Єпитання. Антон Бокий про факап на UFW, заздрість колег та Чорну пʼятницю
MMR продовжує рубрику «Єпитання», у якій ми ставимо експертам індустрії незручні запитання. У попередній серії на них відповідав Ігор Фінашкін, CEO & Creative Director I AM IDEA.
Який факап вам досі сниться вночі і чому він болить?
Не скажу, що сниться, але коли згадую — думаю: як так можна було? 😂
До ковіду. Показ колекції на UFW. Повний зал — понад 400 гостей, усе ідеально підготовлено. Ми зустрічаємо партнерів, медіа, розсаджуємо гостей — і раптом розумію: перший ряд уже забитий.
А зірки, партнери та акціонери тільки заходять. Уявіть: ключові люди, заради яких ми узгоджували графіки тижнями, не мають де сісти. У голові лише одна думка: «Ну все, в принципі можна закінчувати карʼєрний шлях» 😅 Я прошу людей встати, пересаджую їх на інші місця, вибачаюся, усміхаюся — і встигаю рівно за хвилину до початку.
Смішно тепер, але тоді це був чистий адреналін. Бо уявити, що спецгості залишаться без місць у центрі залу, — це був би справжній факап століття.
Коли ви востаннє заздрили колезі і чому?
Зріла людина не «не заздрить» — вона просто вміє розпізнати заздрість і перетворити її на дію.
Я давно навчився не заздрити у звичному розумінні. Навпаки — трансформую це у натхнення. Бо зріла людина не «не заздрить» — вона просто вміє розпізнати заздрість і перетворити її на дію: «Клас, я теж хочу так, і зможу ще краще».
Якщо чесно, я по-доброму заздрю людям, які ходять у відпустку більше двох разів на рік)))) Це про баланс, який я ще вчуся тримати. Мабуть, це єдина заздрість, яку я собі дозволяю, — до спокійних людей, які вміють перемикатися й все одно все встигають.
Чи брехали колись клієнту і чому?
Ні. Я ніколи не брехав клієнтам — бо клієнт завжди це відчує.
Один із головних бренд-атрибутів INTERTOP — довіра. Вона не може бути частковою: або є, або немає. Тому ми чесні — у сервісі, у цінах, у комунікаціях і в тому, як будуємо відносини з клієнтом.
Ми просто не вміємо грати в маніпуляції — краще вже вигравати у довіру.
До речі, скоро сезон Чорної п’ятниці. Ми не граємо у «вірю — не вірю» навіть тоді. Не підвищуємо ціни перед знижками — у нас Чорна пʼятниця без чорної магії 🙂
Ми просто не вміємо грати в маніпуляції — краще вже вигравати у довіру.
Чи були рішення, за які вам справді соромно?
А в кого їх не було? Це про досвід, який можна тільки прожити.
Колись ми взяли участь у фестивалі videozhara — величезна тусовка ютуберів і блогерів. Ми вирішили, що буде круто поставити свою зону і продавати взуття просто там, на їхній маркет-локації. Виїзна торгівля, атмосфера, молодь з родинами — усе мало виглядати ідеально.
Не дозволяю собі помилятися — тільки свідомо.
Результат — один продаж за цілий день. Після цього ми чесно визнали: фестивалі — не місце для шопінгу, навіть якщо бренд виглядає стильно. І з того часу — жодних виїзних точок на івентах 😄
Були й інші рішення — проєкти, які не спрацювали, або невдалі обрання людей. Це частина шляху.
Головний висновок — будь-яке рішення без внутрішньої віри відчувається. Його відчуває команда, клієнт, споживач. Тепер це мій маркер: якщо сумніваюся — краще поставити на паузу, ніж іти за інерцією.
Зараз я вже не дозволяю собі помилятися — тільки свідомо 😉
Коли востаннє ви всерйоз хотіли все кинути і чому не кинули?
Буває, що хочеться все кинути. Але, коли у тебе 40 людей у команді, — робити це можна тільки дуже тихенько, щоб ніхто не помітив 😅
Максимум — день тиші, зміна фокусу, свіже повітря. Видихаєш — і знову вперед.
Бо любов до своєї справи сильніша за будь-яке вигорання.
Що найболючішого вам колись сказали у професії?
Коли сумніваються в тобі ще до того, як побачили результат.
Було різне, особливо на початку, в 18-19 років. І критика, і сумніви, і легкий ейджизм. Але найболючіше — коли сумніваються в тобі ще до того, як побачили результат.
Зараз, озираючись назад, я навіть вдячний за це — бо саме такі фрази змушують рухатися швидше й доводити справами.
Чи доводилося вам зраджувати власні цінності заради проєкту або кар’єри?
Думаю, без компромісів не буває. Інколи доводилося грати певні ролі — бо цього вимагали правила гри чи конкретна ситуація. Такі моменти є в будь-якому житті. Але це не про зраду цінностей, а про вміння діяти стратегічно.
Якщо втрачаєш себе — жоден проєкт того не вартий.
Я ніколи не переходив межу базових речей — поваги до людей і до себе. Бо можна змінити позицію, формат чи навіть ринок, але якщо втрачаєш себе — жоден проєкт того не вартий.
Що найбільше демотивує вас у вашій індустрії?
Напевно, найбільше демотивує необ’єктивне знецінення. Визнання важливе для будь-якої людини, незалежно від посади.
Розвиток починається там, де закінчується зона комфорту.
І друге — коли втрачаєш відчуття, що можеш зробити більше на своєму місці. Це той момент, коли треба чесно подивитися на себе й вирішити: залишаєшся у комфорті чи наважуєшся на зміни.
Я завжди обирав друге — бо розвиток починається там, де закінчується зона комфорту.
