Поки ми жаліємось на відтік мізків із України, справжні «мізки» повертаються додому і привозять із собою зміни. Засновник онлайн-видання Platforma, екс-журналіст Олександр Акименко під час навчання у Стенфорді переконався в ідеї створення консалтингової компанії Yes&Design, засвідчивши тим самим про свій вихід із лав журналістів. Ексклюзивно для MMR Олександр розповів про діяльність Yes&Design, з ким будуть конкурувати на ринку, та оцінив рівень обізнаності про метод design thinking в Україні.

Міграція професіоналів зі сфери журналістики на межі небезпеки для професії. Лише недавно ми писали про те, що екс-журналіст УП Анастасія Рінгіс пішла в агросектор, з нею згадували й інших журналістів, які змінили сферу діяльності. Ось ви пішли в консалтинг. У чому причина? 

Насправді зі мною це сталось достатньо давно, останнім місцем роботи в серйозній журналістиці для мене була інформагенція Thomson Reuters. Це була співпраця з журналістом, пулітцировським лауреатом Стівом Стеклоу, ми з ним робили різні розслідування в Україні після історії з українським Forbes. Потім мені захотілось розвиватися в сторону підприємництва. Це сталось навіть перед тим, як я поїхав навчатись на медійну програму в Стенфорд. Я розумів, для того, щоб успішно розвивати проект Platforma, треба володіти трохи іншими якостями, ніж бути просто хорошим журналістом. Тим більше, що я не пишу, журналістикою там займається талановита команда. Тому у Стенфорді я, можна сказати, прокачував свої навички, пов'язані з підприємництвом, переговорами, креативним мисленням, створенням нових ідей. І вирішив, що вже багато чого досяг в журналістській професії, зробив те, що для когось було важливим і цінним, і пора рухатись далі. Тим більше мене надихає багато речей, якими я давно хотів займатися, тому вирішив переключитися і стати більше підприємцем, консультантом, видавцем, ніж журналістом. 

Поясніть тренд – чому деякі журналісти йдуть у PR, маркетинг, бізнес? Гроші? Розчарування? 

Не дуже люблю спекулювати, тому що я не знаю. Я можу сказати за себе, а чому інші покидають професію, напевне, є якісь причини, і у кожної людини вони свої. Але я не думаю, що є якийсь загальний рецепт того, чому хтось вирішує робити щось інше. Я не йду від негативного, від розуміння того, що професія погана чи щось некомфортно в ній. Я йду за чимось, туди, куди мені цікаво. Виявилось, що створювати і менеджерити проекти мені цікавіше, ніж просто писати про те, як хтось створює і менеджерить проекти.

У чому ідея проекту Yes&Design? Чому консалтинг і чому саме зараз вирішили запуститися? 

Ідея з'явилася в Стенфорді, тому що цей університет відомий тим, що там вміють створювати інновації. Коли ми брали класи зі створення різного типу інновацій і класи в бізнес-школі, я зрозумів, що немає магічних підходів у створенні крутих продуктів, сервісів компанії. Є дуже зрозумілі і достатньо прості кроки (хоча вони на перший погляд здаються простими), і якщо робити правильно, то в принципі щось вийде. І декілька разів через такий навчальний досвід я це робив. А потім, після повернення в Україну, вирішив спробувати передати цей досвід своїм колегам в Platform Media спершу, а потім з'явилися запити від інших людей, які теж попросили поділитись знаннями про дизайн-мислення. А з ними ще одні і ще, і я зрозумів, що це вже не може бути просто напівпрофесійним сайт-проджектом, це повинно стати бізнесом. Так з’явилась Yes&Design – компанія, яка займається освітніми і консалтинговими послугами, допомагає іншим компаніям створювати інновації. 

На ринку вже і так достатньо консалтингових агентств – RocketsDot Dot InnovationBusiness Design Lab і інші. У чому ваше виключне USP? 

Я не знаю, тому що не дуже глибоко вивчав їх діяльність. Дуже круто, що на українському ринку з'являються компанії, консалтингові в тому числі, які несуть цей підхід бізнесу, державному сектору, недержавним організаціям і намагаються його практикувати. Чим більше буде дизайну взагалі як діяльності, чим більше буде прояву емпатії і глибинного вивчення потреб користувачів, тим краще буде працювати все, що завгодно, починаючи від ресторану швидкого харчування, закінчуючи сервісом видачі паспортів, на який всі нарікають.

Виявилось, що створювати і менеджерити проекти мені цікавіше, ніж просто писати про те, як хтось створює і менеджерить проекти

Хто ваші партнери в консалтингу і клієнти на даний момент? 

Зараз ми співпрацюємо з декількома компаніями, які працюють в основному на ринку високих технологій, виробництва софту і hardware-продуктів. Перший великий проект в Yes&Design – це співпраця з компанією ZEO Alliance. Це продуктова українська компанія, яка виробляє софт та hardware для глобального ринку. Вона вирішила створити невеличку R&D-лабораторію, яка буде складатися з висококваліфікованих спеціалістів і буде називатися ZEO Lab. За методологією дизайн-мислення лабораторія буде досліджувати проблеми користувачів, придумувати для них рішення, прототипувати і тестувати. 

Також у нас був досвід співпраці з проектом Unit City. У них є ініціатива під назвою Business Factory, і в одному з наборів цієї Business Factory я проводив воркшоп. 

Також працювали з Українським католицьким університетом. Для студентів програми комп’ютерних наук ми мали провести клас дизайн-мислення. Це був кількамісячний клас, під час якого студенти працювали для Fast Food Systems – це компанія, яка має найбільшу мережу ресторанів швидкого харчування в Україні (Pizza Celentano, «Картопляна хата» та інші). Ми працювали над покращенням сервісу доставки їжі. Працювали з українським стартапом MyHelix, вони роблять генетичні тести. Взагалі, ми пробуємо працювати з тими, з ким нам комфортно, з ким ми близькі по духу і маємо спільні цінності. 

А перед якими клієнтами ви закриєте двері в Yes&Design? А з ким вам по дорозі? 

Кожний випадок окремий, я не можу сказати в загальному. Не хочеться працювати з компаніями, які мають погану репутацію через свою поведінку на ринку, через неетичність, корумпованість. Звичайно, ми будемо дуже довго думати над тим, чи варто з ними працювати. Але насправді, оскільки ми тільки розпочали свою роботу, питання про нових клієнтів стоїть не дуже гостро, тому що ми завантажені роботою з ZEO Alliance на наступні півроку, наприклад. 

Яка конкуренція на ринку і з ким особисто ви будете конкурувати? 

Ми конкуруємо тільки з собою вчорашніми. З ким ми конкуруємо в R&D: в Україні взагалі не дуже розвинута культура створення центрів research&development, з початку 90-х вони були знищені і розвалені через певні економічні причини. Зараз ця культура тільки повертається. Звичайно, є серйозні наукові інституції, які цим займаються, але в принципі в сучасному розумінні R&D не дуже і є. Тому я не бачу тут конкурентного поля. Якщо ми створимо крутий продукт в якійсь ніші, там і будемо розглядати конкурентів. 

Взагалі, тут нема чого конкурувати. Чим більше буде таких організацій, тим успішніше буде країна, тим потужніші організації, тим більше вони зможуть заробляти на глобальних ринках. 

На кого з вітчизняних і західних колег рівнялися в процесі створення проекту? 

В США і Європі є дуже багато дизайн-фірм, які займаються консалтинговими послугами і які для нас є прикладом. В першу чергу, це IDEO, з якого розпочиналось багато потужних проектів, Frog Design. Нам хочеться не те, щоб їх наслідувати, тому що ми розуміємо, тяжко наслідувати геніїв, які створили такі потужні і серйозні фірми. Але ми хочемо долучатися до цього руху і створювати класний продукт для своїх клієнтів. 

Є багато академічних інституцій, на які ми рівняємось. В університеті Огайо, Сан-Хосе прекрасна школа, в Стенфорді – Dschool, стенфордська бізнес-школа теж активно використовує цей метод. Вони мають трохи іншу модель, ніж консалтингові фірми, але вони теж навчають. Є багато компаній, які всередині своїх структур мають дизайн-підрозділи. І ми постійно вивчаємо цей досвід, знайомимось з людьми. 

Які KPI своїх проектів ви виставляєте? 

Фінансові показники клієнта – це основний KPI. Якщо клієнт бачить те, що в результаті нашої роботи його фінансові показники ростуть – це для нас основий KPI. І відповідно задоволеність клієнта від процесу. 

Ваші цілі на перші 5 років. 

Ми не ставили таких далекоглядних цілей. Все, що ми робимо зараз, – експериментуємо з форматами, методами, людьми, які з нами працюють. Ми намагаємось не планувати багато, тому що це насправді суперечить самому методу дизайн-мислення. Ми перебуваємо в постійних змінах і, на щастя, маємо партнерів, з якими працюємо, і багато клієнтів, які хочуть з нами працювати. Тому ми плануємо на той горизонт і час, який ми можемо їм присвятити. І це ближні місяці, а не роки. 

Чим більше буде дизайну взагалі як діяльності, чим більше буде прояву емпатії і глибинного вивчення потреб користувачів, тим краще буде працювати все, що завгодно, починаючи від ресторану швидкого харчування, закінчуючи сервісом видачі паспортів, на який всі нарікають

Оцініть рівень обізнаності про методологію design thinking в Україні за шкалою від 0 до 10. У чому бачите основну проблему? 

Є два підходи до оцінки. Перший – чи взагалі люди так живуть і чи роблять проекти в Україні. Можливо, вони так це не називають, для багатьох це common sense. Якщо говорити про те, чи розуміють люди, що таке design thinking, то я думаю, що ця хвиля тільки розпочинається. Все більше з'являється літератури, на бізнес-форумах і інших подіях говорять про метод дизайну клієнтського досвіду, як це важливо в плані сервісу, створення нових продуктів для компаній, виведення нових лінійок. І чим більше про це говорять, тим більше люди будуть дізнаватися. 

Але зараз я б оцінив рівень обізнаності десь на трієчку з десяти. Просто тому, що для України це новий спосіб створення ідей. Він активно культивувався з 80-х і 90-х років у США, а до нас ці тренди доходять із запізненням. Мені здається, чим більше наші люди будуть їздити навчатися в європейські та американські вузи і черпати ці методи там, тим більше буде тут обізнаності. І ринок просто величезний, розпочинаючи від простого клієнтського досвіду в кафе чи ресторані, закінчуючи дизайном кабіни літака, який ми теж виробляємо в цій країні, або автомобіля, або трамвая, чого завгодно. 

Яке майбутнє у design thinking в Україні? Коли всі компанії почнуть мислити дизайном? 

Design thinking потрібен не всім компаніям, а лише тим, які хочуть займатися інноваціями, покращувати свій рівень обслуговування, якість продукції, швидкість виробництва і тому подібне. Тобто тим компаніям, яким абсолютно комфортно те, що вони роблять, не потрібні ці методи і підходи. Я думаю, що рівень обізнаності буде очевидно підвищуватися, і чим більше компаній буде практикувати і мати в своїй структурі чи відділі design driven людей, тим краще. Тому що буде покращуватись сервіс, відповідно люди будуть бачити, наскільки тонкі інсайти виникають в процесі дизайн-мислення, зрозуміють, що це приносить цінність і що це простий метод, в який можна залучати співробітників компанії. Одразу почнеться бум, і люди почнуть практикувати метод навіть без консалтерів, просто у своїх компаніях проводити дизайн-спринти, воркшопи і робити щось круте.

Закажите свежий номер MMR


Для оформления заказа заполните поля и нажмите кнопку «Отправить заявку»

ОФОРМИТЬ ГОДОВУЮ ПОДПИСКУ