«А мій в Азові»: як створювалася нова рекрутингова кампанія бригади
Соціально-рекрутингова кампанія «А мій в Азові» стала однією з найобговорюваніших за останній час. Лаконічний, але емоційно насичений меседж, винесений у формат побутової розмови, спровокував дискусію — від слів підтримки за щирість і людяність до критики за нібито романтизацію війни та засудження тих, хто не служить. У суспільстві вона прозвучала як виклик і як «дзеркало, у яке не всі готові дивитися».
Ми поставили представнику відділу стратегічних комунікацій «Азову» Єгору Славуцькому сім запитань — про задум і реалізацію кампанії, її меседжі та цільову аудиторію, роботу з родинами бійців, а також про реакцію суспільства і подальші плани бригади.
Хто займався розробкою кампанії?
Кампанію створили виключно діючі військовослужбовці «Азову» спільно з режисером Микитою Красніковим та оператором Олександром Рощиним. До знімальної команди увійшли військові з пресслужби підрозділу, а за продакшн відповідали Оксана Бондаренко та Руслан Богдан.
Які ключові меседжі ви хочете донести до суспільства через цю кампанію?
Кампанія нагадує, що сім’ї військових мають право пишатися близькими, адже підтримка бійців напряму впливає на їхню мотивацію.
Сюжети роликів — з реального життя: рідні військових чують, як хтось планує «порішати» чи виїхати. Гордий і шанобливий погляд на захисників змінився на співчуття та сприйняття їх як «жертв обставин».
Кампанія нагадує, що сім’ї військових мають право пишатися близькими, адже підтримка бійців напряму впливає на їхню мотивацію. На четвертому році війни варто пам’ятати: служба — це основа виживання країни, а сім’ї захисників — гідні поваги та шани.
Хто ЦА вашої нової кампанії? Чи є ціль залучити нових добровольців завдяки ній?
Цільова аудиторія цієї кампанії — перш за все, родини військовослужбовців, які протягом багатьох років залишаються їхнім моральним та емоційним тилом.
Цільова аудиторія цієї кампанії — перш за все, родини військовослужбовців, які протягом багатьох років залишаються їхнім моральним та емоційним тилом. Вони щодня підтримують бійців, розділяють із ними тягар служби та мають право пишатися їхнім вибором захищати країну.
Кампанія нагадує, що гордо говорити про службу близьких — природно й почесно.
Також кампанія прагне залучити добровольців, показуючи: рішення служити часто народжується в родині, а підтримка близьких — ключова. Ми хочемо, щоб майбутні рекрути були впевнені: їхні рідні з гордістю скажуть: «А мій — в Азові».
Які строки, складові та KPI рекламної кампанії? Які канали комунікації ви використовуєте та чому обрали саме такий підхід — зокрема, запуск банерів і ТБ-роликів раніше за публікації в соцмережах?
Головний KPI кампанії — кількість заявок до рекрут-центрів «Азову». Та ми бачимо її не лише як рекрутингову, а й як мотиваційну соціальну ініціативу, покликану підняти важливі питання. Широка дискусія, яку вона спричинила, свідчить: ці теми надзвичайно актуальні.
Та ми бачимо її не лише як рекрутингову, а й як мотиваційну соціальну ініціативу, покликану підняти важливі питання.
Кампанія триватиме у кількох каналах: ролики в соцмережах, зовнішня реклама та ТБ. Усі чотири ролики вже опубліковані. Банери запустили раніше, щоб викликати першу реакцію в соцмережах і підігріти інтерес — це було заплановано й спрацювало.
На ТБ ролики вийшли одночасно, незалежно від черговості публікацій у соцмережах. Як і очікувалось, аудиторії телебачення та інтернету різні, тож проблеми «спойлерів» не виникло.
Чи брали участь у кампанії реальні родичі азовців? Якщо так, то як ви з ними працювали?
Під час затвердження концепції наш командир, полковник Денис «Редіс» Прокопенко, запропонував, щоб головні ролі виконували реальні родичі азовців. Для зйомок ми запросили родичів військових, які самі виявили бажання взяти участь.
Які наступні кроки плануються в межах цієї чи схожих ініціатив?
Зараз працюємо над новими рекрутинговими та інформаційними кампаніями, паралельно аналізуємо результати й відгуки на «А мій — в Азові». Наступні кроки з’являться на наших сторінках у соцмережах.
Кампанія вже встигла викликати змішані емоції в аудиторії. Як ви прокоментуєте це?
На четвертому році повномасштабної війни абсолютно нормально говорити про те, що захищати свою країну та близьких — це почесний вибір, який заслуговує на повагу.
Бурхлива дискусія навколо роликів показала реальний стан суспільства: реклама зачепила теми, які дехто волів би оминати, викликавши дискомфорт і захисну реакцію.
На четвертому році війни абсолютно нормально говорити, що захищати країну та близьких — почесний вибір, гідний поваги. Рідні військових також мають право пишатися, а не соромитися сказати, що їхній близький служить.
У кампанії не було ані оцінок, ані образ. Ми отримали багато позитивних відгуків, зокрема від родичів військових.
