає інших патологій, окрім фізичного дефекту. Практично одразу прозвучало питання вибору: переривати вагітність чи залишати дитину.
Я не буду брехати, що ми прийняли рішення одразу. Сам факт такого вибору здавався мені неприйнятним, бо я вже любила свою дитину. Я відчувала страх, розгубленість, злість і відчуття несправедливості, ніби світ раптом зламався.
Ми вийшли з клініки. Далі хронологія в пам’яті трохи розмита, але окремі моменти врізалися назавжди: у нас заглохла машина, ми пів дня нічого не їли, якось завели авто, чоловік завіз мене у маленьке кафе турецької кухні. Я пам’ятаю, як сиділа там і буквально вила на весь зал, запихаючи в себе кебаб із салатом просто тому, що треба було їсти. Плакала й запивала сльози водою.
Паралельно були нескінченні дзвінки, повідомлення, розмови з родичами й лікарями.
Як ви прийняли рішення залишити дитину?
У підсумку ми прийняли рішення залишити Аарона, але разом із цим ми домовилися, що зробимо все можливе — і навіть неможливе — щоб від своєї особливості він не відчував дискомфорту.
Це не вирок і не трагедія, просто інший початок.
Саме тоді в мене вперше чітко сформувалась думка, яка згодом стала внутрішньою опорою: це не вирок і не трагедія, просто інший початок. Я зрозуміла, що моє завдання як мами — допомогти йому мати максимум можливостей у цій реальності.
Як народження Аарона вплинуло на ваш професійний розвиток?
Материнство дуже загострює відчуття сенсу. Ти більше не розвиваєшся лише «для себе» — кожен новий крок, знання чи навичка стають інвестицією у майбутнє твоєї дитини. Ти вже не боїшся починати з нуля, змінювати напрямок, братися за складне.
Зникають межі й кордони того, на що ти здатна.
А якщо до цього додати досвід материнства дитини з особливостями розвитку, ця внутрішня сміливість множиться щонайменше вдвічі. Зникають межі й кордони того, на що ти здатна, аби зробити життя своєї дитини кращим. І паралельно з’являється дуже сильне бажання зробити щось добре й для інших дітей, яким ти можеш допомогти. Це важко раціонально пояснити — це дуже про внутрішній стан.
Коли ви прийшли до ідеї створити технологічне рішення для дітей з подібними особливостями?
На цьому етапі я б не називала це повноцінним технологічним рішенням — поки що це лише ідея. Я ще не визначила остаточно, що саме лежатиме в основі моделі, і датасет, на якому відбуватиметься навчання, також лише формується.
Тригером стало усвідомлення, що світ не зобов’язаний підлаштовуватися, проте я можу створити інструмент.
Але тригером стало усвідомлення, що світ не зобов’язаний підлаштовуватися, проте я можу створити інструмент, який дасть моїй дитині більше свободи в ньому.
Між моментом, коли ми дізналися про особливість руки Аарона, і його народженням я пройшла серйозну внутрішню трансформацію. Я перестала шукати відповідь на запитання «чому» і почала шукати «як» — як зробити так, щоб він не відчував обмежень там, де їх можна зняти або мінімізувати за допомогою технологій.
Сьогодні ця ідея — це напрямок, який поступово набирає форму й наповнюється змістом.
Чому саме AI та комп’ютерний зір?
Я добре пам’ятаю момент ще до вагітності, коли ми з чоловіком поїхали до Лос-Анджелеса і йшли променадом поруч із delivery-роботом. Він разом із нами зупинявся на пішохідних переходах, поводився дуже «усвідомлено» як для машини.
І я просто зрозуміла: ми вже живемо в майбутньому, а моїх тодішніх знань тут, у Долині, недостатньо. Саме тоді вибір другого навчання в напрямку Computer Science був свідомим рішенням, ще до народження Аарона.
Як ви поєднуєте материнство, роботу та навчання? Як виглядає ваш день?
Мій день — це поєднання чіткої структури й великої гнучкості, однак, насправді я не можу назвати свій розклад фіксованим, бо він постійно змінюється і залежить від багатьох факторів, у більшості випадків, звісно, від Аарона.
Я планую життя блоками, приймаю, що ідеального балансу не існує, і собі також дозволяю бути не ідеальною.
Я планую життя блоками, приймаю, що ідеального балансу не існує, і собі також дозволяю бути не ідеальною. Материнство дуже навчило використовувати обмежений час максимально ефективно.
Лекції я часто слухаю в машині дорогою на роботу — мені довго їхати, і цей час стає повноцінною частиною навчання. Домашні та лабораторні роботи роблю у брейках, під час обіду або пізно ввечері, коли дитина засинає. Це не завжди легко, але дає відчуття, що кожна хвилина прожита з користю.
Ви нещодавно повернулися з ролі QA Lead до Individual Contributor. Чому?
Доводиться чимось жертвувати, йти на компроміси. Наприклад, на початку цього місяця я попросила на роботі повернутися з ролі ліда команди до ролі individual contributor. На перший погляд це може виглядати як крок назад — і для мене це рішення теж було непростим. Однак, я чітко розставила пріоритети для себе й своєї родини: попереду завершення останньої сесії та написання дипломного проєкту, на якому я хочу максимально сфокусуватися.
Іноді чоловік бере Аарона на себе у вихідний, якщо в мене є щось справді важливе і я не встигаю, але водночас я дуже свідомо намагаюся приділяти час сім’ї. Ми з чоловіком чітко розуміємо, навіщо ми все це робимо, і це дуже допомагає тримати баланс.
Ви також згадували, що Аарон знімається у фільмах?
Так, у нас є таке невелике, але важливе хобі — я пробую Аарона у зйомках. Це теж потребує сил, дисципліни та організації. І тут у нас уже є перше досягнення: буквально минулого місяця Аарон знявся у справжньому художньому фільмі в Голлівуді.
Коли він трохи підросте, я хотіла б, щоб він і далі займався акторським мистецтвом — у першу чергу для того, щоб не боявся спілкуватися з людьми й почувався комфортно в будь-якому середовищі.
Ви спілкувалися з іншими батьками дітей з особливостями кінцівок?
Так. Існує спільнота Lucky Fin Project, яка об’єднує людей і батьків дітей з особливостями кінцівок та ампутаціями. У певний момент ця група стала критично важливою для мене й мого чоловіка у моральному плані.
Ще під час вагітності ми поїхали на зустріч у нашому районі, щоб познайомитися з такими дітьми, поспілкуватися з батьками, поставити запитання, які нас дуже хвилювали. І головне, що ми чули знову й знову: «З ним усе буде добре. І з вами теж».
Як ви обрали тему дипломної роботи?
Я хочу, щоб диплом був корисним для життя. Тема ще остаточно узгоджується, у мене навіть поки немає наукового керівника, але я точно знаю: хочу дослідити щось, що може бути корисним моєму сину.
Коли ми зробили Аарону рентген і нам сказали, що жодна операція не зможе підвищити функціональність руки, ми почали вивчати ринок протезів. І побачили, що більшість дитячих варіантів або суто косметичні, або важкі, дорогі, довго виготовляються і потребують частих замін.
Так і з’явилася ідея керування через комп’ютерний зір. Розпізнавання намірів — це ключ: якщо система розуміє, що людина хоче зробити, їй не потрібно ідеальне фізичне виконання. Це змінює саму логіку взаємодії людини з технологією.
Що для вас означає створити щось, що може допомогти вашій дитині та іншим дітям?
Якщо моя робота дасть хоча б одній дитині більше впевненості в собі і менше обмежень — вона вже має сенс.
Я хочу, щоб мій син міг лазити monkey bars на майданчику. Я хочу, щоб він міг кататися на велосипеді й триматися за кермо. Якщо моя робота дасть хоча б одній дитині більше впевненості в собі і менше обмежень — вона вже має сенс.
Яке ваше бачення майбутнього цього проєкту?
Я бачу це як масштабований технологічний напрямок: від дослідження — до реального продукту, від одного прототипу — до екосистеми рішень. Це звучить дуже глобально й, можливо, далеко, але я бачу в цьому зміну підходу: замість того, щоб компенсувати «недоліки» можна підсилювати можливості.
У нас склалася дуже природна сімейна колаборація.
І головне, без підтримки моєї сім’ї цього проєкту просто не існувало б. Мій чоловік — моя опора і партнер, який вірить у мене навіть тоді, коли я сама сумніваюся. Він відповідатиме за hardware-частину — тим більше, що працює в робототехнічному напрямку. У нас склалася дуже природна сімейна колаборація і я вірю, що разом ми зможемо зробити світ трішечки кращим.
