Як українські зірки перетворюють свій Instagram на голос війни: інтерв’ю з Надею Дорофєєвою
З початком повномасштабної війни в Україні соцмережі українських зірок перестали бути лише способом спілкування з фанатами й перетворилися на потужний інструмент впливу — для донесення правди про війну, поширення зборів та підтримки ініціатив.
Привертати увагу до війни стає дедалі складніше, тож зірки шукають нові формати. Спочатку це були креативні ролики для зборів та благодійні колаборації на підтримку фронту, а тепер з’явився ще один ефективний спосіб — передача свого акаунту на один день військовому або волонтеру.
Коли Девід Бекхем віддав свій Instagram лікарю з Харкова, світ побачив, як сила соцмереж може стати силою підтримки. В Україні ж першою цей формат підхопила співачка Надя Дорофєєва, довівши, що така практика може стати ефективним інструментом підтримки та донесення важливих меседжів. Згодом у Всесвітній день тварин тренд продовжила реперка alyona alyona, яка передала свою сторінку UAnimals. Ми також пам’ятаємо історію, коли Сергій Жадан віддав свій акаунт в X (Twitter) бригаді «Хартія».
Чому вирішили передавати акаунт?
Був момент, коли я раптом натрапила на сторінку одного військового, де він показував свої будні. І ці будні, звичайно ж, мене шокували. Тоді я зрозуміла, наскільки важливо всім тим, хто не на лінії фронту, розуміти реалії тих, хто на передовій захищає ціною свого життя нас і нашу землю, допомагає іншим, висвітлює всю правду і всі жахіття. І люди, які впливають на людей через свої соцмережі, мають цьому сприяти.
Для мене надзвичайно важливо, щоб окрім музики і творчості, мої підписники бачили на моїй сторінці реальне життя, справжніх героїв, актуальні речі та контекст сьогодення.
У мене в Instagram п’ятимільйонна аудиторія, і для мене надзвичайно важливо, щоб окрім музики і творчості, мої підписники бачили на моїй сторінці реальне життя, справжніх героїв, актуальні речі та контекст сьогодення, які нагадують, що потрібно продовжувати допомагати. Бо вірю, що аудиторія — це не тільки цифри, а мільйони людей, які здатні щось змінити і які можуть своїми діями вплинути на реальність.
Так з’явилася ініціатива «Передаю слово». Її суть у тому, що я на один день віддаю свій Instagram героям сьогодення і передаю їм слово. Вони показують своє життя, надважку та небезпечну роботу в контексті повномасштабної війни та реалій сьогодення. А наприкінці цього дня ми разом відкриваємо банку на нагальні потреби кожного з героїв.
Першим героєм, якому я передала слово, став Денис Христов, з яким ми дуже добре знайомі ще з часів його роботи на телеканалі M1, де він був ведучим. З початку повномасштабного вторгнення він — волонтер, який майже щодня евакуює українців з гарячих точок, прифронтових територій і надає гуманітарну допомогу тим, хто залишається в зоні бойових дій.
Відгук аудиторії та медіа був просто шалений! І тоді я зрозуміла, що мої відчуття були абсолютно вірними. Бо всі ми намагаємося жити нормальне життя, навіть в умовах війни, але розуміння відчуття реальності та вдячність мають займати в цьому житті важливе місце.
Історії від першої особи — найсильніші, і вони працюють краще за будь-який репост чи сториз.
Згодом були наступні герої: подружжя фотографів Костянтина та Влади Ліберових, які зафільмували і показали буденність Покровська Донецької області, точніше того, що на той момент від нього залишилося.
Парамедикиня добровольчого батальйону «Госпітальєри» Катерина Галушка показала день із життя медика поблизу лінії фронту: як рятує бійців з Покровського напрямку, доставляє їх на важкі хірургічні операції, а також побут «Госпітальєрів» у важких умовах.
А нещодавно був Герой України Женя «Гром» Громадський — військовий у сьомому поколінні, який служить з 2017-го. На моїй сторінці він вперше показав унікальні кадри його військових операцій 2022-2024 років зі звільнення Харківщини, Донеччини, Луганщини та спецоперації в Суджі.
Історії від першої особи — найсильніші, і вони працюють краще за будь-який репост чи сториз. Такий формат точно передає контекст «тут і зараз» і у такий спосіб привертає увагу до реальних історій війни, викликає емпатію й швидко вмикає дію — задонатити чи поширити актуальний збір. Це потужний інструмент комунікації, що точно передає контекст і висвітлює героїв сьогодення. А це і є головною метою цієї ініціативи.
Як ви обираєте, кому будете передавати акаунт?
Один із головних критеріїв — щоб наш герой чи героїня могли показати аудиторії реалії, у яких живуть і працюють.
Щоразу ми сідаємо разом з моєю командою та збираємо перелік представників з різних сфер, які роблять важливі справи під час війни. Це не тільки військові, а й волонтери, медики і фотографи. Плануємо розширювати цей список і на інші сфери.
Один із головних критеріїв — щоб наш герой чи героїня могли якомога краще та повніше зняти, донести, показати аудиторії реалії, у яких живуть і працюють.
Хто відповідає за контент і комунікацію? Чи є правила, щоб дописи були безпечними для запрошених героїв і ефективними для аудиторії?
Я завжди зустрічаюся з героями особисто, бо мені як людині й як артисту, важливо пропускати через себе ці реалії, ці історії. Це допомагає мені мати повне розуміння реальної картини, тому ми зустрічаємося, знайомимося, спілкуємося — як до, так і після.
Мені як людині й як артисту важливо пропускати через себе ці реалії, ці історії.
Напередодні герої передають нам увесь відзнятий матеріал, який ми з командою можемо домонтувати, обрати найцікавіші та вражаючі кадри. Єдиний нюанс — ми не можемо показувати занадто чутливий контент, тому що Instagram часто його банить, і, відповідно, ще менша кількість людей побачить ці сториз. Тому щось ми блюримо, щось занадто жорстке — прибираємо. Тим не менш, мене не турбують якісь блокування чи падіння охоплень — я йду на це заради спільної мети.
Як змінилися охоплення та взаємодія після передачі акаунту? За якими метриками ви оцінюєте ефект?
Буває по-різному. Якщо контент дуже військовий чи чутливий за тематикою, то Instagram «ріже» охоплення, і, відповідно, зменшуються перегляди. Так було з sensitive-контентом від парамедикині Катерини Галушки, коли доводилося блюрити майже кожну історію через демонстрацію поранень, хірургічних операцій, евакуації поранених. Але інакше не вийшло би показати роботу парамедика «зсередини» без прикрас. Буває й навпаки.
Щодо охоплень та переглядів. Перший допис у рамках цієї ініціативи із Денисом Христовим швидко зібрав 2,7 млн переглядів, а охоплення сториз того дня зросло на 20% — і це стало класним фідбеком аудиторії. Тоді ми зрозуміли, що їй цікавий подібний формат і такий життєвий військовий контент від першої особи. Десь близько 2 млн переглядів було на дописах з Женею Громадським та з Libkos. До речі, з останніми показники в сториз виросли найбільше в день «передачі слова» — на майже 50%.
Є й інша сторона цього — часто зростає кількість підписників у наших героїв — і це для мене дуже цінно, бо вважаю, що таких людей повинна знати якомога більша аудиторія.
Іноді охоплення падають, але донати ростуть — і це найкращий показник.
Проте для мене найважливіше говорити не про охоплення, а про те, скільки люди у підсумку донатять на банку чи шерять ці історії. Іноді охоплення падають, але донати ростуть — і це для мене показник того, що люди змогли відчути й зрозуміти, чому важливо зараз підтримати той чи інший напрямок, тих чи інших героїв. За понад півроку цієї ініціативи нам вдалося зібрати 2,6 млн грн загалом на найнеобхідніше для кожного з наших героїв.
Збирати кошти стає дедалі важче, на жаль. Хочеться, щоб ми не забували, наскільки важливо це робити і допомагати.
Чи стане практика передачі соцмереж волонтерам та військовим трендом серед українських селебриті?
Я бачила, що вже хтось з колег підхопив і став робити подібне. Взагалі для мене ділитися тим, що маєш, і використовувати свої соцмережі не тільки як інструмент піару чи просування своєї творчості — це така досить терапевтична історія, маленька частинка мого особистого лікування, що закриває величезну діру в серці.
Використовувати свої соцмережі не тільки як інструмент піару чи просування своєї творчості — це така досить терапевтична історія, маленька частинка мого особистого лікування.
Вперше я відчула силу своїх соцмереж в момент наших спільних зборів з Дімою Комаровим багато років тому у проєкті «Чашка кави», коли ми збирали величезні суми дітям на лікування. Це відчуття, коли ти бачиш очі батьків, дитину яких вдалося відправити на життєво важливу операцію — ні з чим не порівняти.
Я особисто егоїстично радію, коли вдається зробити для іншого щось добре. Оскільки від цього мені теж стає добре.
