Єпитання. Аліна Смишляк-Борода про внутрішнього самозванця та недоречні фідбеки

MMR продовжує рубрику «Єпитання», у якій ми ставимо експертам індустрії незручні запитання. У попередній серії на них відповідала Олена Плахова, директорка з комунікацій та взаємодії з урядом Kernel.

Який факап вам досі сниться вночі — і чому він болить?

Я тоді фрилансила: писала тексти, вела соціальні мережі. Погодила текст із замовником у месенджері, запостила — і через 20 хвилин замовник надсилає мені скриншот, від якого мене кидає у холодний піт. Я опублікувала пост, але текст скопіювала разом із «шапочкою», у якій йшлося про «нюанси» публікації. Прямо скажемо, не дуже хотілося би, щоб підписники їх бачили 🙂 

Це схоже на те, коли пишеш тексти з допомогою ШІ і забуваєш видалити оце фірмове «добре, давай запропоную тобі максимально коректну версію, без драми, але й без зайвої романтизації» 🙂

Пост оперативно відредагували, але з тих пір я завжди надсилаю тексти на погодження окремим повідомленням і тричі перевіряю, чи не потрапило туди щось зайве))) 

Підписуйтеся на нас у Telegram

Коли ви востаннє заздрили колезі і чому?

О, мій внутрішній «самозванець» перебуває у перманентному стані професійної заздрості)))

Заздрю вірусним кампаніям і влучним ситуативам, імпакт-проєктам, які показують реальну підтверджену дію, публікаціям у крутих світових медіа, оригінальним ідеям, що прийшли в голову не мені))) 

MRKTNG марафон 2026 — «Підкреслити головне»

Забудь про універсальні правила — їх більше немає. MRKTNG марафон 3 червня 2026 року — про маркетинг у реальному хаосі: коли інструментів більше, ніж ясності, а результат залежить від того, що ти обереш. Твоє місце вже чекає!

У програмі — панельні дискусії про виклики ринку, подкаст просто на сцені, нон-стоп лекції від топів ринку, розбір рішень, нагородження X-RAY і багато нетворкінгу.

ЗАБРОНЮВАТИ УЧАСТЬ

Але заздрість — це згусток енергії, яка може набувати як негативного спектру, так і творчого, позитивного. У першому випадку виникає спокуса критикувати чи знецінювати. У другому — направити цю енергію у пошук, дослідження, розвиток, самовдосконалення, щоб і я так колись досягла чогось подібного.

Практикую другий підхід, бо це крутий драйвер розвитку та вакцина від самозамилування.

Чи брехали колись клієнту і чому?

Наш клієнт не розмовляє, але надурити його складно. Коти і собаки просто не їстимуть наш корм. 

Як петперентка пʼяти котів одразу думаю: «А я би своїм хвостам поклала в миску щось «не те»?». Наприклад, якщо б мені сказали, що корм не містить курки і глютену, я б його купила, а у тварин почалась алергія?  

Коли ціна помилки велика, а брехні — ще більша, говорячи неправду, ти не ізольований від її наслідків — жодної мотивації брехати немає.

Чи були рішення, за які вам справді соромно?

Сором — відчуття, якому найменше хочеться зазирати в очі. Тож могла би сказати просто: «Так, а  у кого їх не було». Але якщо додати конкретики — для мене знаковими стали два таких рішення.

Перше — багато років тому попрацювати на виборах в окрузі міста, яке сьогодні вже стерто з лиця землі. Усвідомивши цю страшну іронію, я вперше серйозно замислилася над тим, хто я і про що, чого я більше ніколи в житті не робитиму, з ким не працюватиму і які цінності не прийму ніколи. 

Друге — кілька разів в кар’єрі я обирала тактику «прилипнути до акули». Дозволяла, щоб мене вели в ту чи іншу компанію, команду, бо йшла за керівником чи особою, якій довіряла, вважаючи, що на даний момент це рішення оптимальне.

Результат — втрачений час, щоб жити не своє життя не на своєму місці. Після цього вивела для себе правило: «Не дозволяти, щоб мене вели». Треба розуміти, коли час подякувати за наставництво і ріст, але вчасно піти далі своєю дорогою.

Коли востаннє ви всерйоз хотіли все кинути — і чому не кинули?

Останній раз десь 2 тижні тому 🙂 Але я багато рефлексую і вже доволі чітко розумію, наскільки багато для мене значить моя професія і суміжні з нею заняття. Покинути все, перекваліфікуватися у флориста, дизайнера, розводити кіз чи почати все з нуля у будь-якому іншому форматі — не моя історія.

Тож, коли емоції вщухають, я повертаюся до своїх 3-х пунктів «чому я тут лишаюсь»: 

1. довіра тих, кому я служу і не можу зрадити їх очікування (а я сприймаю свою найману працю саме як служіння);
2. моя команда, без якої я не уявляю свого життя і роботи;
3. мій розвиток як особистості та професіонала.

Кожна така думка — це точка зростання. Навіть коли період втоми й невизначеності затягується, після кризи я переходжу на наступну сходинку і розумію, що це була потрібна «ломка», без неї я би не стала кращою версією себе.

Що найболючішого вам колись сказали у професії?

Я дуже емпатійна і емоційна. Незважаючи на всю роботу над собою, перша відрухова реакція на недоречний фідбек — сприйняти все на свій рахунок і засумніватись у собі. Тож засмутити здатне багато чого, але абсолютна більшість прикладів, які пам’ятаю, — не стільки про професію, скільки про нетактовність людини.

Як приклад наведу смішну та іронічну історію. На моїй першій роботі в бізнесі один із керівників зробив мені зауваження. Як думаєте, за що? За подряпані руки (у мене саме тоді з’явилася моя перша в самостійному житті кішка, ще кошеня). Він тоді сказав: «Ти з бізнесменами спілкуєшся, а в тебе такі руки» 🙂

Тоді мені просто стало дивно, а сьогодні — смішно. Бо я працюю в компанії, де подряпані руки — це майже перевага)))

Чи доводилося вам зраджувати власні цінності заради проєкту або кар’єри?

Мені в цьому відношенні більше подобається апелювати до поняття чеснот. Бо цінності — поняття змінне, а чесноти — стале. Але і те, і інше потребує внутрішньої ідентифікації і узгодження. Бо цінності стають або ні зовнішніми поведінковими проявами чеснот. 

Мій персональний шлях усвідомлення своїх чеснот і цінностей, які їх проявляють, триває. Після вже згаданого мною випадку цей внутрішній діалог став більш напруженим і результативним. Я сьогоднішня завжди можу знайти, за що дорікнути собі вчорашній. Але стержень чеснот має тримати мене фундаментально.

До прикладу, я люблю тварин, але я їм м’ясо. Мені відгукується працювати в Kormotech, бо це компанія, що багато робить для зміни ставлення до тварин від власності та обʼєктів до повноцінних компаньйонів і супутників нашого життя. Це дозволяє мені повертати свій соціальний борг природі. 

І я ніколи не піду працювати в компанію, що вдається до жорстоких і негуманних практик по відношенню до тварин, бо для моїх цінностей це точка непереходу.

Що найбільше демотивує вас у вашій індустрії?

Коли стикаюся із думкою, що комунікації — це такий собі флоу, який пливе сам по собі, не вимагаючи ресурсу людей, коштів, ідей. Звідси часто витікає недооцінка стратегічної ролі репутації та знецінення зусиль, що докладаються до її формування. 

Але це наше домашнє завдання — розробляти прості та зрозумілі інструменти оцінки впливу та користі репутаційної функції для бізнесу.