На Київському вокзалі відбувся документальний перфоманс про досвід коханих українських воїнів та ветеранів
30 вересня на Київському залізничному вокзалі відбувся закритий документальний перформанс про досвід партнерів/ок українських воїнів і ветеранів.
Виставу втілив незалежний «Дикий театр» та українська режисерка і сценаристка Наталка Ворожбит за ідеєю Veteran Hub, а також за підтримки Фонду «Партнерство за сильну Україну» та «Укрзалізниці». Документальний перформанс відбувався одночасно у трьох плацкартних вагонах на території Центрального залізничного вокзалу.
Документальний перформанс розкрив досвід коханих воїнів через реальні історії, кожна з яких є символом сили, любові та витримки. Вони демонструють шлях дружин і партнерок, які залишаючись поза службою, несуть на собі невидимий тягар очікування, тривоги та відповідальності. Партнерки живуть між двома світами — військовим і цивільним, часто залишаючись непомітними для суспільства.
Ідея створення вистави виникла у Veteran Hub під час дослідження «Шлях коханої воїна». Це допомогло зрозуміти, як партнери/ки військових проживають війну, які виклики долають, та як їх можна підтримати у цей нелегкий час. Тому мета перформансу поставити питання гідного визнання вкладу коханих військових та ветеранів.
Ця вистава — не лише мистецький жест, але й адвокація прав коханих військових. Ми прагнемо привернути увагу міжнародних делегацій, послів, урядовців, міжнародних організацій до важливості підтримки та визнання ролі коханих воїнів.
Створення документальної вистави — це перформанс, побудований на особистих історіях коханих воїнів, які необхідно бачити, відчувати та визнавати. Він дає можливість дізнатися про виклики й потреби коханих воїнів від них самих і стати поштовхом до соціальних змін.
У нашій країні кожен переживає свій власний біль і трагедію, але ми не завжди це розуміємо. Ми можемо їхати в одному вагоні з людиною, навіть не підозрюючи, що вона чекає близьку людину з полону або втратила когось на війні. Я вважаю, що ці історії потрібно розповідати, щоб ми ставали ближчими одне до одного. Це дає можливість краще зрозуміти, як живуть українці сьогодні.
Мета вистави — створити простір для глядачів, де вони можуть глибше зрозуміти, що відчувають партнери/ки військових під час війни. Це історії про силу, витривалість, любов і особистий вибір, які дарують натхнення і нові цінності. Глядачі почули про їхнє життя та найважливіші переживання від першої особи, дізналися про цей досвід таким, який він є.
Я дуже рада, що Дикий театр став частиною цього важливого проєкту. Ми часто намагаємося втекти від реальності, але є речі, які ми не можемо ігнорувати. Це вистава про реальність, яка болить, але яку потрібно показати. Ми всі ходимо вулицями з людьми, про чиї переживання можемо не здогадуватися. Ця вистава дає можливість побачити їхні історії, відчути їхній біль і силу.
Місцем проведення вистави був обраний залізничний вокзал не випадково — це символічне місце зустрічей і розставань, де щодня перетинаються сотні життів. Аби створити атмосферу справжньої поїздки, на вокзалі звучали оголошення, а у вагонах працювали провідниці, які подавали «Бойовий чай», кошти з якого направляються на придбання кейсеваків для воїнів на передовій.
