В Україні створена єдина платформа для волонтерів
HelpTheHelper — платформа, що збирає історії тих, хто забезпечує міста України необхідними продуктами харчування, амуніцією, медикаментами, а також тих, хто вивозить людей з-під обстрілів і надає всебічну допомогу.
Через цю платформу можна відправити фінансову допомогу саме тим, чия діяльність і історія відгукується.
На сайті HelpTheHelper зібрані історії волонтерів, яких команда проєкту знає особисто.
CEO проєкту Іван Голяков до війни був підприємцем. Він ініціював створення платформи, щоб допомогти знайомим, які залишилися в Україні та щодня рятують людей, підсилити їх діяльність:
«Війна зустріла мені коли я був далеко за кордоном. Вранці 24 лютого світ поринув у пітьму. Але в цій темряві раптово почало з’являтися сонце. Цим сонцем були мої друзі, які залишились у країні. Всі мої діяльні активні друзі стали так чи інакше займатися стихійно волонтерською діяльністю.
Я бачив, що вони мають одну велику потребу — в ресурсах. Серед моїх знайомих було багато охочих допомогти. Вони не хотіли донатити великим фондам, бо не були впевнені, що їхні гроші отримають люди, яким вони справді потрібні».
Платформа направляє фінансову допомогу напряму волонтерам. В команді проєкту — програмісти, дизайнери, перекладачі, журналісти та маркетологи. Вони записують інтерв’ю, збирають факти волонтерської діяльності та представляють їх авдиторії.
<em>Ми не знаємо, скільки б людей загинуло у цій війни від бомбардування та голоду, якщо б волонтери поставили в першу чергу турботу про власну безпеку</em>. <em>Щодня наші герої роблять неможливе: вивезти тисячі людей з зон активних бойових дій. Знайти медикаментів на кілька сотен тисяч гривень та доставити їх у віддалені райони фронтових міст. Знайти декілька тон корму для собак в Амстердамі і доставити їх в Україну.</em> <em>В історіях цих людей — готовність робити більше, ніж кожен з них міг уявити. Взяти свою зону відповідальності та піклуватися про інших</em>.
Коли ми запитуємо героїв наших історій, як вони наважились на таку масштабну допомогу, вони відповідають: «А як я можу інакше? Це моя земля. Я роблю те, що повинен робити». Те, що для нас здається героїзмом, для них — щоденна буденність, вони взяли відповідальність за своїх людей, країну та місто.
