Що бісить? Віра Солдатова про наради, поверхневу роботу та токсиків

Як сприймають оточуючі вашу професію? З якими кліше ви стикаєтеся?

Та взагалі ніяк 😅 Сучасні люди дуже зайняті своїм колом роботи, сім’ї, спілкування — і мало хто реально цікавиться, чим займаються інші. Свої би проблеми вирішити. Багато хто не розуміє, хто такий PR-менеджер, і, відверто кажучи, їм це і не треба.

А якщо навіть раптом хтось захотів би спитати (не засуджую, до речі), то вже за кілька хвилин загубився би. PR сьогодні може бути абсолютно різним залежно від компанії, її розміру, індустрії, того, чи працюєте ви в агенції, чи в інхаус-команді.

Мій скоуп завдань досить широкий: від КСВ і промо GR-ініціатив до бренду роботодавця. Плюс, як керівник, я приділяю багато часу піпл-менеджменту, бюджетам та плануванню. Також сфокусована на розвитку команди та розв’язанні складних ситуацій. Це неможливо розповісти за 30 секунд. А у наш час усе, що довше — уже нудно.

Єдині, хто реально цікавиться, чим я займаюся, — це дуже близькі люди. І вони героїчно витримують мої довгі розповіді, бо вони ж мене люблять (хоча, може, трохи менше після кожної 30-хвилинної лекції). І, звісно, моя команда, бо у неї немає вибору:)

А тепер опишіть, як насправді виглядає ваш звичний робочий день.

Ну, це не завжди день:) Зі сторони все здається дуже однотипним: сидить собі за комп’ютером, листи пише, з кимось розмовляє. Частково так і є. Щодня багато комунікацій: пошта, месенджери, соцмережі, джира. Іноді довго згадую, у якому саме месенджері, чаті чи соцмережі мені щось написали і де треба відповісти.

Наради. Бувають дні, коли їх 8–10 підряд, а бувають і коли запланованих лише одна-дві, але обов’язково з`являються ad-hoc зустрічі. Не люблю дні без жодної перерви між нарадами, бо тоді не залишається часу реально попрацювати.

Креативні чи складні завдання часто залишаю на неробочий час. Найпродуктивніші думки — під час прогулянок із собакою. У будь-яку погоду маєш час подумати. Але це не точно:)

Якщо придивитися уважніше, жоден день не схожий на інший, бо завдання дуже різні. Особливо ціную наші неформальні жарти та меми у командному чаті та дружню атмосферу. Як на мене, велика перевага інхаусу, коли замовники — колеги. Ти знаєш людей, культуру, працюєш із тими, хто поділяє твої цінності.

Найбісячіші речі у вашій професії.

Багато знайомих піарників говорять про стереотипи та нерозуміння професії «ззовні». Погоджуюся, але повторюся: зовнішні люди поза контекстом — це нормально. Вони не зобов’язані розуміти нашу сферу.

Мене більше зачіпають «внутрішні» історії — від людей, які вже обрали цю професію (або принаймні так кажуть). І тоді це:

• Небажання мислити за рамками запропонованого і робити хоч трохи більше, ніж мінімально потрібно. Будь-яке завдання можна зробити «аби було», а можна — круто. Можна просто написати пост про івент. А можна зібрати інсайти, додати цікавинки, зробити банери.
• Поверхневе розуміння своєї роботи. Наведу приклад: останнім часом всі зрозуміли, що результативність PR можна і треба вимірювати. Але збирати цифри та KPI — це одне. Аналізувати їх, робити висновки, міняти підхід залежно від результатів — зовсім інше. А от друге роблять далеко не всі, бо це потребує розуміння глибинних процесів.
• Класичне «мене ніхто не цінує». Загалом у нашій сфері таке трапляється, але будь-хто може сказати, що його недооцінюють. Варто час від часу питати себе: а чи ціную я роботу інших — офіс-менеджерів, кур’єрів, підрядників? Це швидко приводить до тями. Легко вважати себе недооціненим, але важко по-справжньому цінувати інших.

Як справляєтеся зі стресом на роботі? Ваші лайфхаки.

Іноді швидше стрес справляється зі мною. Я люблю свою роботу. Буває, варто лише собі про це нагадати — і стрес відступає. Ну а якщо важкий випадок, то:

• Перше правило — не допомагати стресу. Його завжди більше там, де бардак, ніж там, де процесність і порядок. Тому не панікувати, не сіяти суєту, вміти швидко та правильно переставляти пріоритети. Коли розумієш, що саме робити зараз і які наступні кроки — рівень стресу падає.
• Друге — довіряти. Не мікроменеджити, не тягнути все на собі, дозволяти собі відпочивати та довіряти іншим — команді, яку сама збирала.
• Баланс роботи та життя. Хоча інколи здається, що я отримую рівну дозу стресу і там, і там 😅 Але можливість провести час із сім’єю, бачити, як дорослішає моя дитина, відволіктися на хобі чи просто побути наодинці дуже допомагає перемкнутися.
• Гумор і філософія. Гумор рятує завжди. І філософське ставлення до життя теж: більшість наших проблем — це не кінець світу.
• І ще — не жити в очікуванні катастрофи. Не думати щодня: «А раптом я щось забула/втратила/упустила?». Ця тривожнiсть накручує значно сильніше, ніж будь-які реальні пожежі.

Яким людям точно не варто працювати у вашій сфері?

Як то кажуть, за всю Одесу, тобто за весь піар, не скажу. Він дуже різниться між індустріями та компаніями. Усередині PR теж є різні напрями: івенти, контент, SMM, бренд-менеджмент, дженералісти. І кожен потребує своїх навичок та має інший набір завдань.

Можу сказати про свою PR-команду. У нас точно не приживеться:

• Песиміст і токсик. У стресовій сфері негативу вистачає і без того, а такі люди сильно б’ють по мотивації.
• «Перекладач» відповідальності. Щось сталося — і замість вирішення проблеми триває нескінченний пошук винних. Треба вміти визнавати свої помилки й проактивно їх виправляти. У піарі швидкість — запорука успіху.
• Консерватор (хоча я й сама іноді трохи ретроград). Людина, яка живе за принципом «завжди так було і хай так лишається», не зможе розвиватися, змінювати щось у собі, команді чи процесах. А у PR без нових ідей, нестандартних рішень і готовності до змін — складно.
• Егоцентрик. Для мене особисто PR — це про команду, про вміння підтримати, підсилити одне одного, коли два плюс два дорівнює п’ять. Це про вміння слухати інших, приймати різні точки зору й ділитися успіхом.

Підписуйтеся на нас у Telegram