Пам’ятаєте той типовий наратив, де герой опиняється у стані, після якого він не пам’ятає нічого, а світ навколо нього є невідомим?
Так от, наснилося мені нині, що із всесвіту кудись зникла така улюблена мною дисципліна — стратегія. Причому повністю, наче її і не було. І як справжній герой цієї історії, я потрапив у найабсурдніший зі світів. Дозвольте поділитися враженнями…
На початку мого дивного сну я опинився у місті, де реклама перетворилася на некерованого тирана. Кожний куток, кожна стіна були захоплені бездумною, агресивною та практично тиранічною рекламою. Рекламні білборди, монітори та вивіски блищали словами «ЗНИЖКА», «КУПИ», «НЕ ПРОПУСТИ», створюючи нескінченний шум та хаос інформаційного впливу. Мені здавалося, що кожен крок містом — це гра, у якій я раптом став рабом, головною метою якого є покупка будь-чого. Наприклад, у якийсь момент я ледь не потрапив у пащу величезного штендера на дорозі, який потім ще десятки кварталів переслідував мене. Здається, там щось було про ювелірку та знижки на подарунок коханій, який саме — не уточнювалося.
Далі — ще страшніше. Всі бізнеси міста втратили свої напрямки, а разом із ними й ідентичність, і тепер ніхто з них не знає, ні як привернути клієнтів, ні як дифференціювати свої послуги на ринку. Усі бізнесмени міста в модних костюмах із сумними виразами обличчя метушаться по вулицях то, здавалося, у пошуках клієнтів, то інвестицій, то своїх або чужих офісів; то намагаються втекти від конкурентів, то намагаються зрозуміти, хто їх конкуренти. То знову в пошуках сенсу усього цього.
Дуже яскраво запам’яталась транспортна система: міські артерії шуміли як потужна система вентиляції. Світлофори миготіли всіма кольорами, мерехтіли і не працювали, принаймні так, як повинні були. Автобуси, тролейбуси, трамваї рухалися у своєму власному темпі. Чомусь над містом літали жовті пузаті маршрутки, а таксі хаотично маневрували по смугах. Міська транспортна мережа перестала мати логіку і стала лабіринтом без виходу. Ніхто не знав, куди він їде.
А люди…. О, ці бідні істоти без напрямку, без будь-якого розуміння, куди йти й навіщо. Найбільш тривожним відкриттям у моєму сні було те, що люди у цьому світі здавалися спустошеними та безрадісними. Вони втікали від реклами, ховалися від розгульних, але сумних бізнесменів, які намагалися ухопити їх за одяг і розповісти про свої послуги. Вони кудись йшли, потім зупинялися, далі йшли в іншому напрямку. Вони ходили навколо мене, за мною і назустріч мені, мов загублені душі у безмежному абсурді, з порожніми безглуздими очима, у заціпенінні чи то від потоку інформації, чи то від відсутності логіки подій.
Безглуздя витало в повітрі і не обмежувалося тільки життям міста й людей. Не знаю як, але я відчував у своєму абсурдному сні, як сильно страждала від нестабільності економіка, як губила свою мету освіта, як ставала хаотичною медицина, як соціальна дезорганізація призводила до конфліктів та руйнування суспільних зв’язків, як без стратегії управління природними ресурсами та охорони навколишнього середовища місто ставало схильним до повного екологічного хаосу та руйнування всіх екосистем.
У якийсь момент від жаху, хаосу та безумства я почув, як у мене запаморочилася голова, і я впав… у свідомість.
Знову я був тут, на своєму ліжку у київській квартирі, був у світі, де стратегія — це не просто поняття, а щось глобальне. Ви тільки усвідомте! Вся ця реклама без розуму, транспорт без логіки, люди без напрямку, бізнеси без розуміння, екосистема без управління — все це нагадало мені, що стратегія не просто інструмент, вона — ключ до розумного функціонування абсолютно всього нашого світу.
Отож так, це був дивний і навіть страшний сон.
Але він візуалізував те, що буде, якщо я припиню займатися стратегіями — тим, чим я не можу не займатися.